Відомий придністровський письменник і краєзнавець, громадський діяч і педагог, ветеран Великої Вітчизняної війни Петро Данич був творцем і хранителем історико-краєзнавчого музею, протягом 40 років самовіддано служив улюбленій справі – навчав дітей у школі свого рідного села.
Корінний житель Незавертайлівки
Він добре знайомий багатьом придністровцям різних поколінь. Непоказний зовні, однак багатий духовно – природа обдарувала його енергією сонця і силою та щедрістю землі, оскільки народився він у середині літа (19 липня 1925 року) в селянській трудящій родині.
Розумний і талановитий юнак з доброю душею і гарячим серцем публікував свої перші вірші молдавською мовою ще до війни, в 1939 році, в колективному збірнику «Весна». Він успішно закінчив 8 класів місцевої школи (1934–41 рр.) і був призваний військкоматом Слободзейського району МРСР до лав Радянської Армії 18 квітня 1944 року.
У ході Великої Вітчизняної війни у складі 394-ї Криворізької Червонопрапорної дивізії діючої армії Петро Данич з боями визволяв Румунію, Болгарію, Югославію та Угорщину. В окопах, у хвилини затишшя між боями, молодий боєць продовжував писати, мріючи про мирну, творчу працю. За спогадами самого Петра Хрисановича, одним із його добровільних обов’язків у лиху годину фронтового життя була допомога товаришам по службі в написанні задушевних листів їхнім дівчатам в тил. Хтось із бійців не вмів складно викласти свої почуття і думки, а хтось був і зовсім неписьменним, от вони й зверталися до Петра, який міг висловити все, що накопичилося на серці, не тільки в прозі, а й у віршах.
Так молодість, сила духу і мужність допомагали радянським солдатам долати всі тяготи й випробування війни, любити своїх наречених і Батьківщину, вірити в перемогу й наближати її. Петро Данич нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня та 14 медалями.
Дивовижна вчительська вірність
Петро Хрисанович брав участь у Великій Вітчизняній війні, потім навчався в педагогічному училищі, згодом – у Тираспольському інституті. Минали роки, життя змінювалося, але незмінними для Петра Данича залишалися любов до людей, до життя, до поезії. 40 років в одній школі – дивовижна вчительська вірність. Він був переконаний: «Це велика справа – допомагати. Допомагаєш людям – допомагаєш собі, і бажати ближнім треба тільки всього доброго. Що ще ти залишиш після себе? Що ще зробиш для свого народу?»
Історико-краєзнавчий музей села Незавертайлівка був створений в 1960 році. 7 листопада він прийняв перших відвідувачів. Спочатку експозиція містилася в будівлі контори колгоспу імені Карла Маркса, та оскільки фонди музею з кожним днем збільшувалися, експозицію перенесли в приміщення Будинку культури. Засновником музею був краєзнавець Петро Данич.
Нагороджений медаллю «Відмінник освіти СРСР» і знаком «Відмінник народної освіти МРСР». У 1995 році Петру Хрисановичу було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник ПМР». У 2000-му він став кавалером ордена Пошани.
Рідна земля живить художнє слово
Жителі нашого краю більше знають цю людину, як майстра слова, як видатного письменника, який зробив чималий внесок у розвиток культури республіки. Членом Спілки письменників Придністров’я Петро Хрисанович був з моменту її створення в 1995 році.
Галина Гурськи, колега письменника, поділилася спогадами: «Я досить добре пам’ятаю один епізод, коли разом зі студентами медколеджу Тирасполя поїхали до нього, щоб він розповів про своє життя, про свою творчість, про свої книги. Дівчата були просто ошелешені, що ця людина такої широкої душі, такий добрий, так багато знає і так любить свій край, свою Незавертайлівку».
«Головний дідусь Незавертайлівки», – так називали його односельці. У всьому Слободзейському районі немає таких, хто б не знав цієї найдобрішої душі людини – почесного жителя села – Петра Данича. Письменників, які присвятили свою творчість рідній землі, темі села, в російській літературі назвали «ґрунтовниками». Точніше не скажеш. Рідна земля живить художнє слово, плекає талант (Василь Бєлов, Василь Шукшин, Валентин Распутін – які імена!) У цій системі вкорінені цінності та світогляд чудових авторів. До їхньої когорти можна повною мірою віднести творчість найстарішого письменника Придністров’я Петра Данича.
За десятиліття плідної творчої діяльності з-під пера майстра вийшли різноманітні та різнопланові вірші, пісні, документальні нариси, спогади про війну, гуморески, оповіді та легенди, оповідання та повісті. Земля дала силу його слову і характерові. Усі ці різножанрові твори об’єднує одне: щира, щемлива, вистраждана любов до рідної землі. Доля Петра Данича нерозривно поєднана з придністровським чорноземом, з рідною Незавертайлівкою – селом, в якому майбутній письменник і педагог народився, з якого зі зброєю в руках пішов визволяти радянську землю від німецько-румунських окупантів.
Придністров’я багате літературними традиціями: наші поети й письменники відомі не тільки на території ПМР, а й за її межами. Жанрова палітра найрізноманітніша: проза, поезія, драматургія, публіцистична література. Автори послуговуються, крім російської, українською, болгарською та молдавською мовами. Можливо, ПМР в недалекому майбутньому залишиться єдиною державою у світі, де видається література молдавською мовою.
У 1976 році у видавництві «Картя молдовеняскэ» вийша книга молдавською мовою «Екзамен ын фаца Патрией» – «Перед обличчям Батьківщини». Через чотири роки земляків порадував двомовний збірник оповідань і віршів «Извоаре» – «Родники». До 60-річчя Великої Перемоги ветеран написав «Осташул Патрией» («Родины солдат»). Ці видання є у фондах Тираспольської центральної бібліотеки імені О. Пушкіна, ними користуються школярі на уроках літератури й офіційних мов.
Таланти й обдарування
Ще одне покликання, яке втілює національну рису нашого героя, – виноградарство і виноробство. Вже стала хрестоматійною історія про те, як під час урочистого відкриття Днів придністровської літератури в Москві Сергію Михалкову піднесли хліб-сіль і келих доброго придністровського вина. Автор відомого дитячого вірша про «дядька Стьопу», текстів гімнів СРСР і Росії був настільки вражений вмістом келиха, що попросив наповнити його знову. Справа в тому, що в кухлі, який разом із письменниками був на той момент на сцені Великого залу ЦДЛ, був авторський зразок виноробства з льоху Петра Данича.
Головними його пам’ятниками вже за життя стали краєзнавчий музей села і книга, написана двома мовами – молдавською і російською. У ній знайдеш не просто розповіді й оповідання, легенди та притчі, а відкриєш джерело народної мудрості, поринеш у минуле, почерпнеш знання з історії малої батьківщини. Прочитання оповідань відкриє таємниці твого коріння, справжню чистоту твоїх витоків і відчуєш себе впевненішим і сильнішим.
Підсумком його особистого життя стали двоє синів, яких він не просто народив і виростив, поставив на ноги разом зі своєю дружиною і подругою Марією Іванівною, а й виховав справжніми особистостями, які знайшли свою долю і дорогу в житті. Він побудував два будинки, а вже скільки посадив дерев – гарний сад!
Визнання заслуг і вшанування
У день 90-річчя Петра Хрисановича Данича в Будинку культури села відбулося вшанування ювіляра. Ветерана ВВВ, члена Спілки письменників Придністров’я, вчителя, засновника сільського краєзнавчого музею привітали представники керівництва району, адміністрації села, організацій і підприємств. Святковим подарунком для іменитого земляка та гостей став концерт, підготовлений творчими колективами Незавертайлівки та Коротного.
Для всіх гостей свята, учнів і колег справжнім дарунком було саме спілкування з Петром Хрисановичем. Доля, світогляд і творчість Петра Данича – це наочне втілення справжнього патріотизму, непоказної, неголосної, але щирої, сповненої творення, любові до Батьківщини. Як співав Висоцький, для того, щоб виховати справжнього громадянина, треба, щоб «потрібні книжки він в дитинстві читав». У наших вчителів і батьків є прекрасна можливість прищепити придністровським дітям любов до Батьківщини: нехай дадуть почитати їм книги Петра Данича.
Привітали ювіляра рідні, друзі, шанувальники таланту, усі, для кого він став прикладом і мірилом людських цінностей. Емоції захльостували глядачів у залі й юних артистів, які читали зі сцени його вірші, а також посивілих «ветеранів» ансамблю «Марица», в якому колись блискуче виступав і сам Данич. Немов кадри документального кіно, перед Петром Хрисановичем в художніх образах пройшло все його життя, на його честь було сказано багато проникливих слів, пролунало пісень… а скільки подаровано квітів!
У свої 90 Петро Хрисанович, міцний духом, не втратив інтересу до життя і властивого йому почуття гумору. Звертаючись до гостей, він сказав, що якщо раптом не буде потрібен рідній Незавертайлівці, то його чекає на березі Льодовитого океану старий фронтовий друг чукча, який ще з часів війни готовий віддати йому свою юрту в подяку за ті листи, які за нього писав коханій дівчині наш Петро Хрисанович. Заслужити таку безмежну повагу і любов не кожен може. А Данич все пояснив дуже просто: «Я завжди старався робити людям добро!». Тож воно віддячується сторицею.
Червоним маком прорости…
У середині 70-х під час відпустки Петро Данич поїхав в Одесу. На березі моря розговорився з чоловіком, в якому пізнав фронтового друга.
«…Я добре пам’ятаю, Петре, як ти вночі на прикладі автомата писав свої вірші, – звернувся до мене Степан Маркович. Землянку нашу, світло каганця, хлопців сплячих і тебе, над прикладом схиленого. Продовжуєш писати?
– Пишу потроху. – Молодець. Ну а ти, що згадуєш з нашого фронтового життя?
– Багато, Стьопо. Нашу медсестру. Пам’ятаєш, була на Пуркарському плацдармі? Як зараз її бачу, коли вона під обстрілом нашого командира витягла, з нейтральної смуги на собі його тягнула. Звали її Марфа, навіть прізвище запам’ятав – Рой. Була вона родом з Полтави.
– Так, командир дивізії генерал-майор А. М. Лисицин, коли вручав їй орден Червоної Зірки, все дивувався, як це вона під вогнем противника на повний зріст пішла на нейтралку?
– Вона тоді відповіла, що це її святий обов’язок. Адже вона медсестра.
– Не думав, не гадав, що судилося нам на березі моря розповідати співвітчизникам про наші пригоди. Було їх чимало, можна не один роман написати…
– Розкажіть ще, – попросила смаглява дівчина, яка назвалася Оксаною Вареник.
– Була середина лютого 45-го. Наш полк розташувався в лісі біля підніжжя югославських гір. Ми грілися в наспіх виритій землянці. Падав сніг, мороз міцнішав. Сержант Костомаров, вловивши загальний настрій, раптом заспівав, йому тихо підспівували. Коли закінчилася пісня солдат Пащенко дістав з кишені гімнастерки невеликий вузлик. Розв’язавши хустку, просочену солдатським потом, показав нам щіпку землі та кілька чорних насінин. Ось, дорогі мої, я взяв цю щіпку землі та кілька насіння червоного маку.
Якщо доведеться мені загинути в бою, то нехай біля мене буде хоч трохи святої нашої землі, а на могилі зацвітуть червоні маки. Ця щіпка землі дає мені сили, зігріває, допомагає перемогти будь-які труднощі»…
Учитель, письменник, краєзнавець і солдат Перемоги Петро Данич усе своє життя присвятив збереженню історичної пам’яті нашого краю і своїх односельців, що полягли на полях битв найстрашнішої війни ХХ століття. Про його неоціненний внесок у духовний розвиток учнів та земляків можна розповідати годинами. Щоб зберегти пам’ять про вчителя-подвижника і продовжити його добрі справи – дайте дітям прочитати його прекрасні твори: вони оновлюють душу і відкривають нові широкі горизонти.
Олена СТЕФАНЮК.
На фото Петро Данич та Галина Гурськи.