Вибір життєвого шляху – процес багатогранний. Він залежить від сімейних традицій, виховання, особистого прикладу шанованих у суспільстві людей… Ці та багато інших факторів відіграли суттєву роль у становленні характеру Анатолія Демедюка, у визначенні життєвих пріоритетів.
У селі на Вінниччині, де мешкала багатодітна сім’я Ганни Василівни та Iвана Зіновійовича, шанобливе ставлення до нелегкої селянської праці було основою буття. З малих років дочок і синів привчали дбати про рідну землю, розуміти свою відповідальність за неї. Діти росли, слухали настанови батьків і шкільних учителів та усвідомлювали, що своя земля – це не тільки подвір’я, на якому стоїть хата, й колгоспні угіддя навколо. За цим словом – величезна країна, що розпростерлася майже на цілий континент!
«Батько з раннього дитинства пояснював старшим братам і мені, що наш священний обов’язок не тільки сумлінно працювати на благо держави, а й захищати її інтереси. Після Великої Вітчизняної промайнуло всього чверть століття, а ми, хлопчаки, грали у війну та мріяли стати офіцерами, – поділився спогадами Анатолій Iванович. – Щоб допомогти колгоспникам, під час збиральної кампанії в село приїжджали солдати з розташованої поблизу військової частини, і ми зацікавлено розглядали їхнє обмундирування, подумки приміряючи його на себе».
До служби в армії, яку все суспільство вважало почесним обов’язком, юнаки готувалися ще зі шкільної лави. Захоплювалися фізкультурою, активно тренувалися, щоб бути в хорошій формі, з нетерпінням чекали уроків початкової військової підготовки, з особливим почуттям ходили в тир, де розвивали влучність.
У старших класах районний військкомат надавав допризовникам можливість опанувати військово-облікову спеціальність. Анатолій, який ще в дитинстві відчув потяг до техніки, за направленням РВК пройшов навчання в автошколі й отримав водійське посвідчення. А в перших числах грудня 1983 року його разом із ровесниками всім селом проводжали в армію.
«Батьківщина-мати довіряє тобі найдорожче – свою безпеку. Будь гідний цієї довіри. Наполегливо опановуй військові знання, бойову техніку та зброю, завжди зберігай вірність присязі», – було написано у листівках, які вручили призовникам на урочистостях.
Анатолій, дотримуючись настанов земляків, сумлінно відслужив строкову в автомобільному батальйоні. За два роки бажання стати кадровим військовим зміцніло. Він закінчив школу прапорщиків у Севастополі й був направлений в Архангельську область, в одну з морських частин. Служив старшиною роти, командував взводом.
У Северодвінську зустрів дівчину Світлану, яка стала молодому військовому вірною супутницею життя. На її батьківщину – у невеличкий районний центр на лівому березі Дністра – й вирішили їхати, коли після розпаду СРСР перестала існувати Радянська Армія. Тривав важкий процес її поділу між колишніми союзними республіками. Військові частини розформовували, військовослужбовці потрапляли під скорочення. Така ситуація була практично в усіх незалежних державах.
А проголошена народом ПМР створювала власні Збройні сили. До їхніх лав і вступив у 1993 році прапорщик Демедюк. У Кам’янському райвійськкоматі брав участь у всій тій багатогранній роботі, що забезпечувала виконання громадянами військового обов’язку.
Разом із колегами Анатолій Iванович залучився до патріотичного виховання молоді, професійної орієнтації призовників та популяризації військової служби. Головними завданнями колективу РВК, поряд із організацією призову, були також мобілізаційна підготовка, облік військовозобов’язаних, офіцерів запасу і транспортних засобів, відбір на контрактну службу, соціальна підтримка захисників Придністров’я.
Розуміючи, що для результативної роботи з населенням потрібні глибокі та різнобічні сучасні знання, А. Демедюк пройшов дворічне навчання на військовій кафедрі ПДУ, отримав перше офіцерське звання «Лейтенант».
Підготовці співгромадян до захисту Вітчизни кадровий військовий присвятив чверть століття. Пройшов шлях від прапорщика до капітана. У Кам’янському районному військовому комісаріаті щедро ділився багаторічним досвідом із молодими співробітниками. Сьогодні вони, вже ставши досвідченими військовослужбовцями, згадують Анатолія Iвановича як дисциплінованого та відповідального офіцера, відзначають сумлінність та ініціативність, з якими він виконував поставлені завдання.
Після виходу у відставку А. Демедюк очолив районну організацію, що об’єднує ветеранів військової служби. Як керівник цієї первинки він увійшов до складу президії районної Ради ветеранів. Її лідер Віктор Войков розповів, що сфера відповідальності Анатолія Iвановича –
вирішення соціально-побутових питань наших літніх співгромадян, захист їхніх прав та інтересів. Однак і в інших справах організації герой нарису бере активну участь.
Особливу увагу ветеран Збройних сил приділяє вихованню молодого покоління. Зустрічаючись зі школярами та студентами, намагається прищепити їм розуміння того, що патріотизм – це не тільки щире бажання захищати свою країну, а й повага до її історії, збереження традицій, громадянська відповідальність і готовність ставити інтереси Батьківщини вище особистих.
Ці принципи привели самого Демедюка до лав Загальнопридністровського народного форуму. Він очолює Кам’янську первинну організацію з моменту її створення. Разом із активом, що нараховує близько 40 осіб, займається важливою роботою, спрямованою на консолідацію суспільства, налагодження діалогу між населенням і владою.
Міська первинка славиться в Придністров’ї активною участю у здійсненні громадського контролю. Мабуть, немає такої галузі життєдіяльності Кам’янщини, яка залишилася б поза увагою активістів ЗНФ. За першу п’ятирічку громадські інспектори перевірили якість ремонтних робіт на всіх об’єктах Фонду капвкладень, вивчили стан дорожньо-вуличної мережі, зупинок громадського транспорту, дитячих майданчиків, багатоповерхових будинків тощо. У полі зору постійно перебувають соціокультурні заклади, освітні та лікувальні установи, об’єкти торгівлі. Важливо, що за підсумками рейдів громадські діячі не тільки констатують виявлені негативні факти, а й домагаються їх усунення.
У понеділок родина Анатолія Iвановича відзначатиме День захисника Вітчизни. Разом із батьком привітання прийматиме син, який сьогодні захищає Придністров’я. Юні представниці сім’ї готують дідусеві та батькові подарунки. Таємницю одного з них відкрила старша з дівчаток. Марійка, наділена від природи художнім талантом, написала портрет улюбленого дідуся – у формі та з нагородами. Їх у Анатолія Демедюка чимало, а головними сам він вважає медалі «За бездоганну службу» всіх трьох ступенів і орден «Трудова слава», адже вони символізують усі грані його служіння Батьківщині.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.