ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
- Нині діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
- Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини та її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: «Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я, мабуть, не зміг би. Мені самому складно зібрати себе докупи. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги».
- Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось –два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, «по-хорошому», на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому тепер ми маємо бути дуже терплячими та обережними до себе і своїх дітей.
- Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: «Я не вчитель».
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети й, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратися зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
- День не має перетворюватися на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти й так почуваються незрозуміло за що покараними, тож нам важливо, аби школа не асоціювалася з додатковим покаранням.
- У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі тепер змушені жити та працювати разом на невеличкій території, й це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – та поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює удома.
- Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10–15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
- Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, впадає в істерику. Що менше повітря, то гірші результати навчання.
- Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більш ніж вісім), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це. Також навчити розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або вона хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
- Часто перед школярем стоїть вибір: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина «вступає в діяльність». Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати, як вона прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки й залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона «вмикається» в усе нове. Тобто дуже швидко «входить» в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але незрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Однак, є діти іншого типу, які довше розганяються. Вони «включаються» не так швидко, але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям спочатку треба давати легші завдання, а складні – пізніше. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Можна робити перед уроком зарядку.
- Коли ми хочемо дитину до чогось швидко залучити – наприклад, до навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Можна сказати: «За 10 хвилин сідаємо за уроки». Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків тепер також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб. Сільвія РОГУТ. Фото з вiдкритих джерел.