Верховна Рада Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (ПМРСР) 25 серпня 1991 року ухвалила Декларацію про незалежність ПМРСР. Документ був прийнятий з випередженням виходу зі складу СРСР Молдавської РСР, яка вважає територію ПМРСР частиною своєї суверенної території, і не бажала становлення Придністров’я як незалежної держави.
Ухваленню Декларації передували арешти загонами кишинівського спецназу частини депутатів Верховної та місцевих Рад Придністров’я, які відбулися 22 серпня – наступного дня після провалу ініціативи Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) про введення надзвичайного стану на території СРСР. Указом президента Молдови ДКНС був оголошений поза законом, а його дії визнавалися недійсними на території республіки. При цьому кишинівське керівництво оголосило придністровських керівників прихильниками ДКНС, хоча ні Голова республіки Ігор Смирнов, ні Верховна Рада ПМРСР ніяких заяв або інших документів на підтримку ДКНС не приймали.
Силові структури Молдови розробили операцію «Невід» з метою арешту придністровських депутатів, які активно виступали за самостійність ПМРСР.
Уже 24 серпня про свою незалежність оголосила Україна, стало також відомо, що 27 серпня те ж саме зробить Кишинів. Було зрозуміло, що через місяць-два Радянський Союз перестане існувати, отже потрібно було визначатися з майбутнім республіки. На тлі того, що відбувалося фактично в режимі секретності, 25 серпня в Тирасполі відбулася Х сесія Верховної Ради ПМРСР I скликання. Тоді депутати зібралися в терміновому порядку пізнього вечора для прийняття Декларації про незалежність ПМРСР, в якій, зокрема, йшлося про те, що ПМРСР проголошується незалежною державою.
За словами державного радника Президента ПМР Анни Волкової, у Будинку Рад проводити збори було небезпечно, через те що були можливі провокації. «Тому засідання організували в кабінеті цивільної оборони на заводі ім. Кірова. Туди нашим представникам з Кам’янки, Рибниці, Дубоссар і Григоріополя було складно дістатися, оскільки траса перебувала під контролем. Однак, кворум ми зібрали, Верховна Рада обговорила ситуацію, що склалася, і в результаті ухвалила Декларацію про незалежність ПМРСР», – розповіла Анна Захарівна.
27 серпня 1991 року Молдова проголосила свою незалежність і прийняла відповідний закон «Про «Декларацію про незалежність», який оголошував, що закон від 2 серпня 1940 року «Про утворення союзної Молдавської РСР», відповідно до якого МАРСР стала частиною МРСР, не має юридичної сили.
Таким чином, фактично був дезавуйований єдиний документ, який регламентує перебування Придністров’я у складі Молдови. Проте закон не надавав Придністров’ю права на самовизначення, оскільки в тексті документа вказувалося, що «здавна населене молдаванами Задністров’я є складовою частиною історичної та етнічної території нашого народу».
Декларація про незалежність Молдови стала історичною і політико-правовою основою державного самовизначення Придністровської Молдавської Республіки.
Текст Декларації про незалежність ПМР проголошує, що Придністровська Молдавська Республіка, створена як демократична правова держава, покликана забезпечити рівність прав та обов’язків громадян усіх національностей, що утворюють народ Придністровської Молдавської Республіки.
«Територія Придністровської Молдавської Республіки у встановлених кордонах є недоторканою і може бути змінена тільки за взаємною згодою Придністровської Молдавської Республіки з іншими державами з урахуванням волевиявлення народу. Єдиним джерелом державної влади в республіці та гарантом її незалежності є народ Придністровської Молдавської Республіки, повновладдя якого реалізується як безпосередньо, так і через представницькі органи», – закріплено в Декларації.
Ухвалення Декларації ознаменувало собою новий етап у житті республіки. Перед молодою державою постало безліч питань і завдань: як буде розвиватися економіка, чи збережуться колишні економічні зв’язки, що буде з грошовим обігом, як забезпечувати та гарантувати безпеку придністровських громадян і багато іншого. Проте, як показує час, з усіма завданнями керівництво республіки гідно справилося.
У Тирасполі 2 вересня відбувся IV з’їзд депутатів Придністров’я усіх рівнів. Делегати з’їзду підтримали рішення Верховної Ради, яка прийняла раніше Декларацію про незалежність. Важливо, що Декларація про незалежність ПМРСР стала одним із трьох правових документів, які створили основу прийнятої на з’їзді першої Конституції країни.
Таким чином, ухвалення Верховною Радою ПМРСР Декларації про незалежність було юридичним затвердженням Придністров’я, сполучною складовою і фундаментом подальшого становлення та розвитку молодої державності. Проголошення ПМРССР своєї незалежності повністю відповідало існуючим політико-правовим нормам і тенденціям часу, а головне – відповідало волі нашого багатонаціонального народу. Вже 1 грудня 1991 року відбувся перший референдум про незалежність Придністровської Молдавської Республіки. У голосуванні взяло участь 78 % виборців, з них 97,7 % висловилися за незалежність. Того ж дня був обраний перший Президент Приністров’я. Курс на самостійність республіки став незмінним.
Микола ЮРКЕВИЧ.