Швидко плине час. Здається, нещодавно закінчив школу і призвали до армії. Було це понад чверть століття тому. Служив я в Московському військовому окрузі. Військова частина, до якої я потрапив, займалася матеріально-технічним та продовольчим постачанням округу.
Взвод, яким мені, сержантові, довірили командувати, налічував понад 70 військовослужбовців. Крім виконання своїх безпосередніх обов’язків, ми охороняли склади з майном. Наближався 1982 рік – рік Собаки. У відповідальну новорічну ніч помічником чергового по частині призначили мене. Все йшло своєю чергою. Вартові, згідно з графіком, змінювали один одного на постах.
Незадовго до бою курантів я вирішив обійти всі пости, перевірити цілісність опломбування дверей складських приміщень. Підходячи до одного з них, побачив у вікні язики полум’я. Спочатку вирішив: привиділося. Адже вартовий безтурботно крокував вздовж стіни будівлі. Придивившись, зрозумів: біда! Оголосив тривогу, викликав військових пожежників, розставив бійців на місця, як того вимагала інструкція. Цивільних осіб випровадив з території частини.
Спільними зусиллями пожежу протягом півгодини ліквідували. Обладнання для військових їдалень, яке зберігалося там, майже повністю було врятовано. Як потім виявилося, причиною загоряння стало коротке замикання електропроводки.
Так я зустрів 1982 рік – рік Собаки. Відтоді в моїй свідомості вислів «рік Собаки» завжди узгоджується зі словом «вогненної». Потім наказ про надання мені позачергової відпустки за вмілі дії з ліквідації пожежі став найкращим новорічним подарунком у моєму житті.
Григорій НОГАЙ,
голова товариства української культури Слободзейського району імені Б. Хмельницького.