Приємний оксамитовий голос молодої жінки вже багато років на радіо і в телевізійному ефірі транслює людям не тільки найрізноманітнішу інформацію, але й гарний настрій, енергію і бажання творити. Вона відзначена високою нагородою – почесним Дипломом переможця в Державному художньо-публіцистичному конкурсі «Людина року – 2018» у номінації «Журналіст року».
Про те, які дороги ведуть до успіху, в чому його секрет, про плани та мрії ми дізналися у головного редактора редакції творчих проектів Радіо 1 Придністровської державної телерадіокомпанії Ольги Шевчук.
– Ми знайомі давно. Я бачила, як ти росла і вчилася. Ще зовсім маленькою дівчинкою ти брала участь у багатьох дитячих та юнацьких самодіяльних колективах Дністровська, захоплено танцювала, співала і перемагала на конкурсах. Тебе тоді називали талановитою дністровською зірочкою. Вважаю, місто енергетиків з гордістю дізналося про твій успіх у такому престижному конкурсі справжніх майстрів своєї справи. Цікаво, про що ти мріяла тоді й про що мрієш тепер?
О. Ш.: Змалечку я пристрасно бажала стати відомою актрисою, співачкою або журналісткою. Сталося так, що обрала журналістику. Якщо подивитися на дитинство та юність з висоти нинішнього віку, то розумію, що єдиною метою-мрією завжди була одна: досягти чогось такого, щоб батьки (особливо тато) мною пишалися. Нині я хочу відчути себе просто щасливою жінкою, насолоджуватися абсолютним спокоєм, хоча розумію, що це теж з області фантастики.
– Як більшість журналістів, ти працюєш під псевдонімом Ольга Бархатова. Звідки він?
О. Ш.: Бархатова – це прізвище моєї бабусі Ольги Бархатової, на честь якої мене і назвали. Не вважаю це прізвище псевдонімом. Воно своє, рідне, сімейне. Чесно кажучи, за останні роки воно настільки приросло до мене, що навіть подумки я сама називаю себе Бархатовою, забуваючи про прізвище чоловіка (Шевчук) або моє дівоче (Безносенко).
– Дев’яності роки, на які припало твоє дитинство і дорослішання, слід визнати, були нелегкими для вашої багатодітної сім’ї. Знаю, що ви проводили літні канікули й навіть перші осінні місяці навчалися в селі в Україні, де у батька була невелика ділянка землі. З якими почуттями ти тепер згадуєш той час?
О. Ш.: Це була, дійсно, прекрасна пора! Найяскравіші спогади саме звідти: перша дитяча дружба і перше кохання, неодмінна праця на городі, дитячі ігри до темряви, краса, щедрість і благодать природи маленького села Софіївка. Якось я навідалася туди – все змінилося, незмінними в серці залишаються лише чудові дитячі враження.
– Ольго, ти рано почала працювати. Практично з першого курсу стала диктором на радіостанції Інтер-ФМ. Мабуть, у тебе вже тоді були перші успіхи й розчарування, але запитати хочеться про те, як їх долати?
О. Ш.: Навчалася я на факультеті журналістики, а в другу зміну працювала в службі інформації на Інтер-ФМ. Було нелегко. Вважаю успіхом можливість працювати у ЗМІ такого рівня і заробляти власні кошти в такому юному віці. Одне з розчарувань – це втрата дитячих ілюзій, необхідність досить швидко стати дорослою. Вихованій на книжкових ідеалах, мені важко було усвідомити й прийняти думку про те, що не все навколо так ідеально. Це був у хорошому сенсі юнацький максималізм. Разом із тим, саме тоді я здобула колосальний досвід, який допомагає мені й тепер долати перешкоди та незгоди, що трапляються на шляху. Я вдячна всім, хто допомагав мені робити перші кроки в професії.
– Давно позаду залишилися дитинство, юність і навчання в ПДУ. У тебе є коханий чоловік і двоє прекрасних дітей, про яких ти розповідаєш чудові, повні материнської ніжності й доброго гумору історії на своїй сторінці в Інтернеті. Ще ти пишеш вірші, співаєш, організовуєш і ведеш урочистості для друзів. Як ти все це встигаєш? У чому твій секрет?
О. Ш.: Секрет простий: я не встигаю. Це і смішно, і сумно. На жаль, не можу бути такою ж хорошою, якою була для мене моя мама. Часто доводиться жертвувати часом, якого потребують мої діти. Але я заспокоюю себе тим, що було б набагато гірше, якби дочка і син бачили маму нещасною від неможливості самореалізуватися. У них є любий, турботливий батько і мати, яка багато і захоплено працює. Це непоганий приклад. Мені хочеться в це вірити.
– Кому ти тепер можеш сказати спасибі за душевну підтримку й уроки професіоналізму? Які слова адресуєш своїй сестрі Валентині Демидовій і молодшому братові (на радіо – Ярославу Мудрому), які йдуть твоїми стопами?
О. Ш.: Спасибі за підтримку хочу сказати своєму чоловікові. Це найближча і дорога мені людина. Він знає і любить мене різною, не вимагає від мене того, чого я дати не можу. І ще у нього є якась нескінченна витримка. Я за це йому безмірно вдячна! Величезне спасибі моїй матусі за все і за професію теж. Близьким мені не тільки по крові, але і по духу, сестрі та братові, а також усім людям мені хочеться сказати, що немає на світі нічого важливішого, ніж сім’я.
– Як лідер редакції з творчості назви імена тих, хто створює найцікавіші проекти на Радіо 1 і вміє успішно реалізувати їх в ефірі.
О. Ш.: Кожного зі своїх колег, що працюють на Радіо 1, я можу сміливо назвати справжнім асом своєї справи. У нас чудовий колектив, і багато змістовних і цікавих програм. Я рада, що нещодавно стартував по-справжньому творчий проект моєї сестри Валентини Демидової «Денна терапія». Я горджуся своїми талановитими колегами Артемом Мазуром, Денисом Романовим, Валерією Соколовою та Олександром Бондаренком, які в ньому беруть участь.
– Знаю, що Радіо 1 має своїх слухачів. Які вони, чого чекають від вас, і що ти їм побажаєш?
О. Ш.: Слухачі Радіо 1 – це абсолютно різні люди, яких об’єднує одне: прагнення бачити й чути позитив. Це оптимізм, який примножує добро. Ми живемо в непростий час не тільки для нашої країни, а й для всього світу, тому зберігати позитивний погляд на життя часом непросто. І тут допомагаємо ми, радіо на хвилі 104 ФМ.
Усім радіослухачам і придністровцям я бажаю пам’ятати, що рамки й обмеження ми встановлюємо собі самі. Не бійтеся мріяти й ставити перед собою цілі, які здаються недосяжними. Ми можемо все! Головне – вірити в себе.
Лара ЧАЙКА.