День пам’яті преподобного Сергія Радонезького для православних росіян має особливе значення: засновник Троїце-Сергієвого монастиря, він вважається небесним покровителем Росії. Власне, це був перший святий, який з’явився на Русі після звільнення від татаро-монгольського ярма.
Сергій Радонезький усім своїм буттям доводив навколишнім, що життя можна влаштовувати тільки добром і любов’ю, тому що відповідаючи злом на зло, людина породжує нове зло.
Дитинство
Народився він 3 травня 1314 року в селі Варниці під Ростовом. У сім’ї було троє синів: старший – Стефан, середній – Сергій, який під час хрещення дістав ім’я Варфоломій, і молодший – Петро. Попри те, що батьки Варфоломія були «бояри знатні», спосіб життя вони вели по-селянськи простий. З семирічного віку Варфоломія почали навчати грамоті в церковній школі, але навчання давалося йому важко. Він ріс тихим і задумливим хлопчиком, у душі якого поступово зріло рішення піти від світу і присвятити своє життя Богу. Його батьки й самі прийняли постриг у Хотьковському монастирі. Там же обітницю чернецтва прийняв його старший брат Стефан. Варфоломій, заповівши майно молодшому братові Петру, подався до Хотькова і став монахом під ім’ям Сергія.
Заснування монастиря
Приблизно в 1328 році майбутній святий разом із сім’єю переїхав до Радонежу. Після смерті батьків Варфоломій разом зі старшим братом Стефаном пішов у пустельні місця і заснував пустинь на березі річки Кончури. На пагорбі Маковець посеред глухого Радонезького бору він побудував невелику дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, на місці якої стоїть нині соборний храм, також в ім’я Святої Трійці. Через рік Стефан, не витримавши суворого побуту, пішов до Москви й вступив в Богоявленський монастир.
Сергій залишився сам, і тоді почався для нього період важких випробувань. Його усамітнення тривало близько двох років, а потім до нього почали стікатися ченці. Побудували дванадцять келій, обнесли храм огорожею. Так в 1337 році зародився Троїце-Сергіїв монастир, а Сергій став його ігуменом.
Він керував монастирем, але сам рубав келії, тягав колоди, виконував важкі роботи, дотримуючись до кінця обітниці чернечої бідності та служіння ближньому.
Троїце-Сергієва обитель ширилася і багатіла. Сергій перебував у злагоді й дружбі з митрополитом Алексієм. За своїм душевним устремлінням Радонезький був пустельником, любив тишу й усамітнення. Незабаром він покинув Троїцьку обитель для того, щоб заснувати нову – біля Киржача. Так з’явився Киржачський монастир.
Крім Троїце-Сергіїва монастиря, Сергій заснував Благовіщенський монастир на Киржачі, Старо-Голутвин поблизу Коломни, Висоцький монастир, Георгіївський на Клязьмі. У всі ці обителі він поставив настоятелями своїх учнів. Понад 40 монастирів і храмів було засновано його учнями, наприклад, Савою (Савино-Сторожевський біля Звенигорода), Ферапонтом (Ферапонтів), Кирилом (Кирило-Білозерський), Сильвестром (Воскресенський Обнорський). Згідно з житієм, Сергій Радонезький своєю молитвою творив безліч чудес. Люди приходили до нього з різних міст для зцілення, а іноді навіть для того, щоб просто побачити його: преподобний ігумен, отець Сергій, старець дивний, доброчинством усяким прикрашений, привітний, миролюбний, завжди втішить і привітає, обігріє і нагодує подорожнього. Більше ж за все стяжав він смирення, любов нелицемірну, і мав любляче серце.
Подвиг скромності
Преподобний Сергій Радонезький міг би стати митрополитом, єпископом, а відмовлявся бути навіть ігуменом свого монастиря. Він просив митрополита всія Русі Алексія призначити ігумена в монастир, і, почувши у відповідь своє ім’я, не погоджувався, кажучи: «Я не достойний».
Вихованці Сергія Радонезького поступово розходилися по Руській землі й будували все нові монастирі, покровителькою яких виступала Троїце-Сергієва Лавра. По суті відбувалося становлення святої Русі.
У той же час Орда збирала сили. Наближалася вирішальна Куликовська битва. Святий Сергій не був прихильником кровопролиття. Перш ніж благословити Дмитра, він запитав, чи всі можливі мирні шляхи вичерпані, тільки почувши позитивну відповідь, дав благословення.
Приклад для наслідування
Своїми діяннями Сергій Радонезький сприяв головному – об’єднанню Русі, становленню єдиної нації. В одній з книг про Святого добре сказано: «… на Куликове поле прийшли костромські, суздальські, ярославські, псковські, а пішли – руські».
Сергій Радонезький не залишив після себе ніяких писань або навчань. Саме життя Святого є прикладом для нас. Він не прагнув до визнання, до влади, відмовлявся від церковних ступенів і лише при найсильнішому натиску своїх учнів приймав почесті як Божу волю. Сергій прагнув до самовдосконалення і робив кращими тих, хто оточував його. Церква іменує його великим подвижником
Iрина МАСЛОВА.