Під час Великої Вітчизняної війни 78 років тому, 12 липня 1943-го, під Прохорівкою відбулася найбільша у Другій світовій війні танкова битва. Це зіткнення механізованих частин Червоної Армії і фашистської Німеччини донині вважається найбільшим танковим боєм в історії війн.
I справа навіть не в кількості танків – уперше броньовані механізми билися з завзяттям і жорстокістю живих людей. На думку істориків, цей день також пов’язують з новим етапом Курської битви, який визначив корінний перелом у ході всієї Другої світової війни.
До літа 1943 року на фронтах Великої Вітчизняної встановилося відносне затишшя. Радянські й німецькі війська накопичували сили та готувалися до нової вирішальної сутички. Причому гітлерівська Німеччина, що зазнала взимку ганебної поразки під Сталінградом, мріяла про реванш. Завдати шкоди Червоній Армії німецьке командування вирішило в районі так званої Курської дуги. Лінія фронту в цьому районі мала виступ, що був звернений на захід і глибоко врізався в позиції німецької армії. Така конфігурація загрожувала небезпекою для наших військ, оскільки, вдаривши із двох сторін (з півночі та з півдня), німці могли обрубати виступ і взяти наші війська в оточення.
Особливо складною для радянських військ виявилася ситуація на південному напрямку Курської дуги. Там у районі населеного пункту Прохорівка, німецьким військам вдалося прорвати нашу оборону на глибину 35 км. Саме з ліквідацією цього небезпечного прориву був пов’язаний бій під Прохорівкою.
За словами старшого викладача кафедри державного управління Інституту державного управління, права і соціально-гуманітарних наук ПДУ им. Т. Г. Шевченка Івана Войта, на сьогодні все більше істориків схиляються до думки, що справедливіше було б розширити часові рамки цієї битви. «Бойові дії в районі Прохорівки тривали з 10 по 16 липня, а 12 липня був тільки один з епізодів цієї битви. Один, але, безсумнівно, найзапекліший і ключовий момент битви. З обох сторін у ній брало участь до 1 200 танків і самохідних гармат. Радянські танкові частини прагнули вести ближній бій («броня до броні»), оскільки дистанція ураження 76 мм знаряддя Т-34 була не більше 800 м, а у решти танків ще менше, тоді як 88 мм гармати «Тигрів» і «Фердинандів» вражали наші бронемашини з відстані
2 км. Під час зближення наші танкісти несли великі втрати», – розповів історик.
Незабаром війська зійшлися впритул, і бій, який кожна зі сторін планувала по-своєму, розпався на десятки маленьких битв. Почалася, якщо можна так висловитися, танкова рукопашна: броньовані гіганти боролися один з одним, екіпажі підбитих машин вибиралися з них і продовжували вести бій стрілецькою зброєю, згодом пішли в хід ножі, саперні лопатки та кулаки. Тут перевага явно була на боці радянських танкістів, які виявили на Прохорівському полі кращі свої якості: безприкладну хоробрість, винахідливість і мужність.
Як наголосив Іван Войт, обидві сторони понесли під Прохорівкою величезні збитки. «У цій битві радянські війська втратили 500 танків з 800 (60 %). Збоку противника втрати досягли 300 танків із 400 (75 %). Для них це була катастрофа. За фактом, найпотужніше ударне угруповання німців було знекровлене. Генерал Гейнц Гудеріан, на той час генерал-інспектор танкових військ вермахту, писав: «Бронетанкові війська, поповнені з таким великим трудом, через значні втрати в живій силі й техніці на довгий час вийшли з ладу». На Східному фронті вже більше не було спокійних днів», – розповів історик.
В історії Росії значення бою під Прохорівкою полягає не тільки в тому, що це найбільша танкова битва Великої Вітчизняної. Це місце бою визнане Третім ратним полем Росії після Куликового поля і Бородіно. Десятки тисяч радянських воїнів поклали там свої голови. Багато імен героїв цієї битви ще невідомі. Частина архівних даних про ті бої ще не розсекречена, і остання крапка в історії Прохорівки ще не поставлена.
У 1970 році у Прохорівській школі відкрили Кімнату бойової і трудової слави, присвячену подіям літа 1943 року. Через два роки в селищі відкрився Музей Прохорівської танкової битви, а 2010-го, до 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, – Музей бойової слави Третього ратного поля Росії. Нині це великий комплекс, у складі якого безліч пам’ятних об’єктів.
3 травня 1995 року, напередодні 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні на Прохорівському полі відкрили храм святих апостолів Петра і Павла. На його мармурових стінах викарбувані імена полеглих радянських солдатів.
Про події Великої Вітчизняної війни повинно знати наше молоде покоління, щоб подібне не повторилося. Молодь треба знайомити з історією, причому з перших вуст ще живих ветеранів, щоб хтось інший не придумав для них свою
Володимир ДАНИЛОВ.