Iсторія придністровської радіохвилі почалася в серпні 1991 року з офіційного документа про заснування Республіканської редакції радіомовлення. Тодішній головний редактор Олександр Радченко формував єдину радіомовну мережу по всій території ПМР, метою якої був прорив інформаційної блокади.
Співробітники Радіо Придністров’я готували спеціальні 40-хвилинні випуски для трансляції в регіональних радіоцентрах Росії, щодня давали оперативну інформацію про відбиття агресії Молдови, про мужність і героїзм захисників Придністров’я. 7 травня 1992 року Радіо Придністров’я передало свою програму через радіотрансляційну станцію «Маяк». Це стало справжнім проривом – вихід у великий ефір.
На хвилях РП українською мовою
Наша редакція мала гарних дикторів, музичного редактора з прекрасною освітою і досвідом роботи що надзвичайно важливо для оформлення програм і виховання естетичних уподобань наших слухачів, для популяризації української народної і класичної музики. Маючи у штаті досвідчених, захоплених і самовідданих людей, ми створювали літературні, музичні, дитячі та просвітницькі передачі.
Активна громадська діяльність товариств української культури у містах і районах, республіканські заходи, організовані Спілкою українців Придністров’я – конференції, з’їзди, фестивалі української народної пісні, Шевченківські читання, обміни культурними та мистецькими делегаціями (Одеса, Київ, Бєлгород-Дністровський, Вінниця), участь придністровських колективів і виконавців у регіональних і Всеукраїнських конкурсах пісні («Кордони наші вкаже пісня»), національних традицій та обрядів (Великодніх, Різдвяних, зажинкових), у творчих мовно-літературних змаганнях учнів, студентів, учителів і журналістів («Українська мова – мова єднання», ім. Петра Яцика) – все це відображалося в інформаційних повідомленнях, передачах та інтерв’ю.
У нашій студії бували поети, письменники й науковці з України (автор словників, нині ректор Полтавського університету Микола Степаненко; поет Дмитро Шупта; поетеса, завідувач залу і національного музею Т. Шевченка Наталя Клименко; директор заповідника Чернеча гора Ігор Ліховий, всесвітньовідомий поет Іван Драч).
З доповіддю українською мовою на з’їзді українців виступав Ігор Смирнов; коментував роботу ОКК Володимир Боднар; читав вірші Віталій Сайнчин, Михайло Чернега. Ми запрошували до мікрофону громадських діячів, музейників, учителів, студентів та учнів.
Редакція мала зворотний зв’язок зі слухачами: люди приходили, телефонували й писали листи. Отже, наша праця була потрібна, особливо людям, які підтримують зв’язок з навколишнім світом саме слухаючи радіо.
Завдяки поїздкам, творчим зв’язкам та співпраці з колективами редакція створювала музичний і літературний фонди. Це були касети та диски, записи, зроблені нашими кореспондентами.
Успішна діяльність редакції та якість програм, звичайно, залежали від знань і таланту журналістів: Нелі Матейчук, Оксани Попової, Катерини Підліснюк, Євгенії Подсєвальникової, Лілії Дєньгіної, Галини Гузо, Алли Голубенко, Людмили Лупашко, Віри Заворикіної, Лідії Чорби, Оксани Страховчук, Світлани Шелудько, Ольги Ковальчук, Вікторії Вієру, Ірини Шимчук, Ірини Шевченко й інших, хто був причетний.
Старше покоління редакції українського мовлення радіє, що наша держава забезпечила Радіо 1 сучасною технікою, приємно, що перед мікрофоном працюють журналісти, які серйозно ставляться до своєї професії, самовдосконалюються.
Не цурайтеся своєї рідної мови й культури. Відкривайте вітчизняні таланти й зірочки – нехай на рідному Радіо лунають їхні чарівні голоси. Тоді вони з гордістю скажуть: «Радіо 1 – моє радіо!»
Валентина ОСАДЧУК.