Тільки слабкі політики ведуть війни –
сильні не дозволяють довести до цього.
Олександр Лебедь
Під вигаданими званням і прізвищем – полковник Гусєв – генерал-майор Олександр Лебедь 23 червня 1992 року прибув у розташування 14-ї російської армії з особливими повноваженнями, делегованими вищим керівництвом Росії. А от у чому полягали ці «особливі повноваження» – до цього часу залишається таємницею.
Перед вильотом у Тирасполь генерала Олександра Лебедя інструктував віце-президент Росії Олександр Руцькой. За розповідями самого Олександра Івановича, інструктаж Олександра Володимировича «…був недовгим і мав гранично емоційний характер: з 10 слів 9 були ненормативної лексики».
Того історичного вівторка 23 червня близько 2-ї години дня на військовий аеродром Тирасполя приземлилися три військово-транспортні літаки. З одного з них трапом зійшов високий міцний чоловік у цивільному костюмі й білій сорочці з модною краваткою. Він привітався з кожним із людей, які його зустрічали, – військовими та цивільними, зокрема з командувачем 14-ї армії генералом Юрієм Неткачовим. Чому саме 23 червня? Про це варто сказати окремо.
Перший Президент ПМР Ігор Смирнов оголосив 23 червня Днем жалоби у зв’язку з трагічними подіями в Бендерах. До того ж, із цього дня офіцери штабу 14-ї російської армії відмовилися підкорятися своєму командарму. Отже, саме тоді генерал Лебедь прибув у Тирасполь з документами на ім’я «полковника Гусєва» – ніби з інспекційною перевіркою 14-ї армії. Перед ним було поставлено 3 головних завдання:
– будь-якими доступними засобами зупинити кровопролиття;
– за необхідності забезпечити евакуацію сімей військовослужбовців;
– узяти під жорсткий контроль усі бази та склади зі зброєю й боєприпасами.
Практично за три неповних доби «полковник Гусєв» розібрався з негативом, що панував на той час у військових частинах російської армії, та зробив свої оргвисновки. 27 червня о 14 годині 30 хвилин Олександр Лебедь зателефонував міністру оборони Росії генералу армії Павлу Грачову в Москву і доповів, що генерал Юрій Неткачов ситуацією не володіє й займаній посаді не відповідає. «Командування 14-ю армією беру на себе», – завершив він свою коротку телефонну доповідь.
Слідом за цим дзвінком із Москви надійшла шифровка про призначення О. І. Лебедя з його згоди командувачем 14-ї гвардійської російської армії. Після різкого загострення обстановки, розуміючи, що змусити молдовську сторону сісти за стіл переговорів дуже складно, оскільки вона поважає тільки силу, в ніч на 30 червня новий командарм віддав наказ артилерії знищувати склади з боєприпасами, ПММ і артилерію противника. Цей наказ протягом трьох діб був виконаний.
На прес-конференції, яку Олександр Лебедь провів 4 липня, він заявив: «Армія продовжить зберігати нейтралітет, але якість цього нейтралітету зміниться. Це буде інший, якісно інший нейтралітет – озброєний. Ми досить сильні для того, щоб дати відсіч кому завгодно. Суть цього збройного нейтралітету полягатиме в тому, що, поки нас не чіпатимуть, і ми нікого не чіпатимемо». І тоді Кишинів запросив перемир’я.
Уже 7 липня почалися мирні переговори. Менше ніж через місяць після прильоту генерала Лебедя в Придністров’я – 21 липня 1992 року – президент РФ Борис Єльцин і президент РМ Мірча Снєгур у присутності Президента ПМР Ігоря Смирнова в Москві підписали Угоду про мирне врегулювання придністровського конфлікту і прийняли рішення про введення в регіон миротворчих сил, для того, щоб не допустити повторення кривавих подій. Уже 29 липня на військовий аеродром Тирасполя з інтервалом три-чотири хвилини приземлилися 53 літаки військово-транспортної авіації Росії з десантниками-миротворцями.
Генерал уміло направив збройне протистояння ПМР і РМ на шлях мирного врегулювання конфлікту. От і виходить, що тільки слабкі політики ведуть війни, а сильні не дозволяють довести ситуацію до цього.
Командарм Лебедь перебував у Придністров’ї до літа 1995 року.
Пізніше він став губернатором Красноярського краю, а 28 квітня 2002 року загинув у авіаційній катастрофі. Так завершився життєвий шлях людини, яка залишила найвизначніший слід в історії Придністровської Молдавської Республіки, де дбайливо зберігають пам’ять про російського воєначальника.
Його ім’ям названий Військовий інститут Міністерства оборони ПМР, у столиці Придністров’я на честь Олександра Лебедя встановлені меморіальні дошки, а в Бендерах на Меморіалі Пам’яті та Скорботи генералу споруджено пам’ятник. Щороку сюди приходять його товариші по службі, захисники республіки й тисячі вдячних придністровців, щоб покласти квіти до бюста Олександра Івановича і запалити на його честь Свічку Пам’яті
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото з вiдкритих джерел.