Приїзд заступника глави Адміністрації Президента Росії Дмитра Козака в Молдову ставить перед Придністров’ям два важливих питання.
Перше. Якими будуть відносини ПМР з Молдовою в найближчій перспективі?
Друге. Як будуть складатися відносини ПМР з Україною (також у найближчому майбутньому)?
Отже, приступимо до роздумів. Напевно, офіційний Кишинів відразу після відльоту Козака назад до Москви запросив Вашингтон, Брюссель і Бухарест: що робити та як вибудовувати надалі відносини з Росією та Придністров’ям? Якщо удати, що меседж Козака (а, значить, і Володимира Путіна) про неприпустимість блокади ПМР почутий, а потім все одно зважитися на загострення, то для цього знадобиться досить вагома підтримка ззовні, яка перекриватиме витрати від конфронтації з Москвою й Тирасполем. Чи буде вона нині надана? Це, з одного боку, можливо, тому що західники тепер відчувають себе дуже засмикано після повного краху політики США і НАТО в Афганістані. Вигнані звідти, американці та їхні союзники можуть спробувати взяти реванш в інших регіонах земної кулі. Південний захід колишнього СРСР – один із таких регіонів. Жорсткі заходи щодо ПМР викличуть, напевно, контрудари Кремля. Спроби напасти на Придністров’я – спровокують військові контрудари. До такого варіанту Захід на сьогодні не готовий.
Однак і задушливий тиск на Придністров’я (блокування рахунків підприємств ПМР у молдовських банках, затримка вантажів на кордоні, розгортання спільних митних молдо-українських постів на придністровсько-українському кордоні тощо) теж може викликати російську протидію, про що Козак і попередив кишинівське керівництво.
Отже, в найближчі місяць-півтора влада РМ навряд чи почне, що називається, «боротися по повній». Для неї важливо тепер усунути генерального Прокурора РМ Олександра Стояногло, розставити всюди в Молдові своїх людей і за допомогою кримінальних справ вивести з гри найактивніших політичних супротивників.
Утім, відносини ПМР і РМ все одно залишатимуться прохолодними й напруженими. Сторони чекатимуть одна від одної удару, в тій чи іншій формі. Кишинів стривожений тим, що Захід може легко «кинути» своїх союзників у момент небезпеки. Афганістан – тому доказ. Тирасполь постійно нервує через свій головний біль –відсутність спільного кордону з Росією. Та останнє – це даність, і тут вже нічого не поробиш. Потрібно жити й працювати в тих умовах, які є в реальності.
Тож як працювати придністровським політикам і дипломатам на українському напрямку? Придністров’ю пощастило в одному: ми є містком між Росією та Україною, тому що росіяни й українці (а це по 30 % населення Придністров’я, а ще третина –молдавани) не протиборствують, а разом розвивають спільну державу в особі ПМР і борються проти тиску на всіх нас. І заодно закликають до подолання будь-яких розбіжностей між Москвою та Києвом. Треба так діяти й надалі, а також:
- Продумати й висунути можливі ініціативи щодо зближення Росії та України. До речі, напрацювання для цього є: в Придністров’ї спільно служать російські та українські військові.
- Всіляко активізувати відносини з тими силами України, які зацікавлені в торговельно-економічному співробітництві з Придністров’ям. А, отже, й у вільному перетині придністровсько-українського кордону, безперебійному русі товарів і людей.
- Не піддаватися ні на які провокації, покликані зіштовхнути ПМР з Україною. Найближчим часом таких провокацій, особливо з боку кишинівських правих, а також Румунії, може бути чимало.
- Продовжувати активно обговорювати ті пункти та ініціативи переговорного процесу, які не стосуються політичного статусу Придністров’я (а цей статус – незалежність ПМР). Апелювати до Росії й до України у випадках, коли нормальне життя придністровців починає погіршуватися. Втім, формат «5+2» і так має це на увазі.
Що стосується безпосередньо візиту Дмитра Козака в Кишинів, то наші опоненти відразу після його від’їзду затягнули нову пропагандистську «пісню»: мовляв, придністровське керівництво умовляло Козака приїхати в ПМР, але він, незадоволений ситуацією в Придністров’ї, в такому візиті відмовив. Це – спроба пом’якшити ефект від попередження Москви на адресу чинної влади Молдови про неприпустимість блокади ПМР. Так би мовити, перенаправити медійний удар. Однак ця скоростигла кишинівська заготовка нікого не може обдурити. Козак і не збирався приїжджати в ПМР, тому що позиції Москви й Тирасполя максимально узгоджені, а сам його приїзд в Кишинів мав характер вечірнього бліц-візиту з єдиним завданням: попередити…
Що і було зроблено. Судячи зі слів про те, що нічого поганого Кишинів не робитиме, попередження не залишилося поза увагою. Звичайно, слова – це поки що не реальні справи. Та все ж вони пролунали. А для того, щоб їх почули в Тирасполі, приїжджати в ПМР було не обов’язково. Дякувати Богові, сьогодні є радіо, ТБ, газети й інтернет…
Ми не дарма звернули увагу на те, що візит відбувся ввечері й тривав пару-трійку годин. Робочі та офіційні візити (особливо по черзі в ПМР і РМ) готуються завчасно і тривають у Д. Козака упродовж дня чи навіть більше. І починаються зранку. Так було завжди. Тому списуємо брехню кишинівських пропагандистів, інтернет-тролів та їхнє сум’яття на те, що Москва чітко сказала: не посміти тиснути на Придністров’я!
Є в наших опонентів ще одна заготовка. За їхніми твердженнями, Росія «кинула» Придністров’я, заявивши вустами Дмитра Козака, що врегулювання молдо-придністровського конфлікту – це «внутрішня справа Молдови». Тому, мовляв, вам, придністровцям, більше нема на що сподіватися: ви тепер самотні, а ми з вами зробимо те, що побажаємо. Та це ознака того, що на нервовому ґрунті кишинівські прозахідні та прорумунські сили просто втратили голову. З 1990 року Москва так і твердить: якщо хочете знайти компроміс, розмовляйте безпосередньо з Тирасполем. Пропонуйте взаємоприйнятний варіант, а за наявності такого варіанту Москва завжди готова посприяти. Хто винен, що таких варіантів у Кишинева нема, якщо Кишинів навіть федеративну модель урегулювання вважає крамолою?! Тим більше, що ПМР ніколи не погодиться на виведення російських військ, на відмову від союзу з Москвою й від Євразійської інтеграційної моделі. Переговори можуть вестися і 50, і 100 років. Он Турецька Республіка Північного Кіпру – з 1974 року живе і розвивається. А турецькі війська охороняють спокій і мирну працю турків-кіпріотів…
Тож відмітаємо пропагандистські судоми як примітив і дилетантизм і констатуємо: візит Дмитра Козака до Молдови досяг своєї мети. Розслаблятися не можна, але дещо маємо в наявності: наділені владою політики Молдови не заперечують, що вони дали обіцянку не загострювати обстановку.
А наше завдання – зробити все, щоб Україна стала нашим добрим сусідом і другом, якого наші спільні противники – прорумунські націоналісти – не змогли б нацькувати на братній Україні багатонаціональний народ Придністров’я!
17 серпня 2021 року.
Спеціально для «Гомону».
Андрій САФОНОВ, політолог.
Фото з вiдкритих джерел.