Дійсно неординарним і одним із найяскравіших заходів, що відбулися у рамках святкування 74-ї річниці Великої Перемоги, стало відкриття реконструйованої довготривалої оборонної точки (ДОТ) № 24А. На урочистості в село Подойма, на околиці якого розташований ДОТ, прибули не тільки жителі Кам’янського району, що безпосередньо відновлювали споруду, а і чисельні їхні однодумці з різних куточків Придністров’я, Молдови та Росії.
«Лінія Сталіна»
У 1928 році молода Радянська держава приступила до будівництва оборонної лінії на західному кордоні. Спочатку створювалося 13 укріплених районів (УР): Карельський, Кінгісеппський, Псковський, Полоцький, Мінський, Мозирський, Коростеньський, Новоград-Волинський, Київський, Летичівський, Могильов-Подільський, Рибницький та Тираспольський. Пізніше до цього оборонного проекту було включено ще 10 укріпрайонів. Їх ланцюжок протягнувся від Балтійського до Чорного моря на відстань понад 1 200 кілометрів і налічував у своєму складі більше 4 000 довготривалих вогневих споруджень різного призначення та масштабу.
Офіційно ця система оборони ніколи не іменувалася «Лінією Сталіна». Так її вперше назвали журналісти латиської російськомовної газети «Сьогодні» у грудні 1936 року – за аналогією з французькою «Лінією Мажино» та фінською «Лінією Маннергейма». Згодом цю статтю передрукувало англійське видання «Daily Express», і термін «Лінія Сталіна» міцно увійшов до вжитку.
80-й Рибницький укріпрайон
Рішення про його зведення було прийняте на початку 1931-го, і незабаром розгорнулося грандіозне будівництво, в якому взяли участь близько 5 000 військових будівельників. Місцеві жителі підвозили будматеріали з залізничної станції Попелюхи. Долаючи щодня значні відстані, цілі «каравани» підвід доставляли гранітну крихту, арматуру, цемент тощо. Незабаром, щоб прискорити зведення фортифікаційних споруджень укріпрайону, було вирішено побудувати вузькоколійну залізницю Кам’янка – Рудниця.
До 1934 року вже було зведено основні вогневі спорудження 80-го укріпрайону. Він простягнувся берегом Дністра на 120 кілометрів. Починався у селі Грушка (змикаючись правим флангом із Могильов-Подільським укріпрайоном), пролягав через населені пункти Кузьмин, Кам’янка, Подойма, Рашків, Білочі, Рибниця, Попенки, Бутучани, Цибульовка, Гояни та закінчувався на місці впадання річки Ягорлик у Дністер, майже з’єднуючись із Тираспольським УР.
За даними на 1941 рік Рибницький УР мав близько 260 вогневих точок різного масштабу та призначення. У тому числі 8 командних пунктів, 11 артилерійських напівкапонірів, інші – кулеметні ДОТи. На озброєнні перебувало 527 кулеметів і 26 гармат. Особовий склад укріпрайону становив 3 кулеметних батальйони.
ДОТ № 24А
Частиною цієї оборонної системи була довготривала оборонна точка № 24А – одна з тих, на яких розташовувалися командні пункти. Вона і нині нагадує ціле містечко, вирубане прямо в скелі понад Дністром. Підземна частина споруди складається з 12 приміщень різного призначення, стіни яких укріплені бетоном із додаванням гранітної крихти. Розгалужена мережа коридорів вела до кімнат зберігання зброї, кубриків для відпочинку, кухні, санчастини, «червоного кутка». Об’єкт мав власні системи електро- та водопостачання, а вентиляційна – і тепер (після стількох років!) перебуває у робочому стані. Під землею розміщувалися і склади з боєприпасами та провізією.
ДОТ № 24А – кулеметно-артилерійський, тобто в бойовому казематі були встановлені три кулемети, а в напівкапонірі розташовувалися дві артилерійські гармати. Така вогнева потужність і оснащеність підземної фортеці дозволяли загону з 20 бійців довгий час тримати оборону, відбиваючи атаки противника під час переправи з правого берега Дністра.
Але після приєднання до СРСР у 1939–1940 роках західних територій Білорусії та України, Прибалтійських республік і Бессарабії «Лінію Сталіна» було законсервовано. Приблизно на 300 км західніше розпочалося будівництво нової Лінії Молотова. З укріпрайонів «Лінії Сталіна» озброєння було знято і здано на склади. Частково його навіть встигли передати на нові укріплення. У результаті ані перша, ані друга лінії оборони до червня 1941-го не були готовими…
Влітку 1941-го
Зупинити стрімкий наступ фашистів на новому державному кордоні не вдалося. Але ще була надія, що більш надійним оборонним рубежем стане Дністер. Для цього існували умови – на річці залишалися три укріплені райони: Могильов-Подільський, Рибницький і Тираспольський. І, згідно зі зведеннями, на початку липня особовий склад 80-го укріпрайону займав батальйонні вузли оборони. Але 9 липня ворожі літаки вже бомбили понтонну переправу в районі села Рашків. А 18-го фашисти форсували Дністер біля міста Сороки та розпочали наступ у бік Кам’янки.
У ДОТі № 24А дислокувалися бійці 110-го кулеметного батальйону. У ніч на 21 липня до них приєдналися солдати відступаючої 176-ї стрілецької дивізії. Але навіть подвоєними силами утримати позицію на Дністрі вони не змогли. Танки вермахту прорвалися в районі Ямполя, і петля оточення стала загрозливо затягуватися. 23 липня німці вже підходили до Подойми, але не з заходу, а зі сходу. Тому командування прийняло рішення відвести гарнізон ДОТу № 24А до села Білочі, а саму споруду знищити.
Рибницький УР утримував свій рубіж оборони до початку серпня. 5 серпня частини укріпрайону за наказом командування Південного фронту почали відхід у південно-східному напрямі. Наступного дня 80-й укріпрайон був переформований в окрему стрілецько-кулеметну бригаду.
Після війни
Розповіді про ДОТ, підірваний червоноармійцями під час відступу, передавалися з вуст у вуста впродовж багатьох років. І декілька поколінь хлопчиськів не тільки з Подойми та Подоймиці, а і з довколишніх населених пунктів шукали дорогу в овіяні легендами підземелля. Дорослі, не маючи часу дізнатися, в якому стані перебував підірваний ДОТ, постаралися законсервувати всі підступи до нього. А хлопці вели розкопки. Боротьба обережності та допитливості тривала роками…
У 2017 році допитливість перемогла. Уродженець села Подойма Василь М’ясковський, який уже став старшим лейтенантом міліції та керівником місцевого відділення фізкультурно-спортивного клубу «Динамо», провів зі своїми юними вихованцями справжню пошукову операцію. Вони зустрілися з ветераном Великої Вітчизняної війни Іваном Тимофійовичем Калуцьким, поспілкувалися зі старожилами, облазили весь схил понад Дністром – і знайшли-таки місце, звідки попередні покоління спускалися під землю. Це не був проектний вхід у ДОТ, адже він найбільше постраждав від вибуху, що прогримів у 1941 році. А от бетонна шахта, якою бійці мали б підніматися у бойовий каземат, оснащений кулеметами, уціліла. За минулі десятиліття її завалило камінням і землею, що обсипалися зі схилу, та ще й деякі нерозумні співгромадяни влаштували саме на цьому місці звалище сміття… Розчищення вимагало великої кількості робочих рук, і Василь М’ясковський почав шукати однодумців, захоплених історією рідного краю.
Масштабна кампанія
Таких людей на Кам’янщині є чимало, але першим відгукнувся голова районної Ради ветеранів війни, праці та Збройних cил Юрій Жора. Він і сам уже багато років веде пошукову роботу, увічнюючи імена земляків, які в різні часи захищали Вітчизну. І на цьому шляху знайшов багато сподвижників, які підтримують патріотичні проекти фінансово та матеріально, вкладають в їх реалізацію власні працю та час.
2018 року над упорядковуванням ДОТу вже працювала група волонтерів, а підтримували їх трудові колективи та меценати. З-поміж них були й депутати Верховної та районної Рад Порфирій Шкільнюк, Валерій Бабчинецький, Михайло Пеньковський, Віктор Гушило, Олег Бурлака, підприємці Віктор Патлачук, Зінаїда Косован, Іван Руссу, Надія Константинеску. Не залишилися осторонь Іван Китайка, Руслан Спатар, Іван Склярук та інші уродженці сіл Подойма та Подоймиця. Активно працювали, розчищаючи шахту, бетонуючи майданчик і вибудовуючи заново оголовок трьохамбразурного ДОТу Олександр Стангрит, Дмитро Джолдошев, Валерій Сметанка та ще багато членів будівельної бригади. Як і 85 років тому, кампанія була масштабною.
Щоб відновити історичний вигляд наземної частини довготривалої оборонної точки, укріпити 7-метрову шахту, коридори та приміщення у підземеллі, знадобилося 5 тонн цементу, 700 метрів арматури, 3 КамАЗи гравію, а ще – майже рік підготовчих заходів і копіткої праці. Відрадно, що у роботі на всіх етапах брала участь молодь. Представники дитячо-юнацьких організацій «Юні патріоти Придністров’я», «Юні інспектори дорожнього руху», гуртківці – туристи й екологи – навели лад на території та посадили на пагорбі понад ДОТом 150 сосен і 20 дубів. А в день, коли все Придністров’я вийшло на республіканський суботник, члени громадських організацій, які увійшли до складу Загальнопридністровського народного форуму, упорядкували всю округу, підготувавши об’єкт до презентації.
Історично важливий об’єкт
В урочистій церемонії відкриття ДОТу взяли участь два покоління захисників Вітчизни: фронтовий зв’язківець, ветеран війни та праці Євгенія Григорівна Полоз і суворовець Іван Липовський. А товариші Івана, курсанти Суворовського училища, разом із членами молодіжного патріотичного руху «Спадкоємці Перемоги» представили глядачам реконструкцію бою – одного з тих, що вели червоноармійці проти фашистів у далекому 1941-му.
Зі словами щирої подяки до учасників проекту – волонтерів і меценатів – звернувся глава Кам’янської держадміністрації Володимир Бичков: «Можна багато говорити про пам’ять, про історію, про необхідність їх зберігати. Але важливіше не говорити, а робити. Я радий тому, що у нас є ентузіасти, причому це люди різного віку, які підтримали ідею відновлення ДОТу і дружно працювали, а тепер кожен може відвідати цей дійсно історичний об’єкт».
Реконструйована фортифікаційна споруда має велике значення для виховання нашої молоді. Адже ДОТ – це символ не лише кровопролитних оборонних боїв, які червоноармійці впродовж місяця вели проти переважаючих сил загарбників. Його зведення у 1930 роки стало справжнім трудовим подвигом наших предків, а відновлення – даниною нашої пошани до них, до солдатів, що стояли тут на варті кордону, до всіх загиблих заради миру в рідному краї.
Плани на перспективу
«Реконструкція башти каземату ДОТу – лише перший етап створення на Кам’янщині історико-культурного комплексу «Рибницький укріпрайон Лінії оборони Сталіна», – поділився планами керівник проекту Юрій Жора. – Після свят насамперед візьмемося за облаштування нормального входу, щоб забезпечити доступ до підземної частини широким верствам населення. Адже сьогодні, щоб їх оглянути, треба спускатися вертикальними сходами на 7-метрову глибину і тим же шляхом вибиратися, що не кожному під силу.
Згодом приміщення електрифікуємо, плануємо поступово упорядковувати їх, відтворюючи атмосферу й обстановку, в якій служили бійці довготривалої оборонної точки. На території буде обладнано оглядовий майданчик з інформаційними стендами, що розповідатимуть про «Лінію Сталіна», Рибницький укріплений район і ДОТ № 24А. Відтворимо окопи та землянку для караулу. Сподіваємося, що всі ці роботи встигнемо виконати до 75-річчя Перемоги».
Отже, плани ініціативна група має великі. Якщо за підтримки волонтерів і спонсорів удасться втілити їх у життя – у республіці з’явиться ще один туристичний маршрут. У тому, що він буде цікавий придністровцям і нашим гостям, сумнівів немає – адже відразу після відкриття довготривалої оборонної точки її відвідали вже понад 100 осіб.
Тетяна ГРИЦЮК.