У Тирасполі 29 липня відбулась урочиста церемонія відкриття пам’ятника загиблим військовослужбовцям 1-го батальйону Республіканської гвардії.
Весна 1992 року в Придністров’ї ознаменувалася ескалацією конфлікту з ультранаціоналістичними прорумунськими силами, які захопили владу в Молдові, а найбільш небезпечною і гарячою точкою довгий час залишався Дубоссарський район. Перші жертви політики Кишинева з’явилися там ще в 1990 році, але початком справжньої війни можна вважати 2 і 3 березня 1992 року, коли добре озброєний загін поліцейського спецназу Молдови за підтримки численних волонтерів з правого берега блокував у районі села Кочієри дислокований там полк зв’язку 14-ї російської армії. Саме тоді на допомогу обложеним прийшов 1-й механізований батальйон Республіканської гвардії ПМР, утворений в жовтні 1991 року в Тирасполі. За порятунок людей, серед яких було багато жінок-державних службовців, дружин і дітей російських військових, своїм життям заплатили командир батальйону Василь Воронков, а також гвардійці Леонід Толстенко, Сергій Шинков і Сергій Тітовський.
Коли в Тирасполь прийшла звістка, що полк російських військовослужбовців під Дубоссарами заблокований на своїй території озброєними поліцаями загону особливого призначення (ОПОНом) Молдови й просить допомоги, наші гвардійці швидко прийняли рішення прийти їм на виручку. Близько ста осіб (дві неповні роти) виїхали з Тирасполя рано вранці 3 березня. За допомогою малого броньованого тягача вони пробили бетонну огорожу військової частини й проникли на плац з заднього боку основної будівлі, де перебували цивільні, тобто – заручники.
Опоновці, які захопили збройову кімнату, шквальним вогнем почали обстрілювати гвардійців. Довелося притиснутися до землі. Комбат Василь Воронков підвівся, щоб кинути гранату, і тут же впав, уражений кулею терористів. Поранений, він ще встиг підтягнути гранату під себе, щоб під час вибуху убезпечити від осколків своїх бойових товаришів.
Комбат Воронков загинув геройськи. Він був першою жертвою того страшного дня. Коли гвардійці проривалися до будівлі, до якої було приблизно 30 метрів, автоматна черга скосила Леоніда Толстенка. На жаль, вже дорогою на Дубоссари, автобус зі звільненими цивільними службовцями (здебільшого жінками) потрапив під обстріл націоналістів Молдови. Придністровські гвардійці Сергій Шинков і Сергій Тітовський, які супроводжували транспорт, загинули.
На церемонії відкриття пам’ятника були присутні: міністр оборони, генерал-майор Олег Обручков, заступник голови Громадської палати Павло Кузнецов, родичі загиблих гвардійців, захисники ПМР.
До учасників події звернувся Олег Обручков: «Минуло 30 років, як герої-гвардійці стали на захист Батьківщини. Вони віддали своє життя, щоб ми з вами жили, виховували своїх дітей, говорили рідною мовою, в цілому були вільними людьми. Це кращі сини нашого краю – справжні герої, ми назавжди запам’ятаємо їх такими. Вони залишаться в нашій пам’яті й у наших справах».
Павло Кузнецов у своєму виступі сказав, що гвардійці для сучасного покоління придністровців є яскравим прикладом служіння Батьківщині.
Микола ЮРКЕВИЧ.