ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Саме в день народження Кобзаря, 9 березня, ми маємо нагоду подивитися на нього з нового ракурсу. «Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха…», – ще в 1995 році написав Іван Драч.
Авторові пощастило бути присутнім на одному із заходів, що відбувався в Києві у листопаді 1995 року, коли видатний поет сучасності, Іван Федорович Драч, закликав подивитися на автора «Кобзаря» свіжим поглядом. Це викликало справжній шквал емоцій: від позитивних, тих, хто погоджувався з поетом, до різко негативних, тих, хто вбачав у Шевченкові лише великомученика, страждальця, бідного сіромаху.
Чому ми завжди ллємо сльози, страждаємо, молимося на Шевченка, ніби він такий нещасний, знедолений був, і нічого радісного не зустрічалося на його життєвому, такому короткому, шляху? Іван Драч намагався довести слухачам свою точку зору, наполягав на необхідності переосмислити творчість та саме життя Тараса Григоровича, не робити з нього ідола, на якого слід молитися та бити поклони.
ТО ЯКИЙ ШЕВЧЕНКО НАСПРАВДІ?
Для когось – це трагічний, обдарований до геніальності митець. За оцим рівнем трагічності в українській літературі поруч із ним навряд чи можна когось поставити. Власні відчуття у світі, де немає просвітку, у Шевченка найгостріші з усіх, а значить від нього можна чекати чого завгодно. І як митець він шукав різні форми самовираження. І тут ми підходимо до його сприйняття: а хто забороняє нам бачити Шевченка різним? Чому для нас Шевченко має бути старим дідом?
Своєрідний «виклик» Івана Драча – це як обов’язковий твір для шевченкознавства. Драч наголошує: «Йому було перед смертю всього лише 47…» Тобто він не був дідом. Хвороба, нервові злами, депресії, зневір’я – все це, звичайно, людину старить, але ж не настільки. І далі Драч геніально зауважує: «А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом». Тобто ми самі створили якесь уявлення про митця, погоджуємося з тим, що далі вже не потрібно нічого шукати. Цей відомий усім погляд з-під брів, якого діти бояться, козацькі вуса, лисина. Проте… Ця людина любила веселе товариство, гарний одяг, жінок.
…Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха.
Ще каторжника роботи. Ще нагадайте усім:
Йому було перед смертю всього лише сорок сім…
А то підробили діда і шкутильгаєте з дідом.
Ліниву свою недолугість за ним пускаєте слідом.
А він вибухає і шпетить всю вашу дурну макітру
І молодо круговертить. Молодо! Проти вітру!
ЯК ВІДІЙТИ ВІДНАВ’ЯЗАНОГО, ХРЕСТОМАТІЙНОГО, УЖЕ ДАВНО НАБРИДЛОГО ОБРАЗУ КОБЗАРЯ?
Ще у 20-х роках минулого століття одним із перших, хто дозволив собі посягнути на Шевченка, був український футурист Михайль Семенко. Він сказав, що відмовляється від Кобзаря, бо від нього пахне дьогтем і салом, і закінчив цю тезу (маніфест «Сам») фразою: «Я палю свій Кобзар». Це викликало бурю негативу в тогочасному суспільстві. Олександр Довженко, який тоді працював карикатуристом у «Вісті ВУЦВК», навіть карикатуру з цього приводу намалював. Але ніхто не розгледів у той момент у цьому маніфесті одну важливу фразу Семенка, яка загубилася всередині. А вона звучала так: «Де є культ, там немає мистецтва».
Семенко навіть зробив спробу написати свій власний «Кобзар», але у нього не вийшло. Це був, звичайно, провокативний жест, але він змусив суспільство стрепенутися. На жаль, доля склалася так, що далі цей «трепет» так і не розвинувся. А фраза: «Там, де є культ, там немає мистецтва», фактично була перевернута. Мистецтва не стало там, де народився культ.
ЯК ШЕВЧЕНКА ТРЕБА БУЛО Б ПОДАВАТИ У ШКОЛІ?
2016-го року у львівській художній школі «Малювці» дітки перемальовували портрети Шевченка. Звичайно, вийшло досить схоже на карикатури, але це та ж форма співіснування з митцем. Дитина стає дотичною, причетною, тобто те, що робив великий митець, він і його мистецтво, стають дитині ближчими.
Дехто вважає, що у школі треба відмінити те, що називається «системність вивчення літературного процесу». Школа має привчити, прищепити любов до читання. Скажімо, нічого страшного, якщо щороку, починаючи з першого класу, цілу чверть діти читатимуть тільки Шевченка. Головне – правильно підібрати тексти. І треба розуміти, що дитина, яка читала «Мені 13-й минало, я пас ягнята за селом…» у 60-х роках ХХ століття і дитина сучасна – це не просто різні світи, це різні галактики. Нинішній дитині у цих двох рядках треба пояснити все: чому за селом? Чому він пас ті ягнята? Хто такі ті ягнята? Навчання має викликати певні почуття, нехай і не такі, як у вчительки. Потрібен особистісний підхід. Шевченко не може бути для всіх однаковим, у Шевченкові треба шукати своє.
А ЩО Є ШЕВЧЕНКО ДЛЯ НАС УСІХ?
«Ще Грінченко, досліджуючи феномен Шевченка, казав, що у нього є два типи читача – простий селянин і освічена людина. І їхнє сприйняття пересіктися не могло. Для освіченої людини та сама «Катерина» чи «Наймичка» – це фіксація тогочасних моральних зламів. Освічений читач дивитиметься на це з позиції цивілізаційних процесів. А простий читач сприйме ці поеми, як відображення власного життя, і литиме сльози разом із Катериною над її долею.
А щоб зрозуміти такі твори, як «Кавказ», «Великий Льох», «Гайдамаки», «Неофіти», «Марія» чи «Давидові псалми», треба мати не лише бажання і закоханість у поетичний текст, а й бути інтелектуалом.
ЧОГО МИ ЩЕ НЕ ЗНАЄМО ПРО ШЕВЧЕНКА?
Останнім часом стало популярним розповідати про його стосунки з жінками. Та, на жаль, не про тих особистостей, які були поруч із Шевченком і творили його.
А він все шукає до пари – наймичку з сиротою,
А він пропада за маною – не вашою, а отою!
І горне гору роботи, бо в нього роботи гора.
Гори до нього горнуться, сонце – на вістрі пера.
Шевченко, при всій його геніальності, – це теж продукт, зроблений людьми. Широкий загал не знає глибоко персонажів з його оточення. Всі чули про Сошенка, але мало знають про його долю. Всі чули про Брюллова, але мало хто знає про його специфічний психотип і те, як складалися його стосунки з Шевченком. Взагалі, варто звернути увагу на присвяти, які робив Шевченко до своїх творів, і за ними скласти уявлення про його оточення. Мало робиться для того, щоб знайти всі його автопортрети, адже третина з них так і не знайдені. Ми мало говоримо широкому загалу про Шевченка-художника. А йому, між іншим, пророкували кар’єру одного з кращих художників Європи, якби він серйозно за це взявся.
Він пильно у нас вдивляється.
Вільний свавільний самум.
Здається, ядерно вибухне з отих непокірних дум.
А то регоче і тішиться, наче хлопчисько радий.
Шевченко був молодим. Шевченко завжди молодий.
До речі, новий погляд на Шевченка не є десакралізацією, яка принижує образ Великого Кобзаря. Краще вважати, що це можливість сучасно подивитися на постать Шевченка з іншого ракурсу.
Михайло ТРЕМБІТА.
Фото nasze-slowo