Вибори нового корпусу законодавців Республіки Молдова 11 липня принесли переконливу перемогу правим політичним силам, уособленням яких є партія, фактично керована президентом РМ Майєю Санду. Нагадаємо, що ця партія – PAS – матиме в новому парламенті 63 мандати.
Блок комуністів і соціалістів далеко від неї відстав. У ПКРМ-ПСРМ усього 32 депутатських крісла. Розрив великий, майже удвічі менше! У наявності реальна поразка, про причини якої необхідно говорити окремо.
Бійцівські якості показали прихильники Ілана Шора, яким вдалося, як кажуть сьогодні багато аналітиків, «застрибнути на підніжку поїзда, що відходив», і завоювати 6 мандатів.
Таким чином склалася ситуація, коли за бортом залишилися численні центристи різних мастей, а також партії, які бажали проскочити в парламент, уникаючи чітких відповідей на запитання: «З ким ви, майстри культури?!» І політики – теж. Із Заходом чи з Росією? Прикро, однак ці вибори, як і всі з 1990 року, коли жителі ще Радянської Молдавії вперше вільно обирали парламентаріїв, обумовлювалися геополітичними пристрастями громадян. Іншого і бути не може, оскільки суспільство Молдови розколоте практично надвоє.
Отже, в парламенті тільки три сили. При цьому дві – PAS і блок ПКРМ-ПСРМ – відкрито протистоять одна одній, а партія «Шор» швидше за все буде змушена увійти в опозиційний альянс (гласний чи негласний) з «комі» та «соці». Тим паче, що інший вихід для Ілана Шора і його команди вгледіти непросто, бо з Майєю Санду в нього давно склалися, як говорив один з героїв фільму «Міміно», «особисті неприязні стосунки».
Як це все може позначитися на ситуації навколо ПМР?
По-перше, потрібно відповісти на запитання, наскільки нова кишинівська влада буде самостійна у своїх рішеннях. Якщо Вашингтон, Брюссель і Бухарест захочуть руками Кишинева чинити тиск на Тирасполь у тій чи іншій формі, тоді можна допустити зростання напруженості між двома республіками на Дністрі. Потрібно враховувати, що молдовсько-придністровські суперечності багато в чому впираються в розбіжності між Заходом і Сходом. Тут важливо, чи зможуть «великі гравці» домовитися між собою не «колихати» ситуацію в наших краях, чи все зведеться до чергової точки геополітичного протиборства…
По-друге, в кишинівській еліті напевно обговорюватиметься ще один аспект: вирішувати нагальні соціально-економічні питання Молдови негайно, чи відвести від них увагу народу через ті чи інші «наїзди» на Придністров’я. Перші висновки можна буде зробити по кандидатурах, які займуть крісла спікера парламенту і прем’єр-міністра Уряду. Будуть це явні або напівприкриті «яструби» чи помірковані «голуби», через яких можна контактувати з Тирасполем і Москвою та вирішувати назрілі проблеми? Незабаром ми це побачимо.
По-третє, чи спробує найбільш радикально налаштована частина нового керівництва Молдови розправитися зі своїми парламентськими опонентами з числа «комі», «соці», а також «шоровців» через позбавлення їх парламентського імунітету за різними звинуваченнями (в таких випадках неважливо, за якими саме)? Якщо щось подібне почне відбуватися в парламенті РМ, тоді буде зрозуміло, що праві сили, які взяли владу 11 липня, не хочуть домовлятися з інакомислячими всередині Молдови. Тоді логічніше знову-таки чекати й посилення натиску на Придністров’я. Втім, деякі політики з партії М. Санду зробили зовні примирливі заяви, ніби в їхніх лівих парламентських опонентів є непогані ідеї, які можна обговорювати та спільно впроваджувати в життя. Проте розслаблятися лівим точно не слід.
По-четверте, Румунія, безумовно, активізує свою уніоністську діяльність у Молдові та спробує проникнути також і в Придністров’я, відшукуючи в ПМР як прорумунських націоналістів, що залишилися з початку 90-х років, так і деяких осіб, які закінчили школи, що працюють у Придністров’ї під юрисдикцією Кишинева. Очевидно, що це вимагатиме від придністровських політиків і медійників багато в чому перебудувати свою роботу з урахуванням сучасних правил і запитів молодіжної аудиторії. Наївно сумніватися в тому, що противники придністровської державності спробують втягнути в орбіту свого впливу також частину придністровських НКО і нечисленних прихильників переорієнтації ПМР з Росії на країни Заходу. До речі, саме такі відомі всім придністровцям «активісти» в соціальних мережах напередодні виборів парламенту Молдови відкрито закликали придністровських власників молдавських паспортів голосувати за партію PAS.
Утім, це загальний аналіз. На сьогодні для Придністров’я з поствиборної ситуації в Молдові назрівають два конкретних висновки.
Перший. Вже абсолютно зрозуміло, що збереження позицій Росії на Дністрі перебуває не у площині політичних кроків і маневрів у Молдові (там перемога прозахідних і прорумунських сил занадто очевидна), а у зміцненні ПРЯМИХ зв’язків з ПМР у ВСІХ напрямках.
Другий. Для придністровської дипломатії, як і раніше, важливо домогтися в діалозі з Кишиневом реального виконання раніше укладених угод. Такий підхід на ділі стабілізує обстановку й ускладнить плани тих, хто, можливо, бачить вихід у воскресінні духу жорсткого протистояння двох берегів Дністра.
Так чи інакше, зовнішня політика ПМР від результату виборів у Молдові не зміниться. Євразійський вибір Тирасполя та європейський Кишинева ніяк не перешкоджають розв’язанню «завислих» питань у галузі економіки, транспорту, зв’язку, пасажирських і вантажних
перевезень. Рівноправний діалог – найкращий спосіб для таких рішень
Політолог Андрій САФОНОВ.
Фото IA «Новости Приднестровья».