Історію заснування і розвитку Федерації профспілок Придністров’я (ФПП) не можна відокремити від історії ПМР. У 1989 році профспілкові лідери Лівобережжя Дністра і Бендер підтримали участь трудових колективів у масових страйках проти русофобської політики керівництва Молдови. Крім того, вони самі брали активну участь у діяльності різних страйкових і робітничих комітетів.
Уже влітку 1990 року до Координаційної ради профспілок надійшла заява від профспілкового комітету міськвиконкому Тирасполя про вихід зі складу профспілок Молдови. Це була перша ластівка, перша спроба профспілок стати на захист російськомовного населення Лівобережжя. У вересні 1990 року, коли незалежне Придністров’я вже було проголошено, питання про вихід профспілкових організацій Придністров’я зі складу незалежних профспілок Молдови постало руба. Тоді ж був створений оргкомітет з підготовки Установчого з’їзду профспілок ПМР. Його очолила голова Тираспольського міського комітету профспілки працівників державних установ Маргарита Грачова.
Засновницький з’їзд відбувся 18 жовтня 1990 року. У його роботі взяли участь 367 делегатів із 395 обраних від профспілкових організацій міст і районів республіки. На порядку денному основним було питання про утворення Федерації профспілок Придністров’я. Причиною виходу зі складу профспілок РСРМ стало невдоволення позицією профспілок Молдови щодо захисту зональних інтересів трудящих: ухвалення дискримінаційного закону РСРМ про мови та утиск прав трудящих Лівобережжя через незнання молдавської мови.
«Крім цього, – зазначалося в доповіді з’їзду, – на одного жителя Лівобережжя виділялося з бюджету РСРМ 105 рублів на рік, тоді як у середньому по Молдові – 206 рублів». Делегати Установчого з’їзду, які представляли всі міста і райони Придністров’я, одностайно прийняли Декларацію про утворення ФПП. Крім цього, на з’їзді були ухвалені статути, Програма діяльності ФПП, а також обраний керівник організації. Провідником Федерації став Євген Городничев – голова профкому заводу ливарних машин ім. С. М. Кірова. До першої Ради організації увійшли 22 особи, до ревізійної комісії – п’ятеро осіб.
У лютому-березні 1991 року остаточно сформувався Апарат Ради ФПП. Потрібно відзначити: під час утворення Федерації виникла необхідність формування нових взаємовідносин між державною владою та профспілками. У 1991 році було укладено першу угоду (нині вона називається Генеральною). Такий порядок обумовив офіційне затвердження респуб-ліканського курсу на соціальне партнерство. Після утворення Спілки промисловців, аграріїв і підприємців Придністров’я Генеральна угода укладається вже на тристоронній основі.
1992 рік увійшов в історію ФПП як найбільш продуктивний: тривала робота з організаційного становлення Федерації, запрацювало багато дочірніх структур. У травні того ж року вийшов перший номер газети «Профсоюзные вести».
Навесні-влітку 1992 року в гарячий період конфлікту між ПМР і РМ багато профспілкових активістів проявили свою тверду громадянську позицію: одні захищали республіку зі зброєю в руках, інші організовували евакуацію з території бойових дій дітей і мирного населення, треті надавали допомогу пораненим, збирали медикаменти та продовольство для захисників Придністров’я.
1993 року був прийнятий Закон «Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності», що надало нового імпульсу розвитку ФПП. Тоді ж головою Федерації був обраний Володимир Сохін. У 1995 році Президія Ради ФПП прийняла Постанову «Про участь профспілок Придністров’я у виборах до Верховної Ради ПМР». Усі галузеві й територіальні осередки проводили акції щодо захисту соціально-економічних прав трудящих. Одночасно Рада ФПП розробила вимоги до Верховної Ради та Уряду. Усього в тих акціях взяли участь понад 75 % профспілкових організацій. У результаті, згідно з Конституцією, Федерація заволоділа правом законодавчої ініціативи та правом участі у законотворчому процесі на всіх його стадіях.
У 1996 році відбувся перший пленум Ради ФПП, на якому приймалася Програма діяльності Федерації. У 1997 році Верховна Рада ПМР ухвалила Закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів». Його прийняття стало результатом спільної роботи представників Верховної Ради та Ради ФПП. На третьому пленумі профспілки приймається Постанова «Про діяльність Ради ФПП і колегіальних органів членських організацій Федерації з реалізації Концепції розвитку ФПП».
1998 року Верховна Рада ухвалила Конституційний Закон «Про внесення доповнення до статті 67 Конституції ПМР», який закріпив за профспілками право на законодавчу ініціативу з трудових і соціально-економічних питань. У 2000 році профспілки ПМР згідно з постановою Президії Ради Федерації закріплюють за собою право участі у виборах народних депутатів міських, сільських, селищних і районних Рад та голів Рад – голів державних адміністрацій сіл і селищ.
У 2002 році придністровські профспілки взяли активну участь у роботі з привертання уваги громадськості до питань безпеки нашого регіону. Президія Ради ФПП прийняла звернення до профспілок Росії про стурбованість у зв’язку з утилізацією військової техніки та озброєнь колишньої 14-ї російської армії. Крім того, в газеті «Профсоюзные вести» був опублікований перелік поправок Ради ФПП до проекту нового Трудового кодексу ПМР.
У квітні 2014 року головою ФПП обирається Євген Кахановський. Через рік його змінив Сергій Калінін, а 31 березня 2016 року на VI з’їзді ФПП керівником організації обрано Василя Караманова.
Саме в цей період, у лютому 2015-го, через важку соціально-економічну ситуацію, яка в ПМР склалася в результаті нестабільної роботи економіки суміжних держав, ФПП була змушена погодитися з тими непопулярними заходами, які органи державної влади запропонували придністровцям, а саме: виплачувати пенсії пенсіонерам і зарплати бюджетникам у розмірі 70 % від покладеного. Це викликало шквал критики на адресу ФПП. Пізніше профспілкові лідери зізналися, що рішення це далося їм нелегко, але з гірших варіантів розв’язання проблеми вони мусили вибрати кращий.
У березні 2017 року Федерацію очолив Віктор Іванченков, який раніше керував Тираспольським територіальним профспілковим об’єднанням. На сьогодні профспілки ПМР –найбільш масова громадська організація, її діяльність охоплює всі сфери життя республіки. Це фактично одне з небагатьох реально діяльних об’єднань, яке ініціює ведення колективних переговорів як на урядовому та галузевому рівнях, так і в організаціях. Причому в організаціях реальність така: є профспілка – є колективний договір. Немає профспілки – немає колективного договору, отже, немає соціальних гарантій.
«Ми створили ПМР, значить, як і в будь-якій цивілізованій державі, у нашій республіці мали бути свої профспілки. Порадившись із представниками профспілок міст і районів, ми вирішили почати роботу зі створення незалежних профспілкових організацій Придністров’я. У 90-ті у нас були віра, патріотизм, трудовий настрій. Залишилися вони в наших профспілок і нині», – сказала журналістам ветеран профспілкового руху Маргарита Грачова.
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото: IА «Новости Приднестровья».