Підготовка до новорічних свят цьогоріч у Ганни Іванівни Вишнякової пов’язана ще з однією радісною подією – 22 грудня їй виповнилося 90 років. Наша газета неодноразово писала про цю цікаву жінку.
Непросто склалося її життя. Ще зовсім юною дівчиною вона допомагала військовим медикам у шпиталі, що діяв у Слободзеї після визволення від німецько-румунських окупантів. Був період у житті Г. І. Вишнякової, коли вона працювала в районній газеті «Каля сталинистэ» («Сталинский путь»), її спогади про це допомогли відновити ще одну сторінку історії газети «Слободзейские вести».
Ось що писала Ганна Іванівна: «А серед найсвітліших закарбувалася в пам’яті картина: батько запріг коня, закинув на віз плуг і борону, два мішки насіння, дав мені, п’ятирічній, червоний прапорець і рушив до правління новоствореного колгоспу, розташованого буквально за сто метрів від нашого будинку. Біля правління колгоспу тата про щось розпитував незнайомець. Виявилося, що це був кореспондент створеної в 1932 році районної газети «Приднестровский колхозник».
Вийшов черговий номер, який інформував про те, що одним із перших вступив до колгоспу «Бужор» слободзеєць Іван Кирилович Орзул (мій батько), здавши туди коня, підводу, сільгоспінвентар і насіння для посіву. Батько читав газету всій родині, сидячи на призьбі будинку. Не думала не гадала я, що через деякий час так само, як і той незнайомець біля правління колгоспу «Бужор», їздитиму по району, готуючи матеріали для газети.
Після війни редактор Дмитро Гарбажий запросив мене до редакції районної газети «Каля сталинистэ» працювати перекладачем. Незабаром перевели на посаду відповідального секретаря. Робота подобалася. З особливою вдячністю згадую ветерана війни редактора районки Василя Доценка, який і на фронті редагував газету. Він якось сказав: «Ганнусю, ти повинна здобути спеціальну освіту, з тебе вийде гарний журналіст». Щоб дати відчути смак журналістської справи, Доценко доручав мені підготовку нарисів про людей району.
Особливо запам’яталося відвідування виноградарської бригади в Чобручах, якою керував Григорій Спаривак. Виноградники бригади перебували на острові Турунчук. Перейшовши міст, що був недалеко від штучного порогу на річці Турунчук, ми з бригадиром опинилися у винограднику, який нагадував ліс. На високих кущах з небесної блакиті над нашими головами звисали величезні виноградні грона. «Ходімо, пригощу тебе кращим у світі виноградом», – запропонував бригадир і підвів мене до куща, лоза якого була підв’язана на 25 палицях. Досі в роті відчуваю дивний присмак тих золотих ягід.
Творча робота захоплювала. Не тільки вдень, а іноді і вночі доводилося працювати в редакції. Важливі матеріали передавали до районних редакцій ближче до півночі. Мені, відповідальному секретареві, доводилося вичитувати тексти, набрані Таїсією Затикою (матір’ю нинішнього фотокореспондента Валерія Затики), Оленою Гордієнко та іншими. Після відповідного редагування і макетування газетні шпальти потрапляли в друкарню. Завідував нею Михайло Карташила, теж ветеран війни, друкарем працював його товариш Михайло Кольца (обидва служили у фронтовій друкарні). Багато чого я навчилася у завідувачів відділів редакції – Михайла Іршенка і Олександра Сувчинського. Робота в газеті залишила добрий слід у моїй пам’яті».
Де б не працювала Ганна Іванівна, вона скрізь була серед кращих, активно брала участь у суспільному житті колективу й населеного пункту. Багато років поспіль її голос лунає у міському хорі «Ветеран».
Троє дітей, онуки і правнуки – гордість Ганни Вишнякової. Про них і свою долю розповіла Ганна Іванівна главі держадміністрації району і міста Слободзея Василеві Тищенку, керуючій справами державної адміністрації Оксані Ситниченко, нам, журналістам районки, у свій ювілейний день народження. Вітаючи Ганну Іванівну Вишнякову з 90-річчям, Василь Васильович відзначив заслуги ювілярки, її славний життєвий шлях, побажав добра та довгих років життя, вручив квіти та цінний подарунок.
Так, славиться Слободзея своїми жителями. І серед найдостойніших – Ганна Іванівна Вишнякова, велика трудівниця і прекрасна мати.
Олег НАСТАСЕНКО.