Непрестижна робота… Як не дивно, таке визначення дістали в масовій свідомості найпотрібніші професії. Випускники шкіл поголовно мріють про кар’єру юриста чи економіста, хочуть стати менеджерами, працювати з «паперами» в офісі, сидячи за комп’ютером. Модно бути дизайнерами та стилістами. Працювати руками – у полі або на фермі, біля верстата чи на конвеєрі – охочих обмаль. Хоча саме ці люди створюють усі матеріальні блага, починаючи від продуктів, без яких неможливо обійтися жодного дня, і закінчуючи сучасною технікою, яку кожен прагне придбати. У низці таких професій – і консервники.
Назва узагальнена й умовна. Адже консервний завод – як маленька держава. Тут є робітники, зайняті саме виготовленням консервів, і ті, хто обслуговує виробничі лінії. Фахівці стежать за якістю сировини та готової продукції, дотриманням рецептури й техніки безпеки. Є допоміжні служби, які працюють у котельній, на очисних спорудах, у будівельних і ремонтних підрозділах. Цілодобово несе свою вахту охорона. А керівництво постійно піклується про працездатність підприємства. Та кожен із 250 осіб відчуває себе частиною єдиного цілого – колективу Кам’янського консервного заводу.
Нинішнього року наші консервники вдвічі збільшили кількість випущеної продукції. З урахуванням концентрованого яблучного соку, вироблено майже 8 мільйонів банок консервів. Досягнення колективу високо цінує керівництво республіки, а на честь професійного свята кращі працівники ушановані державними нагородами. Про двох із них – моя розповідь.
Вони працюють у різних підрозділах, але об’єднані однією важливою рисою – вірністю підприємству. Кожен прийшов на завод на самому початку своєї трудової біографії, зростав разом із заводом і робив свій внесок у його розвиток, пережив із ним найскладніші роки простоювання та безгрішшя, брав участь у пошуках шляхів виходу з кризових ситуацій. Директор ККЗ Руслан Спатар називає таких колег «душею підприємства». Завдяки їхній відданості обраній професії, сумлінній праці завод не збанкрутів, зберіг конкурентоспроможність і далі працює.
Сорок років присвятив підприємству Андрій Гавриленко. Влаштувався на завод слюсарем, згодом зрозумів: тут цінують не лише працелюбних, а і обізнаних робітників. Щоб підвищити свій професійний рівень, вступив до Тираспольського технікуму харчової промисловості. Було нелегко, адже навчався без відриву від виробництва. Незабаром здобуті знання дозволили йому стати механіком томатного цеху, в якому було встановлено дуже складне та високопродуктивне устаткування. Детально вивчаючи найсучасніші на той час механізми, А. Гавриленко побачив можливості для їх удосконалення. Від молодого механіка одна за одною надходили раціоналізаторські пропозиції. Їх упровадження дозволило заощадити енергоносії та матеріали, суттєво зменшити втрати під час перероблювання сировини. З більшою віддачею працювали ввірені його піклуванню механізми, а отже – зросла продуктивність праці в цеху і, відповідно, заробітки трудівників. Під керівництвом Андрія Захаровича на території заводу було побудовано естакаду для розвантаження яблук з великовантажних машин, що сприяло меншому простоюванню транспорту.
Колеги по механічному цеху, де А. Гавриленко працює з 2008 року, заслужено вважають його майстром із золотими руками. Адже він може усунути технічні проблеми на будь-якій ділянці. І накопиченим досвідом щедро ділиться з молоддю. Керівництво цінує Андрія Захаровича за те, що на перший план він завжди ставить інтереси підприємства. А медаль «За трудову доблесть» підтверджує, що не лише на заводі, а й на державному рівні така позиція викликає пошану.
Двадцять років у провідних цехах ККЗ – томатно-соковому та плодоовочевому – працювала змінним майстром Тетяна Белека. На цій посаді потрібно не лише досконально знати весь виробничий процес, щоб із конвеєра сходила високоякісна і смачна продукція (а цього в кам’янських консервах не можна не визнати), а й уміти налагодити контакт із людьми. Щоб робітники, заступивши на зміну, ставали згуртованим однією метою колективом, потрібно правильно оцінити ділові якості кожного та враховувати його особисті обставини. Ті, хто працював із Тетяною Василівною в цехах, згадують її доброту і людяність, що, проте, не заважало змінному майстрові бути вимогливим керівником, який може повести свій невеличкий колектив до поставленої мети. Вона строго стежила за якістю роботи, а коли треба – підбадьорювала словом і підтримувала ділом. Принципово ставилася і до відстоювання прав колег. І швидко завоювала пошану не тільки своєї зміни – всього колективу.
З 2008 року Т. Белека очолює санітарний цех ККЗ. Але в гарячу пору, коли сезон у розпалі й кожна пара рук – на рахунку, поєднує ці обов’язки з роботою майстра майданчика, на який надходить уся сировина. А в міжсезоння під її керівництвом працюють будівельники, які впорядковують споруди, розташовані на досить-таки великій території Кам’янського консервного. «Нині економічна ситуація така, що через проблеми з ринками збуту завод завантажений не на повну потужність. Тому об’єктивною потребою стало зменшення штату інженерно-технічних працівників. І лише завдяки таким співробітникам, як Тетяна Василівна, ми не відчуваємо кадрового голоду. Адже не кожен погодиться прийти на півставки або її чверть і працювати сумлінно! А кістяк нашого колективу якраз складають люди, які знають роботу на різних ділянках, можуть і готові її виконувати. Розуміючи, як складно підприємству виживати, слюсарі, якщо виникає потреба, працюють електриками, водіями навантажувачів і вантажниками. І це лише один приклад. Майже всі консервники мають широке коло обов’язків і сумлінно з ними справляються завдяки великому досвіду та різностороннім знанням. Серед них і Тетяна Белека, чия багаторічна праця відзначена Грамотою Президента ПМР», – зазначив директор Кам’янського консервного заводу.
Завершуючи розповідь про колег, Руслан Спатар пожалкував, що багато передовиків стали вже пенсіонерами або передпенсійного віку. Вони готові навчати молодь просто на виробництві, передавати здобутий досвід і ділитися секретами майстерності. Та через сезонність роботи підприємства (зазвичай навесні починається підготовка обладнання, а перероблювання стартує в червні та завершується в листопаді) охочих працевлаштуватися на ККЗ небагато. Навіть середня зарплата в 3200 рублів, яку виплачують без затримок, не заохочує молодь обирати труд консервника. Керівництво заводу намагається мінімізувати вимушені простої: у сезон на підприємстві заготовлюють якнайбільше напівфабрикатів (яблучного концентрату, сливового і томатного пюре), завдяки чому можна в міжсезоння розливати соки, варити повидло, випускати томат-пасту тощо. А головне – прагне зробити продукцію привабливою для покупців. Адже лише попит на кам’янські консерви гарантує життєздатність заводу, а отже – дає надію на майбутнє.
Ніна ПАНАЇДА.