Для маленького провінційного Тирасполя, яким він був на початку ХХ століття, Олександр Фойницький став одним із перших професійних художників, багато зробив для розвитку образотворчого мистецтва в місті й у краї.
Він був яскравою особистістю, ніс світло знань, культуру і любов до прекрасного. У листопаді 1913 року в газеті «Тираспольский листок» з’явилося оголошення: «Призначення. Учителем графічних мистецтв у Тираспольське вище училище призначений Олександр Фойницький, який закінчив Одеське художнє училище». Заклад розташовувався на вулиці Покровській 33, і було в ньому 12 учителів на 150 учнів. Навряд чи думав молодий чоловік, який народився в селі Курлюгівка Єлизаветградського повіту, що Тирасполь стане його рідним містом на все життя.
Шлях до мрії
Дитинство і юність його минули в Україні в місті Кіровограді (колишній Єлизаветград). Олександр обертався в інтелігентному середовищі: навчався в класичній чоловічій гімназії, весь вільний час віддавав малюванню, відвідував вечірні малювальні класи. Його оточували любов близьких людей, творча обстановка в школі та спілкування з живописцем Феодосієм Козачинським – випускником Петербурзької Академії мистецтв.
Любов до мистецтва, прищеплена в дитинстві, спонукала його вчитися далі. Юнак вступив до Одеського художнього училища. Його вчителями були талановиті художники-педагоги Киріак Костанді та Геннадій Ладиженський. В училищі Олександр Федорович здобув міцну основу художніх знань, навичок, які стали твердим ґрунтом для його подальшого творчого життя як художника і педагога.
Після закінчення училища (1912) Фойницький отримав рекомендації в Петербурзьку Академію мистецтв і вступив. Нарешті, здійснилася та далека хлоп’яча мрія, але важке матеріальне становище змусило прийняти пропозицію стати викладачем у повітовому Тирасполі. Відтоді й до кінця життя художника оточували учні, яким він віддавав дуже багато часу і вміло розвивав закладені в них здібності.
Ні дня без малюнка
На жаль, молодість Фойницького збіглася з важкими подіями, що відбувалися в нашій країні на початку ХХ століття. Він був учасником Першої світової війни 1914 року, Жовтневої революції 1917-го, Громадянської війни. Все це залишило глибокий слід в його житті й постійно спливало в пам’яті, про що свідчать картини, написані за спогадами тих років.
Тільки 1921 року Олександр Федорович повернувся в Тирасполь. Попри розруху в країні та матеріальні нестатки, він багато малював, писав маслом і аквареллю. Часто любив повторювати: «День, проведений без малюнка, прожитий даремно». Цю думку він вселяв і своїм учням. Як художник він сприймав світ крізь призму краси, яку бачив у всьому, що його оточує: в розливі Дністра, в соковитих фруктах і овочах, що лежали на столі, в похилому сараї, в ажурі зелені дерев. Усе це він майстерно відобразив у своїх полотнах. Фойницькому були підвладні всі техніки графіки та живопису. Пробував він себе і в такому складному жанрі образотворчого мистецтва як скульптура.
Художник і громадський діяч
Олександра Федоровича можна по праву назвати літописцем Тирасполя. Багато малюнків, етюдів, начерків створюють уявлення про вигляд міста початку XX століття. Практично жодна значуща подія в зміні архітектурного вигляду міста не залишилася поза увагою художника. Отже, його роботи можна вважати важливим матеріалом для вивчення історії столиці Придністров’я не тільки для сучасників, а й майбутніх поколінь.
Олександр Фойницький є ініціатором і активним учасником створення художнього музею в столиці МАРСР в 1938 році. Художнику довелося пережити всі тяготи фашистської окупації, бачити розорення свого дітища – художнього музею, який так і не вдалося відновити.
У повоєнні роки живописець створив галерею портретів своїх сучасників, відомих у місті представників творчої інтелігенції. Його пензлю належить чимало автопортретів, але все ж улюбленим жанром завжди були натюрморти. Олександр Федорович активно співпрацював з Тираспольським краєзнавчим музеєм, в якому нині зберігається багатюща колекція понад 300 робіт. Монументальні, історичної значущості полотна, є й у Державному художньому музеї Молдови.
Вимогливий і безкорисливий педагог
Одна з головних заслуг Олександра Федоровича – його педагогічна діяльність. Ще до Великої Вітчизняної війни він організував студію при Будинку піонерів у Тирасполі. Учні цієї студії згодом стали відомими художниками не тільки в Молдавії, але й у Радянському Союзі, вони становили ядро молдавської Спілки художників.
З-поміж них: Леонід Григоращенко – член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, неперевершений майстер акварелі; Євген Мерега, Степан Тухар, Віктор Коваль – у Кишиневі; Володимир Філатов, Юрій Гальперін – у Москві; Геннадій Зиков, Леонтій Глущенко, Михайло Руденко, Віктор Радованов, Михайло Кислицький – у Тирасполі. Важко пригадати всіх, хто був знайомий з Олександром Федоровичем, але відомо, що він був суворим, вимогливим і безкорисливим педагогом, який умів щиро радіти чужим успіхам, що особливо приваблювало до нього оточення, спонукало до творчості.
Двері його будинку завжди були відкриті для художників і всіх, хто цікавився образотворчим мистецтвом. Олександр Федорович був центром, навколо якого оберталося все художнє життя міста. У його майстерні можна було зустрітися з друзями й познайомитися з новими людьми, а свята завжди відзначали у Діда (так між собою його називала молодь) весело, з жартами, забавами та неодмінними дискусіями про мистецтво і шляхи його розвитку. Це служило неоціненною школою для молодих художників і всіх відвідувачів цього гостинного будинку.
Учні та вихованці Олександра Федоровича продовжують торувати той напрямок у мистецтві, який вказав їм наставник: «Важка, складна й у той же час приваблива праця художника-реаліста, який любить правду в мистецтві і щирість у творчості, що не збігається, як з офіційним, так і всілякими суб’єктивістськими напрямками. Бути тим, ким ти є, а це – розуміти себе самого, на що ти здатний, і говорити своїм голосом, відстоювати свої принципи, перевірені історією і наукою… Мої побажання на прийдешні часи та покоління». Класична школа російського реалістичного мистецтва продовжує розвиватися в їхній творчості.
Вдячність нащадків Величезне значення має діяльність Олександра Фойницького для формування художнього життя всієї Молдавії. Наприкінці 50-х – початку 60-х років настав підйом культурного життя країни й ті «зерна добра», кинуті в благодатний ґрунт, принесли свої плоди. По всій республіці відкривалися дитячі художні школи. У Тирасполі її відкрили 1959 року, і незабаром після смерті художника, в 1975-му присвоїли ім’я О. Ф. Фойницького, ініціатором і натхненником якої він був.
За заслуги в галузі образотворчого мистецтва і суспільно-педагогічну діяльність в 1947 році Олександр Федорович був відзначений почесною грамотою Верховної Ради МРСР, у 1957 році йому присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв МРСР», 1960 року художник нагороджений орденом «Знак Пошани», а в 1958 році удостоєний звання Почесного громадянина міста Тирасполя.
Олена СТЕФАНЮК.