Кілька днів тому придністровській поетесі, керівнику етнографічного колективу «Діброва», вчителю української мови та літератури Анастасії Спориш виповнилося 64 роки.
Ці всі роки сповнені щирості, любові й теплоти, які вона віддає всім: сім’ї, рідним, друзям, колегам, односельцям, а, головне, – дітям! Як стверджує сама Анастасія Василівна, навчили її так жити саме мати й батько.
Учительку люблять та цінують не тільки в рідній школі в Маяку Григоріопольського району. Цю щиру, чесну, працьовиту та надзвичайно талановиту жінку знає все Придністров’я. Її вірші та пісні – це світла душа нашого народу, всеперемагаюче добро, любов до життя та сподівання на найкраще. Анастасія Василівна не може вже уявити своє життя без слова та пісні, а ми не можемо представити її без постійного руху, прагнення поділитися часткою своєї душі. Сподіваємося, що ще багато років вона буде радувати прихильників свого таланту новими пронизливими поезіями, життєстверджуючими піснями та чарівною посмішкою. Хоча подарунки цього дня має приймати саме іменинниця, але вона приготувала сюрприз читачам нашої газети – нові вірші.
Що таке щастя?
Колись давно казала мені мати:
До всього треба щастя мати.
А я, мала, не розуміла,
Тепер збагнути лиш зуміла.
Щасливий той, хто народився,
Після пологів опинився
В сім’ї, де батько й мати є,
Кожен любов тобі дає.
Дідусь, бабуся, брат, сестра –
Це найщасливіша пора!
І добра вчителька у школі,
Веселі ігри й танці в полі.
А далі інститут, робота,
Творити, жить така охота!
Навколо друзі. Ось кохання
До тебе завітало зрання.
Уже й весілля одгуляли
Та на майбутнє плани склали.
Вже й пару діток народили,
Щасливо, дружно так зажили.
І на роботі все вдається,
Навколо тебе щастя в’ється.
І не згораєш ти у тузі,
Бо поруч вірні, щирі друзі!
Шкільні пригоди
Гумореска
Вранці Петрик в школу йшов,
За Михайликом зайшов.
Не забули й про Миколу…
Звісно, запізнились в школу!
Вчителька їх запитала:
– Де ж ви, хлопчики, блукали?
Тут Михайлик спохватився:
– З ворогом страшним я бився!
У дворі паслися гуси,
Тітки нашої Марусі,
Злий гусак побіг за мною,
Я щодуху за лозою.
Він кусає, я шмагаю,
Він сичить, а я тікаю.
Півгодини з ним я бився
Через те і запізнився.
Хитрий Петрик за цей час
Свою версію припас:
– Тільки вийшов на дорогу,
Підвернув зненацька ногу!
Зирк! Миколка йде до школи,
Я кричу йому: Миколо!
Не покинь мене, мій друже,
Бо спішу я в школу дуже.
Взяв Микола мій портфель,
М’ячик та віолончель,
Поспішали, як могли,
В школу все-таки прийшли!
Часто в школах так буває:
Хто уроки пропускає –
На фантазію багатий,
Ще не те може сказати!
Без сумніву, кожна людина, знайома з поетесою, підтвердить, що Анастасія Спориш – одна з гідних та досвідчених працівників освітянського простору нашого краю. А сама поетеса про свою працю на педагогічній ниві каже просто:
Вибравши свою дорогу
Із тисячі життєвих верст,
Основою брала вимогу:
Моя робота – то мій хрест
Мар’яна СИРБУ.
Фото автора.