Про Тетяну Снігур кажуть: у неї незмінна посада. Уже 27 років працює вона медсестрою Республіканського центру швидкої медичної допомоги з прийому викликів і передачі їх виїзним бригадам. Простіше кажучи – диспетчером.
За тривалий час сумлінної праці вона здобула вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Сестринська справа», має почесні звання «Відмінник охорони здоров’я ПМР» (2007) і «Заслужений працівник охорони здоров’я ПМР» (2024), а також нагороджена медалями «За відзнаку у праці» (2016) і «За порятунок життя» (2021).
Кореспондент газети «Гомін» зустрівся з Тетяною Олександрівною напередодні Міжнародного жіночого дня в диспетчерській Республіканського центру швидкої медичної допомоги. Ця симпатична, скромна і сердечна жінка не дуже прагнула розповідати про себе, розкривати душу, а тим більше – хизуватися своїми трудовими досягненнями. Проте, відверта, щира розмова у нас усе-таки відбулася.
Тетяна Олександрівна народилася в Роздільнянському районі Одеської області 1959 року. Росла без батька, під чуйною опікою та вихованням матері. Після закінчення школи в 1974 році вступила до Одеського медичного училища, яке успішно закінчила і через три роки повернулася в рідне село, щоб розпочати трудову діяльність. Там вона сім років працювала медичною сестрою в дільничній лікарні.
Чому обрала саме неспокійну, часом небезпечну проте благородну стезю медика? Наша героїня відповіла без вагань:
«Серед рідних і близьких не було жодного медика. Однак я, скільки себе пам’ятаю, мріяла присвятити себе медицині. Це моє покликання, дане згори».
У цей час, мабуть, за збігом обставин, у нашу розмову втрутився керівник однієї з виїзних бригад швидкої допомоги, який щойно повернувся з виклику, втомлений, але з добрим обличчям. З’ясувалося, це чоловік Тетяни Олександрівни – Андрій Петрович, який працює тут же, у Республіканському центрі, на посаді фельдшера. Його доповнення й уточнення до розмови були доречними, образними та безцінними:
«Ми з Тетяною Олександрівною стали чоловіком і дружиною 6 вересня 1980 року. На той час я також закінчив Одеське медичне училище і служив в армії на посаді військового фельдшера. У 1982 році мене перевели служити до Тирасполя – точніше, до Парканського окремого інженерно-саперного батальйону, але жили ми в Тирасполі. Спочатку Тетяна влаштувалася медсестрою до дитячого садка № 34, а через кілька років перейшла в дитсадок № 6. У 1999 році вона прийшла працювати у швидку допомогу, де вже на той час на посаді фельдшера працював і я. Відтоді ми нерозлучні і вдома, і на роботі».
У Тетяни Олександрівни та Андрія Петровича на сьогодні є двоє дітей – син і дочка – та четверо онуків: троє хлопчиків і одна дівчинка. Син Денис, 1982 року народження, теж, за збігом обставин, став військовим фельдшером – він закінчив Придністровський медичний коледж ім. Льва Тарасевича. Дочка Ксенія у певному сенсі теж продовжила сімейну справу. Вона здобула освіту в ПДУ та одержала диплом хіміка, спершу працювала в Тираспольській СШ № 12, а згодом перейшла до Придністровського державного медичного коледжу ім. Л. Тарасевича.
На запитання кореспондента про роль жінки в сім’ї Тетяна Снігур відповіла:
«Жінка – об’єднавче начало сім’ї, вона свого роду миротворець. На неї покладається організація злагоди в домі. У нас, наприклад, чоловік – глава і годувальник родини, а я – її душа і серце. І дочка мене цілком у цьому підтримує».
Крапку в розмові поставив Андрій Петрович:
«Скажу вам, як медик із великим досвідом роботи: з усіх домашніх ліків найкраще – це знеболювальна, заспокійлива, жарознижувальна, зміцнювальна і відновлювальна, вірна і любляча дружина».
Віктор РОМАНЮК.
Фото автора.