У Парканах згадували бійців I гвардійського окремого інженерно-саперного батальйону ЗС ПМР. У 1992 році 26 захисників республіки загинули в результаті вибуху складу боєприпасів. Їхні імена викарбувані на пам’ятнику, який звели на місці трагедії – у парку техніки військової частини.
«Воїнам-саперам, полеглим під час захисту народу ПМР» – вигравірувана фраза навіть через майже 30 років відгукується нестерпним болем у серцях придністровців. 22 новобранці, які ще не встигли прийняти присягу, і 4 офіцери – їхні імена залишилися навічно в пам’яті та на гранітній плиті.
Трагедія сталася в ніч з 21 на 22 червня 1992 року, коли бойові дії в Бендерах тільки набирали обертів. З приводу вибуху складу боєприпасів до цих пір триває дискусія – минуло майже три десятиліття, а що саме послужило причиною детонації – з’ясувати не вдалося. Версій є кілька – від авіаудару до самодетонації. Однак експерти стверджують, що вибухнути самостійно міна не могла. «Ця міна внаслідок порушення будь-яких заходів безпеки вибухнути не могла. Тобто, якщо стукати по ній кувалдою, кидати з 4-метрової висоти, то вона не могла спрацювати. Потрібна була тільки детонація. А що послужило цією детонацією, то вже питання з питань. Йдеться про авіаналіт, але не було ніякого авіанальоту 21 числа вночі, а от з гранатомета під час обстрілу чи з міномета могло і влучити. Це могло бути», – відзначає командир саперного батальйону в 1992 році Ігор Дудкевич.
Трагічна ніч забрала життя 26 людей – загиблих поховали на Меморіалі в центрі Паркан, поруч з героями Великої Вітчизняної. З тієї пори тут завжди – живі квіти.
Більшість загиблих новобранців знали один одного до армії, адже разом вчилися, а потім разом пішли відстоювати незалежність республіки. Артур Верховецький тільки-но здобув диплом про закінчення навчання й одразу призвався з іншими хлопцями. «Залишилися тільки спогади про те, як мій син прийшов пострижений, у військовій формі. Це був останній день. Ми не сподівалися, що таке може нас настигнути», – ділиться болем матір загиблого Артура, Тетяна Верховецька.
За кілька днів до вибуху інженерно-саперний батальйон перейшов під юрисдикцію Придністров’я. Він брав участь у прориві оборони моста через Дністер, допомагав пораненим і біженцям. А головне, що саме цей батальйон поклав початок історії народного ополчення республіки. «Буквально перед цим, за кілька днів особовий склад, тоді ще 14-ї російської армії під командуванням командира Ігоря Дудкевича прийняв важливе рішення не тільки для батальйону, а й для всієї республіки – про перехід під юрисдикцію нашої держави. Це було складне рішення на той час, адже Ігор Володимирович і весь особовий склад від рядового до полковника брали на себе велику відповідальність. Вони знали, на що йдуть, але без таких рішень неможливо було сформувати сили нашої держави й відстояти незалежність республіки», – зазначив Президент Придністров’я Вадим Красносельський.
«Вони були дітьми придністровського народу. І ніякими словами не можна втамувати горе, зцілити розбите серце матері, родичів, але ми поділяємо їхні втрати, співчуваємо й розуміємо, ми пам’ятаємо, любимо й поважаємо їхній подвиг», – сказав перший Президент ПМР Ігор Смирнов.
На згадку про кожне обірване життя до підніжжя монумента лягли квіти. А в душі залишаються сум та пам’ять.
Леся ПОТОЦЬКА.
Фото прес-служби Президента.