Одна з найбільших повітряних битв Великої Вітчизняної війни розгорнулася в небі над румунськими Яссами влітку 1944-го. За масштабами та значенням для льотчиків її можна порівняти хіба що з танковою битвою під Прохорівкою.
У НЕБІ НАШІ СОКОЛИ
Після поразки в ній Люфтваффе вже не робив спроб повернути своє панування в повітрі. Чималий внесок у це зробили радянські льотчики далекої бомбардувальної авіації. У її складі воював і стрілець-радист 2-го гвардійського авіакорпусу чобручанин Степан Михайлович Балан.
Наш герой народився 29 листопада 1915 року. В армію був призваний у 1937-му Тираспольським військкоматом, здобув військову спеціальність «Стрілець-радист». Брав участь у радянсько-фінській війні. Після ії закінчення демобілізувався, повернувся на батьківщину і почав планувати мирне життя, та видно не судилося.
Степан Михайлович був мобілізований у перші дні війни. Потрапив до 453-го бомбардувального полку далекої авіації, бився під Сталінградом, переганяв із Красноярська літаки, одержані за ленд-лізом зі США, брав участь у боях на Кавказі, в Криму, Яссько-Кишинівській операції, звільняв Румунію, Угорщину, Німеччину.
У 1942-му С. Балана нагородили медаллю «За відвагу». Представляючи бійця до нагороди, командування так відзначало його заслуги: «9 грудня 1941 р. у складі групи з шести літаків брав участь у бомбардуванні скупчення моторизованих частин і піхоти противника в районі Марфовки. У тому ж районі цілі були атаковані трьома винищувачами супротивника, а також обстріляні шквальним вогнем зенітної артилерії. Стрілець Балан мужньо відбивав атаки ворожих винищувачів, не даючи їм можливості атакувати з близької дистанції. У повітряному бою було збито один ворожий літак. Екіпаж повернувся на аеродром без втрат».
На початку війни в повітрі постійно зав’язувалися запеклі бої. 15 серпня 1942 року після значних втрат полк, у якому служив Балан, вивели на переформування, переозброїли американськими літаками. У квітні 1943-го частину передислокували під Сталінград.
Ось як писав про героїчного чобручанина в нагородному листі від 31 серпня 1944 року командир 453-го бомбардувального авіаполку підполковник Прокоф’єв: «Старший сержант Балан – досвідчений стрілець-радист. Відмінно знає матчастину стрілецького озброєння й радіоапаратури літака. Влучно стріляє та тримає зв’язок під час виконання бойового завдання, за що має заохочення та низку подяк від командування. Воїн і спеціаліст має авторитет серед особового складу. Вміло передає бойовий досвід стрільцям-радистам підрозділу. За період Вітчизняної війни з грудня 1941-го по серпень 1942-го здійснив 35 бойових вильотів, з них 17 уночі».
Повернувшись у частину після поранення, Балан здійснив ще 17 бойових вильотів, із них 6 – розвідувальних. За успішне виконання бойового завдання з бомбардування військ і техніки противника в районі м. Ясси дістав подяку від маршала Конєва та Верховного Головнокомандувача Сталіна. Пізніше за зразкове виконання завдань командування у боротьбі з німецькими загарбниками та виявлену до того ж мужність і відвагу Степан Михайлович був удостоєний ордена Червоної Зірки.
Уже після переможних залпів старшину Балана нагородили другим орденом Червоної Зірки. У нагородному поданні сказано: «Тов. Балан показав себе сміливим, мужнім повітряним воїном, який не знає страху в бою. Ефективно відбивав атаки супротивника, чим сприяв успішному виконанню бойових завдань. 3.01.45 р. у складі групи бомбардувальників двічі за день було завдано бомбового удару центральній частині Будапешта. 16.01.45 р. під час виконання наказу атакувати ланкою та завдати бомбового удару по Королівському замку Будапешта, ланка була атакована чотирма винищувачами противника. Проте груповим вогнем винищувач ворога був збитий».
За день до закінчення кровопролитної війни командувач 5-ї повітряної армії поставив завдання завдати бомбового удару по опорному пунктові противника Дрноголець. Ворог люто перешкоджав наступу наших наземних військ. Завдання було виконане: нищівного удару завдали з висоти 1 000 метрів з другого заходу. За влучне бомбометання всьому льотному складові загону оголосили подяку. Серед заслужених нагород на лацкані цивільного піджака Балана красувалися також медалі «За оборону Кавказу», «За оборону Севастополя» і «За взяття Будапешта».
РАЗОМ І В ГОРІ, І В РАДОСТІ
З майбутньою дружиною – Валентиною Андріївною Єпішевою – Степан Михайлович познайомився у розпал війни. Після закінчення школи авіафахівців у Кіровабаді, де вона освоювала парашут, Валентину відправили до 453-го авіаполку, який заново формувався після запеклих боїв. Там доля і звела молодих. Валентина була укладачем парашутів, Степан нищив ворога в небі. Вони раділи кожній хвилині, проведеній разом. Розуміли, що завтрашній день може бути останнім, попереду – невідомість. Закохані бачилися нечасто: у короткі перепочинки, затишшя між боями, під час відпочинку біля злітно-посадкової смуги.
Щоразу, проводжаючи коханого в небо, Валентина благала про одне: «Тільки б повернувся живим!». Так минуло три роки війни. 15 травня 1945 р. укладач парашутів управління полку молодший сержант Валентина Єпішева була нагороджена медаллю «За бойові заслуги». У наказі військової частини з цієї нагоди вказувалося: «…за те, що вона за час служби на 2-му Українському фронті з 11.04.44 по 9.05.45 р. здійснила переукладку 1 100 бойових рятувальних парашутів. Під час бойових дій збоїв у процесі вимушених стрибків льотного складу полку зафіксовано не було. Водночас із прямими обов’язками виконує функції листоноші та приймальниці посилок. З цим навантаженням справляється відмінно».
Після війни Степан і Валентина одружилися. Весілля було скромним. Сукню наречена пошила з парашута, що став непридатним, наречений одягнув льотну військову форму. На весіллі молодих вітала і весело гуляла вся ескадрилья. Шлюб за законами воєнного часу зареєстрував командир полку, засвідчивши офіційний документ штабною печаткою. Молодята трохи пожили у Пермському краї, на батьківщині Валентини, а в 1946-му приїхали в Чобручі. Восени того ж року в молодій сім’ї народився первісток Олександр, через три роки – Євген, а у 50-му – Геннадій.
Степан Михайлович та Валентина Андріївна прожили разом понад тридцять років, виростили й виховали синів, перебудували батьківський будинок. Завжди з теплотою та ніжністю ставилися одне до одного. Селяни й рідні говорять про них як людей надзвичайно добрих, душевних, чесних і життєлюбних…
СПОГАДИ НЕ ВІДПУСКАЮТЬ
У мирні роки Степан Михайлович закінчив Кишинівську партійну школу, працював на різних посадах: редактором колгоспної багатотиражки, парторгом, заступником і головою сільської Ради, директором Чобруцького Будинку культури. Багато селян зверталося до нього по допомогу, і він ніколи не відмовляв. У День Перемоги у хлібосольній родині ветеранів завжди чекали на гостей. За столом лунали фронтові пісні. Зазвичай рідні просили їх розповісти про фронтові будні, але вони не любили згадувати про війну, з якою було пов’язано багато трагічних епізодів.
Однак у серпні 1969 року С. М. Балан все ж таки поділився з земляками спогадами про події весни-літа 44-го:
«Задовго до початку наступу військ бомбардувальній далекійї авіації було наказано «обробити» тили противника, його резерви, склади, комунікації, вивести з ладу переправи, вузлові залізничні станції. Ліквідація Яссько-Кишинівського угруповання ворожих військ розпочалася 20 серпня. Авіатори ж почали громити його ще на початку квітня. Погода в ті дні була сонячна. Це давало нам можливість успішно вести й розвідку цілей та їх знищення. Особливо запам’ятався рейд у глибокий тил підрозділів вермахту. Перед нами було поставлено завдання знищити скупчення ворожих військ. Розвіддані були точними. Проте ворожа зенітна артилерія мовчала доти, доки наші літаки не лягли на бойовий курс. Цей час обчислюється хвилинами, але, визначивши бойовий курс, ескадрильї йдуть точно на ціль, не ухиляючись від зенітного обстрілу. Так вчинили й ми: лягли на ціль ешелоновано, зробили масований наліт і завдали ворогові величезних втрат. Одночасно збили сім фашистських літаків. Не обійшлося без втрат і в наших лавах…».
І ще про один цікавий військовий епізод згадував Степан Балан. У тому рейді особливі випробування випали на долю командира одного з екіпажів – лейтенанта Петра Старчило. Його літак підбили, льотчика поранили. Після нальоту його напівживого підібрали ворожі санітари й відправили до шпиталю. Лікар, до якого потрапив Старчило на огляд і лікування, виявився російським емігрантом. Він по документах визначив, хто його пацієнт, і приховав їх. Самого ж льотчика ізолював від німецьких та румунських солдатів. Через деякий час лейтенант став на ноги, повернувся до частини та продовжив громити ворога вже на території Угорщини й Німеччини.
Деякий час авіасполучення, в якому воював Балан, базувалося в районі Бельців. Звідси льотчики здійснили безліч нальотів на ворожі тили й бази, знищивши не одну переправу. Особливо активно «обробляли» передній край противника в період прориву його оборони та переслідування колон фашистів, що відступали. Важливо було не допустити до них підкріплення з тилу. Справ у авіації в дні наступу було багато. Наші повітряні соколи завжди гідно виконували поставлені завдання.
НА НИВІ КУЛЬТУРИ
Славне життя прожив С. М. Балан. Коли він працював директором Чобруцького БК, відбулася значуща в житті селян подія – відкриття нового осередку культури. У грудні 1956 року Степан Михайлович інформував читачів районної газети «Ленинское знамя»:
«Будинок культури колгоспу ім. Леніна відкрився лише півтора місяця тому. Попри такий короткий термін, він вніс істотні зміни в культурне життя села. За цей час на його сцені для колгоспників відбулося шість концертів. Три з них були проведені силами художньої самодіяльності, решта – професійними артистами. У Будинку культури виступав румунський ансамбль народних інструментів…
Активну участь у діяльності Будинку культури беруть колгоспники, інтелігенція села. Все це дає змогу організовувати самодіяльні колективи, створювати нові гуртки. Нині вже працюють духовий оркестр, танцювальний гурток, колгоспний хор, який налічує 65 осіб. Наприкінці листопада придбали інструменти для струнного оркестру, в який триває запис аматорів. Нещодавно в Одесі замовили інструменти для духового оркестру та оркестру народних інструментів. При Будинку культури організовано шестимісячні курси баяністів. Діє драматичний гурток, у якому активно проявили себе вчителі школи № 2».
Управління культурно-просвітницьких установ Міністерства культури Молдавської РСР у 1956 році випустило брошуру російською та молдавською мовами «На березі Дністра» (тираж 23 тисячі екземплярів). У ній розповідалося про досвід роботи чобруцьких працівників культури під керівництвом С. М. Балана. БК довгі роки був базовим для Міністерства культури МРСР, тут проводилися семінари, фестивалі, різноманітні конкурси. У тому ж 1956-му чобруцькі танцюристи взяли участь у відкритті Дубоссарської ГЕС, а через рік були запрошені до Москви на ВДНГ, де дали 14 концертів. Останні два відбулися на Манежній площі й були показані у 45-хвилинній програмі по Центральному телебаченню СРСР.
Будь-які завдання ветеран війни С. М. Балан намагався вирішувати на відмінно, віддаючи справі, якій служив, творчі сили та енергію. Не все задумане встиг здійснити. Набагато пережила чоловіка Валентина Андріївна, їй виповнилося 103 роки. Син ветеранів Геннадій Балан, який нині живе в Санкт-Петербурзі, як і мільйони людей, вдячний батькові та матері за життя, за Перемогу, за мирне небо.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото з архіву сім’ї Балан.