День солідарності трудящих, як і раніше, залишається в календарі святкових дат нашої держави. Однак розмах його вже не той.
Люди старшого покоління з ностальгією згадують високий статус, який мав Першотравень у СРСР. І дорослі, й діти сприймали його більше як пробудження природи після затяжної зими, як нові надії на краще життя. Адже коли яскраво світить сонце, то й жити стає легше та веселіше…
На звання головної події першотравневих урочистостей завжди претендували два дійства: демонстрація та маївка. Готуючись до першого, завжди одягали обновки. Трудові колективи збиралися в різних частинах міста, члени яких потім формувалися в одну загальну парадну колону. І скрізь на цих людських п’ятачках лунали сміх, пісні, музика, танці. У малюків, які тримали за руки батьків або сиділи на їхніх молодих, могутніх плечах і пишалися «ось який у мене тато!», по руках текло морозиво, сезон активного продажу якого відкривали саме в першотравневі дні.
Під час маршу учнів шкіл і училищ, студентів технікумів та інститутів, працівників заводів, фабрик, організацій, установ відчувалось якесь незриме єднання, витав ледве вловимий дух спільності – колективізм тоді був у крові в кожного. Підприємства намагалися якомога яскравіше і, як сказали б тепер, креативніше оформити зазвичай вантажний автомобіль, що їхав попереду людських колон, а його кузов на кілька годин перетворювався на пересувну сцену.
Поважні чоловіки у строгих костюмах, що стояли на високій трибуні, велично махали всім рукою на знак привітання. Голос місцевого Левітана в підсилювальній апаратурі голосно і бравурно говорив: «Хай живе…», і люди зі святкової колони вибухали у відповідь багатоголоссям: «Ура-а-а-а!!!».
Проте увесь цей емоційно-голосовий сплеск швидко минав. І ось уже кумачеві гасла, на яких надруковані звичні слова про солідарність і працю, завантажувалися в кузови заводських автомобілів, щоб знову бути піднятими над головою під час листопадової демонстрації з нагоди чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, а люди поспішали на природу чи на дачу, чи за святковий стіл. Найбільш нетерплячі примудрялися збігати з колон, які супроводжувала для порядку міліція, у дворики знаменитої тираспольської «стометрівки», щоб, сьорбнувши кілька ковтків з чекушки (скляна пляшка об’ємом 250 мл, найчастіше використовувана для розливу горілки – Ред.), повернутися в колону. Саме за такі неформальні посиденьки на лоні природи, на дачі, у дворі за спільним столом із сусідами й любили першотравневі свята.
Згодом на тлі політичних, економічних, соціальних проблем, міжнаціональних конфліктів колишня слава Першотравня померкла. Ми вже не святкуємо Міжнародний день солідарності, як раніше: широко, з розмахом, а просто радіємо додатковим вихідним дням, які вже начебто і не святкові за змістом.
Тому напередодні свята торговці на «Зеленому ринку» матимуть чималий виторг, а ми вирушимо хто куди: хто в ліс на шашлики, хто у подорож республікою, хто на цвинтар, щоб «провідати» рідних і близьких, які пішли у засвіти, а хтось і вдома залишиться, щоб, нарешті, вимити у квартирі вікна, адже весна за ними виглядає у всій красі.
І все ж таки зі святом! З Першотравнем!
Віктор ЗАРЕЙЧУК.