Чудові миті дарує нам швидкоплинне життя будь-якої пори року. А влітку природа показує себе у всій красі. Проте милуватися прекрасними краєвидами довкілля ми часом не встигаємо через надмірну зайнятість. І тут я часто згадую слова з мультфільму «Паровозик з Ромашкова»: «Якщо ми зараз не встигнемо, то можемо запізнитися на все життя».
Як романтичний герой дитячого мультфільму став для своїх пасажирів провідником у чарівний світ природи, так і поети та письменники рідного краю відкривають нам незвичайне у звичайному. Цього разу пропонуємо насолодитися щедрим даром літа, яким його побачили й відчули наші майстри слова. Адже про цю яскраву пору року найкраще розповідати мовою поезії, яка подарує вам відчуття гармонії зі світом.
Ми зібрали для вас найкращі поетичні, а також прозові твори про найтеплішу пору року. Твори про літо зачаровують своєю образністю, мелодійністю та красою, джерельною свіжістю.
Ласкаво просимо до нашого літнього «Джерела»!
Людмила СТРЕМЕНОВСЬКА
Червень
Малює червень пензликом
Квіточки шипшини,
Волошки – неба клаптики –
I роси на стежинах.
Спекотний день малює
I надвечір’я тінь,
Сполохане зайчатко
I птахів щебетiнь,
Та вітерець, що пестить
Верби над рікою,
Де хвиля притулилася
До каменя щокою.
Малює червень вишні,
Що на зорi поспіли,
Степи, в роботі стомлені,
I зливи знавiснiлi.
Малює червень райдугу,
Що над містами й селами
Розкинулась усмішкою
Яскравою, веселою.
Ходить Літо
У сорочці-вишиванці,
У солом’янім брилі,
З сонечком за руку вранці
Ходить Літо по селі.
Розсіва по травах роси,
Соком фрукти налива,
В’яже у снопи покоси
(Розпочалися жнива).
Порятує пташенятко
Від сусідського кота,
Що перевернув горнятко,
Де сметанка молода.
Горобців в пилу скупає,
Лад в господі наведе,
З парубками заспіває,
Як мила по воду йде.
На леваді, край села,
З дітьми череду пасе,
I водиці з джерела
Людям в поле принесе.
I кипить робота зранку
В придністровському селі.
Лине щебет солов’їний,
Ходить Літо по землі.
Не поспiшай, Лiтечко
В лісі, на галявині,
Літо танцювало
I щасливим сміхом душу звеселяло,
Бавилося з бабками,
ховалося у трави.
Сердилися грози на оті забави.
Бурчали громами, воно ж,
пустотливе,
По калюжах босоніж –
не лякали зливи,
Зорями та росами сукню
гаптувало,
Зі скарбами в вузлику світом
мандрувало.
Розсипало ягоди, в гаях –
дивоквіти,
Щебетало з соловейком,
залізло на віти
Старих яблунь і налило
яблука медами,
Про козаків гомоніло
з старими дідами.
Струмувало над селами дзвоном
над церквами
I лягало на папері Божими
словами.
Кохалося аж до ранку у гаю,
де липи
Оп’яняли ароматом
зорі-смолоскипи.
Соромилися й ховались за
пухові хмари,
Відьма-нічка готувала з чар-зілля
узвари.
Не поспішай, моє Літо,
не йди за водою,
Притиш ходу, дай побути
іще молодою.
Сідай поруч на призьбочці,
поговорим трішки,
Находилося ж бо зранку –
відпочинуть ніжки.
Розкажу тобі про долю,
про своє кохання,
Про дороги та турботи,
про свої вагання.
Зачерпнемо кварту щастя,
мов води з криниці.
Заспіваємо з тобою – душа
звеселиться.
Дам окраєць тобі в вузлик,
ти підеш у далі,
I розвіються з туманом
всі мої печалі.
Лiтня нiчка
Літечко, привіт, я тобі рада,
Тож заходь, чого стоїш на ґанку?
Ти для мого серденька розрада,
Зоставайся, відпочинь до ранку.
Мабуть, ти стомилося у полі,
Тож сідай вечеряти до столу.
Вітер теж вже нагулявсь на волі
Та й заснув, сховавшись у стодолу.
Сиві верболози засинають,
Зрідка крякне крижень в очеретах,
Місяць із-за хмари виринає,
Ловить сни в розставлені
тенета.
Сплеснув короп в сонному
ставочку,
Обізвався десь деркач у тиші,
Сіє нічка роси у садочку,
Чорнобривчик джмелика колише.
Пригорнуся, Літечко, до тебе,
Задихнусь в медових ароматах,
Помолюся Боженьку на небі
I щаслива буду засинати.
Микола КОРИТНИК
Ах, літо!
Влітку всі дороги ведуть на пляжі. Та на який піти? Міський? Він поряд, та тільки на тому боці ріки. Не біда. Дві-три хвилини, і в’юнкий катерець перевезе вас на п’ятачок, оточений парканським яблуневим садом. Чисте повітря напоєне медовими пахощами.
Можна потрапити і на «солдатський» пляж. Важко сказати, коли саме за ним, розташованим на завороті Дністра, закріпилося таке прізвисько. Мабуть, воно виникло через близькість до Бендерської фортеці, де завжди розташовувалися солдати – то турецькі, то радянські, то російські.
А гучномовець теплохода «Лучафэрул» у цей час запрошує вас на меренештський пляж. Поїдьте обов’язково. Дивовижно красиве місце. Кожної весни дністровська вода наносить сюди гори піску, і щодо цього з ним не можуть зрівнятися навіть славетні піски болгарських курортів «Золотий берег» чи «Албена».
Тільки-но пройшов літній теплий дощ, темна хмаринка зникла – і над Дністром одразу ж повис різнобарвний міст.
– Веселка, веселка! – загукала онучка Світлана. I одразу ж з дитячою наївністю, але досить по-філософськи зазначила: «Веселка з Дністра воду п’є».
Біля міського причалу Дністер звужувався, намиваючи на протилежному березі піщану косу. I щоліта сюди направлявся бакенщик, дід Василь, щоб встановити прилад, котрий допомагає капітанові вести судно, уникаючи мілини.
Виручав бакен і юних романтиків – дітей, які насмілювалися вперше перепливати широкий Дністер. Коли у них вже не вистачало сил боротися зі швидкою течією ріки, вони хапалися за бакен, як за рятувальний круг, і відпочивали. Бакен у цей час перетворювався на «Ваньку-встаньку», гойдаючи дітей, як на гойдалці.
Микола ШУДА
Літо красне
Я люблю літо. Якщо Весна – пробудження, оновлення, відродження природи за черговим витком життя, то Літо – розквіт природи. Коли все-все повинно вирости, розквітнути, запліднитись, а дещо й дозріти.
I от, у вихідний, іду в Літо. У моєму розумінні – це побачити, почути його, помацати, відчути й навіть спробувати на смак. Ось і польова дорога до лісочка, де рівно рік тому єдиний жайворонок – рідна душа – у зливу, вранці виводив пісню пробудження, прославляючи початок дня. Сьогодні така ж хмарна погода, як і тоді, окремі краплі й кілька жайворонків якось похмуро, ніби передчуваючи наближення дощу, неохоче, неначе їх хтось примушує, уривками тихо співають свої пісні. З обох боків дороги на ланах колоситься зелена пшениця. I тепла, і вологи було досить – хороший буде хліб у цьому році. Наливаючись, довге колосся важчає, дугою згинаючи соломинки. Люблю, коли зернові дозрівають. Тоді, у спеку, над їхніми полями стоять особливі пахощі – хлібні.
Тихо входжу до лісу. Після тижня дощів він крикливо зелений, але трохи насторожений, збентежений: «Хто в таку мокречу до лісу прийшов?» Схоже, ліс мене не впізнав. Гілки дерев натягнуті, трава також їжачиться, навіть кущ подорожника біля дороги сховав голівку суцвіття під величезний, як у лопуха, листок. Наче перевіряючи ставлення захожого до природи, ліс кидає мені під ноги жменю літніх опеньок у травичку. Вузьким ланцюжком розсипалися вони на півдороги… акуратно зрізаю їх. Ліс «охнув», ніби зітхнув з полегшенням, настороженість одразу зникла, листя зашелестіло, гілки розслабились і похилилися, заколихалася травичка… Ліс прийняв мене за свого, а швидше, і ліс, і природа впізнали мене, адже я тут часто гостюю.
А може, це моя фантазія? Просто порив вітерцю, що раптом увірвався на галявинку, де я зрізав грибочки, оживив усе навкруги. Не знаю, але я відчуваю єдність з усім, що мене оточує.
Заглиблюючись у ліс, підходжу до рядків дубів на великій галявині, де, бувало, вже в кінці травня з’являлися піддубники. Шкода! Сліди череди, яка, звичайно, зруйнувала ніжну грибницю, одразу позбавляють надії відшукати тут піддубник, боровичок. Раніше зрідка попадались і вони.
На язичку косогору, на невеличкій галявинці, набираю чебрецю. Ось він – п’янкий запах Літа! До пахощів чебрецю додається аромат суниці, яка, дозріваючи, неширокими смужками притискається ближче до кущів. Галявинка, поміж кущами, також вкрита трійчастими листочками цієї лісової ягоди. Мию руки росою трави, дістаю з пакетика дві скибки свіжого батона і, збираючи спілі ягоди, снідаю суницею з хлібом. Цей неповторний смак Літа пам’ятаю з далекого дитинства. Не маю бажання збирати ягоди для онучок в пакетик. Зі стебел з ягодами роблю букетики, зв’язуючи їх травинками. Вони, як і чебрець, поставлені в баночки з водою, наповнюють будинок запахом Літа – красного справжнього Літа!
Зненацька на галявинку неквапливими стрибками вискочив заєць. Помітивши мене, насторожився, став у ховрахову стійку, однак, зрозумівши, що великий звір з приматів не проявляє агресії, спокійно навскіс перетнув галявину і зник у кущах.
Мені чомусь здалося, що йому передалася моя думка: «Ми з тобою однієї крові, ти і я – єдине ціле земного життя».
ЗАКАРБУЙТЕ СОБI В ПАМ’ЯТI!
У душі кожного з нас живе поет, який може проявитися й заговорити в особливі хвилини нашого життя. Арсенал поета – це влучні слова.
Українська мова багата на синоніми. Ми можемо прикрашати своє мовлення колоритними та гарними словами. Наприклад, у розмовах про літо можна використовувати не звичні для вуха слова, а їхні яскраві аналоги, які забарвлять вашу розповідь новими кольорами.
Ясниця – те саме, що райдуга або веселка. Цей діалектизм не дуже поширений. Ще можна почути такий варіант: веселиця.
Дивись, у небі з’явилася ясниця!
Равлик – це слимак у панцирі. Він же Равлик-Павлик, якого іноді називають Лаврик.
У дитинстві я любив шукати равликів та переносити їх з місця на місце.
Сонечко – це не «божа корівка», а бедрик, зозулька чи петрик. Комашка з червоними крильцями у чорний горошок.
Мені на ніс сіло сонечко, але я не встигла зняти його, як комашка полетіла далі.
Огрійливий – це те саме, що теплий.
Сьогодні був такий огрійливий ранок!
Плесо – це спокійна та чиста поверхня води. Зазвичай плесо буває в озер, адже їм абсолютно не притаманні хвилі, які можуть порушити спокій. Також кажуть гладінь, дзеркало, гладь.
Я люблю сидіти на березі та споглядати плесо…
Лохина – це смачна та рідкісна ягода, яка полюбляє рости на торф’яних болотах. Не називайте її «голубикою».
Моя улюблена ягода – лохина, шкода, що батьки купують її дуже рідко.
Строкатий – прикметник, який означає щось дуже яскраве та неоднорідне. Також кажуть пістрявий, рябий, різнобарвний.
Марічка прийшла на побачення у дуже строкатій сукні, тож її було видно здалеку.
Гайнувати – це витрачати час без користі.
Моє улюблене заняття у відпустці – гайнувати час! Я просто лежу пупцем догори та відпочиваю.
Калабаня – це глибока калюжа. Або ж яма у дорозі, яка заповнена водою.
Пилип знову прийшов мокрий та брудний, адже бігав з хлопцями по калабанях.
Найцінніший подарунок літа – це тепло.
Щедро даруйте його своїм рідним та близьким!
Галина КРИЖАНIВСЬКА.