Весна – час відродження природи. Людина, як її невіддільна й до того ж розумна частинка, з настанням теплих днів також прагне оновити навколишнє середовище.
На городах і дачах розгортається плідна праця. Господарі сіють зелень і садять овочі. Хтось відновлює чи омолоджує сад, щоб у сезон ласувати свіжими фруктами та ягодами, а взимку – смачними консервами з них. Городяни, які не мають заповітних земельних ділянок, прикрашають довкілля квітами на клумбах, декоративними деревами та кущами.
Вірною ознакою весняного буму, що охопив усіх, стають цілі ряди на ринках, відведені для продажу насіння, розсади, саджанців… У Кам’янці посадковий матеріал представлений у всьому його розмаїтті. З сіл району привозять картоплю різних сортів і цибулю для посадки. Подоймяни та рашківчани продають розсаду овочевих культур. А найкращі саджанці – з Костянтинівки.
Так повелося ще з радянських часів, коли в місцевому колгоспі організували невеликий розсадник. У ньому працювало чимало мешканців села, на практиці пізнаючи всі тонкощі вирощування якісного посадкового матеріалу. Коли колгосп розпаювали, розсадник став самостійним агропідприємством. А деякі селяни почали застосовувати професійні знання та вміння на особистих подвір’ях. Тепер у Костянтинівці є кілька сімей, які у підсобних господарствах вирощують не тільки домашню птицю та худобу, різні овочі та фрукти, а й саджанці.
Серед тих, хто вже кілька років продає на районному ринку здорові та міцні деревця і кущі, а також охоче розповідає покупцям про сорти рослин і дає слушні поради щодо сучасних технологій догляду за ними, – Андрій і Анна Лутій. Нашим постійним читачам прізвище, безсумнівно, здасться знайомим, а хтось навіть згадає, що воно пов’язане зі знаменитим розсадником, який постачає посадковий матеріал по всьому Придністров’ю.
Зв’язок, дійсно, є. Адже Лутії – великий і дружний рід, який давно оселився в нашому краї. Коріння його – в українській землі. Іван Лутій, який мешкав у невеликому селі на Вінниччині, був справжнім господарем: на своєму подвір’ї все робив сам, багато чого вмів і знав. Те, чого навчили його предки, а також власний багатий досвід передавав дітям. Головну заповідь Івана Йосиповича – чесно працювати – вони виконують і донині.
Освіту двоє синів і донька здобули в Кам’янському технікумі, та й так і вкоренилися в районі. Олександр Іванович заснував славнозвісний розсадник, яким тепер керує його син Богдан. А Петро Іванович, закінчивши з відзнакою навчання на лісовому відділенні технікуму, одержав направлення на роботу в Костянтинівку. Тут розташований один із кордонів Рашківського лісництва.
Уже півстоліття Петро Іванович дбає про місцеві ліси. Нові насадження на скелях, які зміцнюють їхні схили, поліпшення умов проживання диких тварин – це лише мала дещиця зробленого ним. Любов до природи, трепетне ставлення до рідного краю він зумів передати й синові. Андрій спочатку здобув професію лісника у місцевому технікумі, а потім закінчив Кишинівський сільськогосподарський університет за спеціальністю «еколог».
Від батька та діда він перейняв той господарський підхід, що є однією з відмінних рис справжніх сільських жителів, які понад усе цінують землю-годувальницю, піклуються про неї, не уявляють без неї своєї долі. З ранніх років працював на присадибній ділянці, де родина вирощувала все, що необхідно для життя. Благо, у Костянтинівці землі вистачає. Там кожне сільське подвір’я вміщує і город, і сад, і господарські будівлі.
Сад Петро Іванович створював своїми руками. Шукав цікаві сорти, прищеплював на підходящу основу. Тонкощам цієї роботи навчав Андрія. Хлопець із задоволенням експериментував, розводив перспективні сорти. З роками підсобне господарство розвивалося, а виробництво саджанців стало тим додатковим джерелом заробітку, яке допомагало студенту забезпечувати свої потреби.
Нині Андрій уже став досвідченим і грамотним фахівцем. На сімейному подвір’ї вирощує необхідний для населення посадковий матеріал: плодово-ягідні та декоративні рослини. Близько 40 соток землі відведено під яблуні, груші, вишні, черешні, сливи, абрикоси та персики. Є й традиційні для наших садів ожина, аґрус, смородина всіх кольорів. В асортименті – різні сорти: перевірені часом і модні новинки.
Андрій із великим задоволенням застосовує знання з лісового та паркового господарства, здобуті в технікумі, під час роботи з вічнозеленими деревами та кущами. Мешканці району охоче купують їх для прикраси дворів та прилеглої території. Лутії культивують самшит, туї, ялівці, які ефектно виглядають на ділянці влітку та взимку. Вирощують і ялинки. Раніше, в основному, продавали зрубаними – до новорічних свят, а цієї зими вирішили запропонувати покупцям викопані з коренем деревця. Шкода стало своєї праці, адже, щоб досягти товарної висоти, ялинки повинні рости понад 5 років. Уявляєте, скільки турботи вкладено за цей час у кожну з них? З’ясувалося, що ідея, не губити деревце заради одного свята , близька багатьом нашим співгромадянам, і вони охоче купували рослини з грудкою землі, щоб після Нового року посадити у дворі.
Вирощування саджанців – справа вельми копітка й трудомістка. Поки фруктове деревце буде готове до реалізації, мине 3 роки, а трояндовий кущ виросте лише на рік швидше. Догляд за рослинами, в основному, ручний. Механізована лише обробка ґрунту. Для неї Лутії використовують мотоблок. На ньому орють, проводять культивацію й міжрядну обробку. Всі інші процеси (серед яких – посадка та захист рослин, формування крони, викопування і підготовка до реалізації) вимагає тепла хазяйських рук. Роботи вистачає в усі сезони, а виконує її сім’я Лутіїв на дозвіллі. Адже Андрій працює у технікумі, який колись закінчив; Анна за фахом юрист. До вирощування саджанців вона долучилася, коли вийшла заміж.
Аня з Андрієм знайомі все життя. Їхні будинки стоять поруч, родини по-сусідськи спілкуються, ходять у гості на свята. Якщо виникає потреба, допомагають одне одному в сільгоспроботах. У сім’ї Томак – невелике фермерське господарство. Воно орієнтоване на рослинництво, тому тонкощі розсадництва Аня опановувала в родині Лутіїв. Спочатку було складно, а тепер, присвятивши цій копіткій роботі понад 10 років, вона, мабуть, ні в чому не поступиться дипломованому фахівцю.
Перевагу Анна віддає квітам. Вирощує кущі гібіскуса, різноманітні хризантеми. Перетворює просту шипшину на вишукані троянди: кущові та в’юнкі, бордюрні та мініатюрні. На 50 сотках культивує близько 50 сортів. Вони вражають неймовірним розмаїттям форм, аромату, кольору…
У літній сезон Анна на прохання знайомих складає прекрасні букети. Це мистецтво так захопило її, що з’явилося бажання вирощувати не саджанці, а квіти. Для цієї мети вже збудовано невеличку тепличку, в якій молода господиня невтомно експериментує із сортами троянд.
Є надія, що сімейну справу Лутіїв продовжить синочок Андрія й Анни. Він охоче виходить із батьками на присадибну ділянку, зацікавлено спостерігає за всіма етапами виробничого циклу, а в найпростіших – бере участь. І вже йому дорослі передають заповіт прадіда Івана: старанно працювати на рідній землі, пам’ятаючи, що вирощені з любов’ю і турботою дерева та кущі радуватимуть оточення багато років.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.