У березні-квітні 1944 року Умансько-Ботошанська операція стала частиною грандіозного наступу Червоної Армії в Україні та Молдавії. Одним із головних підсумків було звільнення північних районів Придністров’я – Кам’янського і Рибницького. Бої за визволення Рибниці та сіл району розпочалися 24 березня 1944-го.
Рибниця була надзвичайно важливим стратегічним пунктом. Через Дністер тут пролягали залізниця та шосе. Захоплення міста давало підрозділам Червоної армії можливість швидкого прориву до Бессарабії та далі на захід. Втрата цього укріпленого району загрожувала серйозними наслідками для всієї німецько-румунської групи військ під Одесою. Коли стало очевидно, що утримати наступаючу Червону армію на Південному Бузі не вдасться, фашистське командування вирішило спробувати закріпитися в північних районах Молдавії.
Наступ радянських військ на Рибницю та села району відбувався з боку Кам’янки. Опівдні 24 березня механізована група 5-ї танкової армії під командуванням підполковника Івана Міщенка увійшла до с. Білочі. Притиснувши противника до Дністра, наші бійці змусили фашистів здатися. Бойові машини рушили вперед, відбивши у ворога с. Сарацея і увірвавшись до с. Єржово. Тільки там ворог схаменувся й відповів контратакою. Фашисти кинули в прорив усю важку техніку й майже батальйон піхоти. Однак Міщенко, маючи у розпорядженні лише чотири танки та дві самохідні гармати, грамотно організував оборону, і німці були змушені відступити. Проте відступ виявився тимчасовим: у нову, ще жорсткішу контратаку ворог пішов уже двома батальйонами під прикриттям важких танків. Прямими влучаннями противнику вдалося знищити обидві наші самохідні гармати.
Але фашисти вже не змогли стримати наступ Червоної армії. До 25 березня червоногвардійці підійшли до с. Вадатурково. Одночасно 78-а гвардійська стрілецька дивізія силами до 400 піхотинців із двома танками захопила села Василівка та Плоть. Для жителів сіл Малий і Великий Молокиш надія на звільнення з’явилася 26 березня. Повний перелом стався під вечір 27 березня. Тоді 31-а танкова бригада, що розташувалася в с. Красненьке, дістала наказ рухатися в Дубоссарському напрямку. Одним із головних завдань, поставлених командуванням перед танкістами, було захоплення переправи через Дністер. Наказ вимагав утримувати переправу до підходу стрілецьких частин. Безстрашні танкісти кинулися в наступ, а німці почали відводити основні частини.
29 березня підрозділи 41-ї гвардійської дивізії повністю вибили ворога з сіл поблизу Рибниці: Сарацеї, Єржова, Шмалени та Ульми. Після цього повністю розгромлені окупанти всю наступну ніч готувалися до остаточного відступу, а точніше втечі, – вони знищували боєприпаси, які не встигли вивезти. Потім підірвали міст через Дністер, щоб загальмувати наступ Червоної армії, а також спробували зробити те саме з залізничною станцією Рибниця – замінували ешелони з пальним і снарядами. Та довести справу до кінця німецько-румунським окупантам не дозволили підпільники, розмінувавши 13 вагонів з військовим спорядженням і мінами, 8 цистерн з бензином і 17 вагонів з награбованим майном.
До останнього дня окупації загарбники проводили політику «випаленої землі». Навіть відступаючи, вони залишили кривавий слід: у Рибницькій в’язниці було розстріляно 270 політичних в’язнів.
Довгоочікуваний день визволення настав у Рибниці рано-вранці 30 березня, коли 41-а гвардійська дивізія під командуванням генерал-майора Костянтина Цвєткова з боєм увійшла до міста. Інерція наступу була настільки потужною, що цього ж дня радянські війська звільнили
с. Зозуляни, Гидирим і Попенки, відтіснивши залишки німецько-фашистських сил, які оборонялися, на південь. Там вони дали бій біля с. Запорожець, під час якого загинуло сімдесят солдатів і офіцерів. Однак 2 квітня біля с. Жура гвардійці 223-го, 225-го, 228-го стрілецьких полків розгромили піхотний полк 11-ї танкової дивізії ворога. До 4 квітня територія Рибницького району була повністю звільнена від загарбників. Військові частини 41-ї гвардійської дивізії, форсувавши Дністер, погнали фашистів на захід уже по Бессарабії. Рибниця зітхнула з полегшенням, поступово повертаючись до мирного життя.
Згідно з даними Рибницького музею бойової слави, у цій операції противник втратив понад 300 осіб убитими. Втрати Червоної армії склали близько 200 військовослужбовців. У Рибниці було спалено в’язницю, будівлі районної лікарні та пошти, знищено промислові підприємства, радгоспи та колгоспи. Усього після тортур, масових катувань і тривалого голоду було знищено 2 731 особу.
На згадку про визволення Рибниці та району одна з вулиць міста носить ім’я 41-ї гвардійської дивізії. На честь її командувача, генерал-майора Костянтина Цвєткова, названо міський сквер. У місті споруджено Меморіал Слави на згадку про загиблих визволителів Рибниці та її героїчних мешканців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. Загалом за роки війни 8 тис. рибничан та жителів району стали її учасниками, 3 649 – полягли на полях битв.
За традицією 30 березня вдячні мешканці міста та району покладають квіти до пам’ятників воїнам-визволителям і пам’ятного знака комдиву Цвєткову, беруть участь у меморіальних мітингах, присвячених Дню визволення.
Олександр ПЕТРЕНКО.