Ірина Субцірел, вчителька української мови та літератури Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу (РУТЛ-К), до своїх 45 літ уже багато чого досягла: має вищу кваліфікаційну категорію викладача та звання «Відмінник народної освіти», нагороджена Листом подяки Президента.
Однак більш важливим своїм успіхом вона вважає те, що практично всі її випускники з першої спроби вступають до вищих навчальних закладів на бюджетній основі. Серед них є талановиті юристи, декоратори, рекламні та PR-менеджери, ріелтори та фахівці в галузі послуг. «Практично всі мої колишні учні успішні та ефективні у своїх сферах діяльності», – не без гордості розповіла Ірина Андріївна нашому кореспонденту.
Народилася вона у квітні 1980 року в селі Глине Слободзейського району в робітничій родині Андрія Васильовича та Євгенії Павлівни Доносіян. Обоє батьків працювали на консервному заводі «Октябрь» селища Красне: батько – водієм, мати – будівельником. Її найяскравіший спогад дитинства – перша поїздка до моря разом із батьками. Побачивши безкрайню синьо-чорну гладінь, вона була в повному захваті. Враження від цієї поїздки були просто фантастичні.
У 1994 році Ірина раптом вирішила змінити Глинойську школу на український ліцей. Чому? Ось як вона сама пояснює це рішення:
«Я пішла вчитися в РУТЛ, тому що хотіла здобути якісну освіту і професійно знати українську мову та літературу. Для мене було дуже важливо навчатися в середовищі, де підтримують прагнення до знань і саморозвиток. Велику роль у виборі цього навчального закладу відіграла моя мама, яка безмежно любить українську мову за її милозвучність і співучість, а також вільно нею володіє».
Класним керівником і улюбленим вчителем була одна з найдосвідченіших фахівців РУТЛ Марина Чорна. У 1997 році Ірина закінчила український ліцей і вступила на українське відділення ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. За щасливим збігом обставин на кафедру української філології перейшла і Марина Чорна. Саме її та Лідію Мурзичеву наша героїня називає своїми улюбленими та найкращими університетськими викладачами.
У 2002 році, після закінчення державного університету, Ірину, як одну з найуспішніших випускниць українського відділення, направили на роботу до українського ліцею, де на той час потребували грамотних та ініціативних філологів української мови. Її радість і захоплення не мали меж: адже вона повернулася в «рідний дім», де знала всіх і все, а її знали, розуміли й цінували як свою.
Ірина Андріївна виховує дочку Дар’ю, яка народилася у 2004-му і минулого року на Інженерно-технічному факультеті ПДУ здобула спеціальність «Інформатика та обчислювальна техніка». Даша працює в тому ж університеті інженером і продовжує навчання в магістратурі.
«Я ніколи не зможу забути участь Дар’ї у змаганнях зі спортивно-бальних танців, коли раптом зрозуміла, що всього хвилину тому дочка моя була маленька дівчинка в домашніх тапочках, а вже зараз стала граціозною лебідкою – статною артисткою з ідеальною поставою у сліпучому танцювальному вбранні», – з гордістю констатує схвильована мама.
Не дарма кажуть: мати й дочка разом – величезна сила, з якою не можна не рахуватися.
Павло ОСТАПЕНКО,
Фото з особистого архіву.