Для навчальних закладів нашої республіки стала традиційною декада офіційних мов. Її метою є не тільки підвищення інтересу до вивчення рідного слова, а й популяризація культур народів, які проживають на теренах Придністров’я.
У Кам’янській СШ № 2 у межах декади відбулися тематичні уроки та класні години, творчі конкурси та виставки учнівських робіт, присвячених весні. У перший день школярі в національних костюмах зустрічали всіх, хто поспішав на заняття, з мерцішорами та «жайворонками». Цими молдавськими й українськими символами оновлення та пробудження природи в березні за старовинною традицією прикрашають дерева. Про інші весняні звичаї учні дізнавалися на уроках та позакласних заходах.
Завдяки творчому підходу педагогів, кожен новий день був яскравим, дарував дивовижні відкриття. Знавці російської, української та молдавської мов брали участь в інтелектуальних іграх, вікторинах і квестах, розгадували ребуси та кросворди, складали пазли, дізнавалися цікаві факти. На уроках лунали національні пісні, а на перервах під народні мелодії танцювали молдавську хору та український «кривий танок», який символізує струмочки, що утворилися після танення снігу.
Мабуть, одним із найяскравіших став День національного костюма. Вчителі, які його організували, заздалегідь звернулися до всього колективу з пропозицією додати до свого повсякденного одягу елемент народного вбрання або прийти в повному строї. Якщо дорослим для участі в акції достатньо було відкрити шафу й дістати звідти вишиті сорочки, квітчасті шалі, автентичні аксесуари, то школярам потрібно було поспілкуватися зі старшими родичами, дізнаючись, які скарби зберігаються в їхніх комодах і скринях. Щоб образ склався, іноді треба було дослідити свій родовід і навіть здійснити невеличку етнографічну експедицію в село до бабусі з дідусем.
Зате в призначений день у школі можна було побачити не тільки різноманіття традиційних для Придністров’я народних костюмів, а й усвідомити, що багато їхніх елементів органічно вписуються в сучасність. Вишита сорочка – яскравий приклад такої універсальності. Цей елемент традиційного вбрання, характерний для багатьох культур Європи та Азії, гарно поєднується з діловим та повсякденним одягом. І співробітниці СШ № 2 довели це, вдягнувши вишиті народними орнаментами блузи з модними спідницями, строгими брюками чи навіть із практичними джинсами.
«Сьогодні вишиванка є не тільки елементом українського костюма, а й актуальним світовим трендом. Сучасні дизайнери активно інтегрують етнічні орнаменти в повсякденний гардероб, популяризуючи культуру на глобальному рівні, – зазначила вчителька української мови та літератури Галина Потапенко. – Вишивка – це яскрава традиція, в якій відображені історія, вірування та самобутність нашого народу. Кожен стібок і кожен колір мають своє значення. Різні орнаменти символізують життя, долю, силу, щастя».
Галина Володимирівна розповіла, що в її родині всі жінки захоплювалися вишиванням. Бабусі прикрашали традиційними візерунками рушники, серветки, наволочки та інші речі, що створюють затишок у домі. Частину цих вишивок вона отримала як придане і досі використовує в побуті, згадуючи дорогих серцю людей.
Була в роду й знаменита на всю Окницю майстриня. Галина Смитанка в’язала спицями та гачком, вишивала різними техніками: гладдю, хрестиком, мережкою. З особливим натхненням, дотримуючись національних традицій і враховуючи місцевий колорит, вона створювала вишиванки. Кожна сорочка відповідала характеру та віку людини, для якої була виготовлена, гармоніювала з її зовнішністю – кольором очей і волосся. Майстрині, на жаль, вже немає з нами, а унікальні за візерунками вишиванки, що вражають своєю красою, носять діти та онуки, друзі та знайомі.
У національному вбранні зашифрований культурний код краю. І хоча в нашій республіці немає єдиного «придністровського» строю, проте кожна етнічна група зберегла самобутній одяг, що має водночас універсальні риси. Спільними елементами для трьох основних народів є вже згадані вишиті сорочки та блузи, спідниці, які обгортали навколо стану, розкішні вінки та різнокольорові барвисті хустки та шалі. Уважно розглядаючи національне вбрання, школярі дізнавалися і назви одягу. Наприклад, та сама спідниця з вибагливим візерунком в українок – плахта, у росіянок – понёва, у молдаванок – катринцэ.
Відображена в етнічному одязі й історія рідного краю. У цьому школярі переконалися, розглядаючи сарафани з Подойми. У ХІХ столітті в цьому молдавському селі під впливом російської культури сформувався унікальний жіночий наряд, який поєднує в собі традиції обох народів. З купленої вовняної тканини сірого, коричневого, зеленого або синього кольору шили сукні з пишними спідницями, прикрашеними по подолу оксамитовими стрічками. Сарафан підперезували червоним поясом. Це було ошатне вбрання, і його доповнювали намистом із коралів, бурштину, монет, іншими яскравими прикрасами.
Кілька старовинних сарафанів зберігається у шкільному музеї, і дівчатам дозволили їх приміряти. Шестикласниці Марійка Демедюк і Ліза Євстратій зізналися, що таке вбрання бачили лише на фестивалях і великих святах, наприклад, у День Республіки.
«Бабуся живе у Грушці, тож ми з батьками часто їздимо в село на народні гуляння. Однак там більш популярним є традиційний молдавський костюм», – розповіла Марійка.
Ліза додала, що у Северинівці та Хрустовій на святах можна побачити різноманітний український та молдавський одяг. Сарафани ж залишаються відмінною рисою мешканок Подойми.
Майстер-клас «Сплету собі віночок з весняних квіточок» був присвячений традиційному дівочому головному убору. Вчителі розповіли школяркам, що в давнину цей оберіг виготовляли з рослин, які мають корисні властивості. Згодом ромашки, маки, волошки, барвінок та інші запашні трави замінили штучними квітами з парчі, оксамиту, шовку. Святкові головні убори прикрашали стрічками, намистом, бісером і пір’ям… У нашому столітті вони трансформувалися у квіткові обідки, модні аксесуари для створення ошатного образу. За цікавою розмовою дівчата під керівництвом наставниць плели пишні вінки, які стануть частиною сценічного вбрання.
«У школі ми використовуємо етнічні костюми під час фольклорних свят, наприклад, на Масляну чи Мерцішор. Це спосіб повернення учнів до коренів і залучення до збереження культурної ідентичності, – зазначила заступниця директора з виховної роботи Елла Червак. – Якщо на концертах лунають народні пісні, виконуються традиційні танці, то самодіяльним артистам треба бути відповідно вдягненими. Адже національне вбрання – це відображення душі та характеру народу, невіддільна частина нашої багатої самобутньої культури».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.