«Спорт – це життя!» – часто чуємо ми. Проте його роль у житті людини кожен бачить і оцінює по-різному. Спорт потрібен усім, без винятку, людям. Він зміцнює імунітет, м’язи тіла, рук і ніг. Бігати вранці, загартовуватися, підтягуватися і качати прес – не тільки корисно, а й необхідно для здоров’я людини. До того ж, є особи, для яких спорт став засобом реабілітації та сенсом їхнього життя. Деякі з них не вміють ходити, одягатися й самі себе обслуговувати, не мають ніг або рук, але домагаються вражаючих результатів у спорті. Це параспортсмени.
Життя тираспольчанина Віталія Сліпченка одного разу теж розділилося на «до» і «після». Сталося те внаслідок страшної травми. «Я в інвалідному кріслі з 19 років. Як я в нього пересів? Це трапилося, коли мені було 17 років. Ми з друзями відпочивали на природі, я невдало пірнув у річку, і, як результат – лікарі поставили діагноз – перелом шийного відділу хребта, параліч нижніх кінцівок. Першими людьми, що допомогли мені, – це були батьки. Тато постійно возився зі мною, якісь масажі робив, процедури. Були важкі часи, мама працювала одна, проте вони ніколи не втрачали віри. Звичайно, травма вплинула на моє життя, мені, наприклад, дуже хотілося відслужити в армії. Я хотів мати сім’ю, дітей. Завдяки батькам і моєму близькому другові, який завжди поруч, удалося пережити цей важкий період», – без особливого оптимізму пригадував Віталій.
Довгий час він лежав удома, тому що було досить важко психологічно. Не хотілося взагалі нікого бачити, виходити на вулицю, оскільки соромився реакції людей на самого себе у візку. Проте з часом Віталій зрозумів, що людина сама собі придумує перешкоди.
Через кілька років після травми він познайомився з юнаками зі столичного спортивного клубу «Тірас-Ракета». «Я зацікавився настільним тенісом, почав тренуватися. Моїми партнерами стали такі ж хлопці, як і я: хтось пересувався на візку, у деяких були інші проблеми з опорно-руховим апаратом. Я набрався у них досвіду, навчився заново дружити, веселитися, займатися спортом, пересуватися по місту в колясці. На сьогодні я вже більш-менш самостійний і можу бути прикладом для інших», – розповів параспортсмен.
Через деякий час відбувся переломний момент, коли Віталій сам зважився піти в цей клуб. «Пам’ятаю, як вийшов із тролейбуса сам, без супроводжуючого, і своїми руками почав крутити колеса візка. Проїхав я метрів 50, і руки потерпли, почали відвалюватися від втоми. Промайнула крамольна думка про те, а навіщо мені взагалі потрібен цей теніс?! Однак, якось потихеньку, поступово я дістався до місця. Потім став пересуватися вже набагато легше і швидше. Нині я на цьому візку літаю, часто рухаюся сам для себе, щоб руки були міцніші. З боку здається, що важко, але руки вже звикли».
Віталій Сліпченко є неодноразовим призером першості Придністров’я з настільного тенісу, брав участь також у міжнародних змаганнях.
Коли параспортсмен тільки починав займатися спортом, він дізнався, що деякі хлопці вже здобували вищу освіту. У 2019 році Віталій закінчив Придністровський державний університет імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Державне муніципальне управління» з червоним дипломом.
На сьогодні він є членом комісії з приймання об’єктів в експлуатацію, яка оцінює доступність будівель у Тирасполі для людей з обмеженими можливостями. «Коли ти здоровий, то не замислюєшся про те, чи високі дорожні бордюри, чи є пандуси, в якому функціональному стані вони перебувають. Тільки коли відчуваєш це на собі, розумієш, яка це проблема. Суть її в наступному: от звели будівлю, відбувається її прийом. В акті повинна стояти низка підписів, у тому числі й моя. Якщо в приміщення можна заїхати на візку, – я це підписую, якщо будова не пристосована для людей в інвалідних візках, я підпис не ставлю, а вхід у будинок повинні переробити. Якщо в силу різних обставин неможливо зробити пандус, то допускається (в окремих випадках) установка кнопки виклику», – розповів Віталій.
Знайшовши себе у параспорті та служінні людям, Віталій відчуває, як його життя наповнилося новим, не знаним до того, змістом. Він переконаний, що щастя дійсно є, воно навколо нас.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото з вiдкритих джерел.