Останнім часом тема традиційних сімейних цінностей вийшла на перший план не тільки в суспільному, але і в політичному житті суспільства. На цю тему проводяться конференції та круглі столи. Про це пишуть у газетах і журналах. Тема залишається актуальною сьогодні, такою вона буде і завтра, оскільки значення сім’ї в моральному житті людства не підлягає й не може підлягати ніяким сумнівам.
З 2008 року в Росії почали відзначати свято – День сім’ї, любові та вірності. Популяризують його в Білорусії, Україні, Азербайджані, Болгарії, Франції, Німеччині, Великобританії та багатьох інших країнах. Усього близько 40 держав світу приєдналися до святкування цього чудового і світлого Дня.
Цього разу розповідь йтиме про святкування в Сербії. Урочистості почалися на подвір’ї Москов-ського патріархату, розташованого у столиці Сербії – Белграді. Там відбулося богослужіння, яке очолив нещодавно обраний 46-й Патріарх Сербський Порфирій. Службу присвятили святим Петру і Февронії. Пряму трансляцію могли побачити всі охочі на телеканалі Сербської православної церкви «Храм», а також в Інтернеті. Серед присутніх були представники духовенства, влади, парафіяни, російські дипломати. Патріарх Порфирій привітав усіх віруючих зі святом та особливо звернув увагу на значення збереження сімейних уз, традицій та підвалин.
У сербів особливе ставлення до цього свята. І ось чому. Це сталося в Златиборському окрузі, розташованому в західній, гірській частині країни. У далекі 70-ті роки минулого століття Любомир Алексич і Міліца Івкович одного разу зустрілись і самовіддано закохалися одне в одного. Беручи шлюб, вони присяглися не розлучатися доти, доки цього не зробить смерть. Любомир ридав від щастя, коли Міліца народила сина Міляна. Його народження зробило і без того щасливу сім’ю, напевно, найщасливішою у світі. Мілян з раннього дитинства знав, що таке справжня любов, і був оточений турботою та увагою. Та все змінилося, коли у Любомира діагностували рак легенів. Він відчайдушно боровся за життя, приймаючи будь-які рятівні процедури, безліч разів проходив курси променевої та хіміотерапії. Та хвороба щоразу поверталася.
Увесь цей час дружина і син були поруч з ним, надаючи йому підтримку. Однак в один страшний день лікарі повідомили, що шансів вилікуватися у Любомира немає, жити йому залишилося небагато. Це вразило Міліцу в саме серце – не в переносному, а в самому прямому розумінні – її вразив інфаркт. Обоє з подружжя потрапили в лікарні, які розташовувалися в різних містах округу. І Мілян був змушений постійно курсувати між ними, щодня буваючи то у матері, то у батька.
Коли Любомир дізнався, що сталося з його дружиною, він раптом усвідомив, що може померти, так і не попрощавшись із нею. Його самопочуття стрімко погіршувалося, рахунок йшов уже на години. Через трубку в роті він не міг розмовляти, а зумів лише щось надряпати на папері. Медсестра прочитала слово. Це було ім’я дружини.
Мілян хотів перевести маму в клініку до батька, але лікарі відмовили. Час минав, і всі розуміли, що Міліца, яка перебуває в непритомному стані, не зможе попрощатися з чоловіком. І керівництво лікарні проявило великодушність і співчуття: дозволило перевести хвору дружину до присмертного чоловіка. Коли в палату Любомира вкотили ліжко мирно сплячої дружини, той ледве стиснув руку коханої й, заспокоївшись, почав прощатися. Прощався з матір’ю свого сина, з любов’ю всього свого життя… Через кілька годин він помер.
Увесь цей час Міліца була без свідомості, а коли прийшла до тями, насамперед запитала, чи живий Любомир. Лікарі розповіли їй усе в подробицях, зокрема й про те, що перед смертю чоловіка вони трималися за руки, як у далеких 70-х, у день їхнього весілля.
Мілян підтвердив, що в останні свої хвилини батько був з нею. Пізніше він подякував персоналу лікарні, який поступився на його прохання. За словами Міляна, зустріч з коханою дружиною полегшила муки невиліковно хворого батька і допомогла нещасному відійти в інший світ без зайвих страждань.
Подібні історії не поодинокі у світі. У 1993 році, 28 років тому, в штаті Онтаріо (Канада) Джим Мінніні та Сінді Ірланд також показали приклад справжнього кохання до домовини: навіть умираючи, вони не розмикали рук!
Подружжя Тереза та Ісаак Ваткіни з Чикаго прожили разом 69 років і померли не просто в один день, а в одну годину – тримаючись за руки. Дочка пари, Клера Гесклін, розповіла, що її батько в останні хвилини свого життя тримав за руку Терезу, яка теж помирала. Їхні пальці розчепили лише після його смерті.
Мабуть, саме такі випадки мали на увазі великі творці, коли порушували тему любові до могили. Їй присвячували свої творіння художники й музиканти, письменники та поети. І не тільки. Вчені-неврологи з університету Нью-Йорка після тривалого і копіткого експерименту з добро-
вольцями обох статей, які стверджували, що вони щасливі у шлюбі, встановили: щасливі сімейні пари навіть через багато років спільного життя відчувають той же трепет, що і молоді пари в романтичний період у взаєминах.
А це означає, що Петро і Февронія мають право на життя в сучасному світі
Олександр ЮШИН.