Рекс завжди заздрив «запазуховому» існуванню та незалежності Ролика. У будь-який час його сусід по подвір’ю міг улягтися спати де завгодно і мав змогу ушитися на прогулянку без дозволу в будь-яку мить. Мало того, найсмачніші кісточки, шматочки м’яса і ковбаси, риба та металеві банки із залишками консервів завжди діставалися Ролику, а не Рексу. Хіба ж таке співіснування було справедливим? Окрім того, взимку сторож завжди впускав Ролика до теплої сторожки, а Рекс весь час сидів на морозі.
А що дозволяв собі Ролик, коли надходила весна?! Рекса завжди дратували ці верескливі котячі «хороводи», які не давали йому вночі й на хвилинку зімкнути очі. Обурений різноголосим котячим ґвалтом, Рекс виповзав із будки, натягував цепок і мимоволі ловив своїм тендітним чутким носом нестерпні котячі запахи. Інколи його волога бульбочка безпомилково вгадувала різкий запах Ролика. Тоді на ньому починала дибитися грива, і він ставав схожим на лева. У такі хвилини розгніваного Рекса не покидала жорстока думка: «Якби ти зараз попався мені, я надав би тобі добрячих стусанів». І пес по-справжньому вишкірював зуби.
До самої глибини собачого серця обурювало Рекса щире піклування про долю Ролика з боку людей. Рекс знав, що його сусідові дозволялося спати в сторожці всюди, навіть на обідньому столі біля теплої залізної пічки; будь-коли, не боячись гніву людини, він міг заплигнути сторожеві на плечі, і що найбільш його дратувало – безборонно із засідки напасти на голубів, які частенько збиралися зграйкою на подвір’ї докльовувати його собачу кашу. Саме під час такого безглуздого котячого нападу-полювання Рексові було категорично заборонено не те щоб гавкнути, а й сидіти поза будкою. Хоч упійманого Роликом голуба сторожі не давали покалічити й відразу ж відбирали та відпускали на волю, Рекс від такої гри й собачого обурення весь тремтів.
Із чотирьох сторожів гуляв з ним лише Назар. Він став для Рекса найдобрішим з усіх людей, бо ще й інколи, пізно вночі, знімав з нього на якусь годину ошийника. Оце було щастя! У ці найсолодші хвилини неочікуваної волі про все на світі забував Рекс, навіть про обласканого людьми Ролика.
Останньої зими, якраз перед Новим роком, настали люті морози. Хоч сторож Назар і навісив на отвір будки бавовняну ширму, законопатив повстю щілини між дошками та постелив у будці м’яку фуфайку, холод, особливо вночі, не давав Рексові ніякої можливості знайти собі місця в будці. Новорічна ніч видалася найлютішою. Мороз пробирав Рекса до самого кінчика хвоста. Охороняти об’єкт настала черга Назара, і Рекс, втративши останні крихти терпіння, все ж наважився попроситися до теплої сторожки, звідки через товсті стіни було добре чути його нашорошеним вухам, як заспокійливо гула залізна пічка, а з-під зачинених дверей несло чимсь дуже смачним. Рекс, нарешті, жалібно заскавулів низеньким голосом, і невдовзі двері відчинилися.
На поріг ступив сторож. «Що, змерз, друже?» – співчутливо мовив Назар. – «Дуже!» –
гавкнув Рекс і глянув йому просто в очі.
Назар вирішив не гаяти часу: присів і швидко розстібнув ошийник. Рекс хотів одразу ж заскочити крізь розчинені двері в домівку, але несподівано згадав, що без остаточного запрошення хазяїна цього робити не слід. Він сів напроти дверей і знову глянув Назарові в очі. «Заходь!» – одразу простягнув руку Назар.
Коли голова Рекса пірнула в темряву сіней, щось гостре блискавкою вдарило йому в ніс. Миттю з очей посипались іскри й потекли сльози. Від нестерпного болю Рекс жалібно заскавулів. «Ах ти ж розбійник!» – розгнівано загримів Назар і впіймав за шкірку волохатого Ролика. Кіт, випроставши лапи з гострими пазурами, зашипів, наче змія. «За такі речі та вчинки сьогодні ти ночуєш надворі!» – грізно мовив Назар, наче вирок прочитав, і викинув крізь дверний отвір в купу снігу волохатого Ролика.
Як добре було цієї ночі Рексові. Назар заніс знадвору чистого снігу і ніжно та довго прикладав його до пораненого носа собаки. Поступово біль угамувався. Рекс розтягнувся на підлозі біля пічки й майже одразу задрімав. Цієї ночі Рекс бачив найсмачніші й найвеселіші сни.
Прокинувся Рекс несподівано, від неприємного скреготу скла, коли почало світати. Пес розплющив очі, подивився у вікно і не повірив собі самому – на підвіконні на задніх лапах виструнчився Ролик. Його образливий сусід відчайдушно молотив по склу кігтями передніх лап. «Тепер твої кігті не будуть такими гострими», – промайнуло в голові у Рекса.
Назар вийшов надвір не одразу. Кілька хвилин він просидів не ворухнувшись і навіть не глянув у вікно. Лише коли Рекс гавкнув тричі вбік віконця, Назар встав зі стільця і вийшов на подвір’я.
Ролик залетів до сторожки кулею. І перше, що він зробив, – ніжно облизав Рексові своїм маленьким червоним язичком вологу бульбочку. Не тільки Рекс, а й Назар на якусь мить завмер. А коли всім трьом все стало зрозуміло, Рекс і Ролик миттю опинилися на колінах свого хазяїна. Вражений Назар щиро посміхався своїм молодшим друзям і на знак згоди та задоволення ситуацією примирення ласкаво погладжував обох шорсткими, але такими ніжними долонями.
Неправду кажуть, що дружби між кішкою і собакою не бува! А тим паче – між кішкою, собакою та людиною!
Петро ТЕСЛЕНКО.