У квітні 1944-го
Наближається 77-а річниця визволення Слободзейського району від фашистських загарбників. У ході Одеської наступальної операції 11 квітня 1944-го 20-а гвардійська Криворізька Червонопрапорна ордена Суворова 2-го ступеня стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Миколи Михайловича Дрейєра і 195-а гвардійська Новомосковська Червонопрапорна стрілецька дивізія під командуванням полковника Iвана Миколайовича Холодова 37-ї армії 3-го Українського фронту увійшли в Слободзею. Понад 10 дивізій 12 квітня звільняли населені пункти району від окупантів.
«На початку квітня 1944 року ми бачили, що румуни почали евакуацію, –згадує житель міста Н. К. Морар. – Вони вантажили папери, речі й кудись відвозили. Однієї ночі перед ранком хтось постукав у наше у вікно. Мати відчинила двері. До кімнати зайшли двоє й почали розмовляти російською: «Матусю, ми свої, російські солдати». Це було відділення розвідників. У той же день до вечора село зайняли наші війська, танки, гармати, вперше ми побачили «Катюшу». Оскільки лінія фронту була недалеко, всіх жителів евакуювали в села Фрунзе, Володимирівку. Люди взяли з собою, що змогли, а решта залишилася вдома, тому нас, підлітків 15-16 років, викликали в сільраду, закріпили за нами по 10–15 будинків, за якими ми повинні були стежити. Буквально протягом кількох днів близько олійниці через річку Дністер був побудований міст, по якому на правий берег до передової переправлялися техніка і жива сила. На місці, де нині районний Будинок культури, був обладнаний військовий польовий госпіталь, начальником якого був генерал-майор, якого медсестри звали Віктор Олексійович. Поранені постійно прибували до госпіталю. Цегляну будівлю нашої школи також пристосували під госпіталь.
О 5 годині ранку 11 квітня воїни 394-ї стрілецької Криворізької Червонопрапорної дивізії під командуванням генерал-майора Олександра Івановича Лисицина першими у районі звільнили Незавертайлівку. Фашисти спішно відступили за Дністер. Особливо запеклими були бої за село Кіцкани, до обіду 12 квітня німецько-румунських загарбників вигнали з його території бійці 28-ї гвардійської Харківської Червонопрапорної стрілецької дивізії (генерал-майор Георгій Іванович Чурмаєв); 188-ї Нижньодніпровської Червонопрапорної стрілецької дивізії (полковник Сергій Семенович Сенін, який замінив пораненого 11 квітня комдива полковника Василя Яковича Даниленка); 10-ї гвардійської Криворізької Червонопрапорної ордена Суворова 2-го ступеня повітряно-десантної дивізії (полковник Андрій Микитович Петрушин).
У Кіцканах і Меренештах також переправилися 92-я гвардійська Криворізька Червонопрапорна стрілецька дивізія (полковник Митрофан Ілліч Матвєєв) та, після звільнення Слободзеї, 20-а гвардійська Криворізька Червонопрапорна ордена Суворова 2-го ступеня стрілецька дивізія.
Про те, яким було напруження боїв за визволення Кіцкан, свідчить те, що декільком воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За зразкове виконання бойових завдань і проявлену мужність, відвагу під час форсування річки Дністер це звання присвоєне: розвіднику гвардії старшому сержанту Ф. Д. Маркіну, командиру саперного взводу гвардії старшому лейтенанту І. Є. Наумову, командиру взводу пішої розвідки гвардії лейтенанту А. С. Ручину, командиру розрахунку станкового кулемета гвардії сержанту І. П. Карпову і командиру стрілецького взводу гвардії молодшому лейтенанту Г. С. Кузнєцову.
У боях за визволення району та утримання плацдармів на правому березі Дністра загинули тисячі бійців. Багато наших земляків звільняли Слободзею та навколишні села, були учасниками Яссько-Кишинівської операції. Воїни-визволителі – наша гордість і слава. Пам’ять про них вічно жива.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото: http://slobodzeya.gospmr.org/