Рівно тридцять років тому, а саме в ніч з 18 на 19 серпня 1991 року, в Москві була здійснена спроба державного перевороту, що обумовила розпад Радянського Союзу.
Представники вищого керівництва СРСР, не згодні з політикою реформ Михайла Горбачова, створили Державний Комітет з надзвичайного стану (ДКНС –ГКЧП). Змовники спробували взяти владу у свої руки, але не зважилися довести справу до кінця і розпустили комітет, який проіснував три дні.
В історіографії ця подія має назву «Серпневий путч». З боку офіційних осіб і органів державної влади в СРСР події 18–21 серпня 1991 року в Радянському Союзі оцінювалися як змова, державний переворот і антиконституційне захоплення влади (путч), що таки призвели в підсумку до її повалення і розпаду СРСР. Путчисти не хотіли допустити підписання нового Союзного договору, що перетворював би СРСР у конфедерацію.
Причини спроби державного перевороту
Після епохи застою економіка СРСР виявилася не в кращому стані, країна перебувала в кризі, необхідно було терміново почати реорганізацію. Михайло Горбачов, який стояв тоді при владі, зробив кілька спроб нормалізувати ситуацію, впроваджуючи різноманітні реформи. Той період дістав назву «перебудова». Хоча реформи, проведені Горбачовим, були зустрінуті населенням досить позитивно, потрібного результату вони не приносили: криза поглиблювалася, соціальна сфера розвалювалася, поширювалися пияцтво і безробіття.
Внаслідок цих реформ виникла гостра криза довіри до Горбачова, причому як з боку його опонентів, так і з боку його колишніх соратників. Його вважали поганим керівником, не здатним врятувати країну, яку поглинала криза, що терміново потребувала нової економіки. У вищому партійному апараті почалася боротьба за владу, знайшлося чимало прихильників повалення очільника країни.
Однією з останніх крапель стало бажання Горбачова перетворити СРСР у Союз Суверенних Держав, який був би співдружністю вже незалежних держав, що не влаштовувало багатьох консервативних політиків. Після від’їзду Горбачова на відпочинок до Форосу, в уряді почали готувати змову, яка мала за мету повернути повноцінну владу КПРС і центру, не дати республікам здобути незалежність.
Розвиток подій
У перший день путчу керівники державного перевороту оголосили заздалегідь складені документи про створення нового органу управління країною. Перш за все був зачитаний указ за підписом віце-президента СРСР Геннадія Янаєва про те, що чинний керівник країни Михайло Горбачов не може виконувати обов’язки через тяжкий стан здоров’я, тому сам Янаєв займає його місце і проголошує себе «виконувачем обов’язків Президента Радянського Союзу».
У заяві радянського керівництва йшлося про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), до складу якого увійшли: Олег Бакланов – перший заступник голови Ради Оборони СРСР; Володимир Крючков – голова КДБ СРСР; Валентин Павлов – прем’єр-міністр СРСР; Борис Пуго – міністр внутрішніх справ СРСР; Олександр Тизяков –президент Асоціації державних підприємств і об’єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку СРСР.
Після того, як був зачитаний документ про створення ДКНС, члени нового уряду звернулися до громадян із заявою про те, що перебудова і реформи, затіяні Горбачовим, зазнали повного краху, тому необхідно в терміновому порядку змінити ситуацію в країні. У ході цієї промови було відзначено, що свободами, які надав Горбачов, скористалися екстремістські організації, основною метою яких був розвал СРСР і силове захоплення влади, щоб знищити країну.
Того ж дня було випущено першу постанову ДКНС, в якій йшлося про встановлення заборони на діяльність будь-яких організацій і структур влади, які не узаконені відповідно до Конституції СРСР. Припинялася діяльність багатьох політичних партій, рухів, об’єднань, що стояли в опозиції до КПРС, було закрито багато газет, відновлено цензуру. Новий порядок мали підтримувати силові структури. Радянським людям «гекачепісти» обіцяли в найкоротший термін відновити трудову дисципліну і порядок, підняти рівень виробництва і надати всіляку підтримку зусиллям щодо виведення країни з кризи. Щоправда, не пояснювали, як вони мають це зробити. Разом з тим запроваджувалася заборона на збори, демонстрації та страйки.
19 серпня ДКНС прийняв рішення про введення військ на територію Москви для підтримки порядку. Лідером опору путчистам став голова Верховної Ради РРФСР Борис Єльцин. Він виступив зі зверненням до громадян СРСР, яке починалося такими словами: «Громадяни Росії! В ніч з 18 на 19 серпня 1991 року відсторонений від влади законно обраний президент країни. Якими причинами не виправдовувалося б це відсторонення, ми маємо справу з правим реакційним, антиконституційним переворотом…» Він видав указ, згідно з яким усі виконавчі органи влади повинні були перейти в підпорядкування голови ВР РРФСР. Це дало можливість негайно організувати оборону в Білому домі.
20 серпня вирішилося протистояння між владою Росії та ДКНС – Єльцин і його уряд спромоглися переламати хід путчу і взяти події під свій контроль.
Підсумки та значення Серпневого путчу
Серпневий путч запустив механізм руйнування Радянського Союзу, який до цього перебував у глибокій економічній і політичній кризі. Хоча члени ДКНС і не бажали допустити розпаду країни, вони самі багато в чому його спровокували. Після відходу Горбачова від влади, розпалася правляча структура партії, республіки поступово почали здобувати незалежність і відділятися. Радянський Союз перестав існувати й поступився місцем Співдружності Незалежних Держав (СНД)
Уляна БОНДАРЧУК.