Сьогодні ми розповімо читачам про відомого придністровця, видатного політичного, громадського і державного діяча, який стояв біля самих витоків народження нашої республіки, друга нашої газети – Володимира Лукича Боднара.
Час, коли не думали про завтрашній день
Наш герой народився 26 грудня 1942 року в селищі Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області України. До Жовтневої революції 1917 року це було велике село з населенням близько 3 тисяч осіб. Його захищали від холодних вітрів високі береги Дністра та річки Ушиці. Можливо, м’який мікроклімат посприяв формуванню в отрока Володимира спокійного врівноваженого характеру, доброї вдачі та філософського складу мислення.
Майбутній народний ватажок завжди прагнув до гідної освіти. У 1965 році він закінчив Чернівецький фінансовий технікум, а в 1982-му – Одеський інститут народного господарства за спеціальністю «Економіст». Трудову діяльність юнак розпочав 1960 року в райфінвідділі рідного селища Стара Ушиця. Був учнем бухгалтера. З 1962-го, переїхавши до Молдавської РСР, успішно працював у районних центрах Бричани та Єдинці на різних фінансових і бухгалтерських посадах.
Бурхливий і нестабільний час перемін застав його в Інформаційно-обчислювальному центрі Григоріопольського району, де він трудився з 1972 року.
Докорінні зміни та парад суверенітетів
Володимир Боднар – легендарна особистість в Придністров’ї, він стояв біля витоків створення Придністровської Молдавської Республіки. Ще до розвалу СРСР активіст очолив страйковий рух у Григоріопольському районі, що виник як реакція на націоналістичні мітинги в Кишиневі. Хвиля таких страйків, хвиля опору почалася в 1989 році на обох берегах Дністра. Тоді, природно, потрібні були люди, здатні не просто вийти на мітинг, а й завоювати довіру мас, чітко пояснити їм цілі та завдання протесту, розстановку сил і послідовність дій. Володимир Лукич виявився саме такою людиною, справжнім лідером.
Коли 18 серпня 1989 року його обрали головою Об’єднаної Ради трудових колективів (Страйкового комітету) Григоріополя, Володимир Боднар, не замислюючись, вирішив виправдати народну довіру. І проявив себе на цій посаді досить гідно. Напевно, тому в лютому 1990 року його обрали депутатом Григоріопольської районної Ради народних депутатів РСР Молдова. Однак, того ж року за свою політичну діяльність він, за наполяганням керівництва Молдови, був звільнений з основної своєї роботи в Інформаційно-обчислювальному центрі.
У червні та вересні 1990 року Володимир Боднар був учасником I і II (надзвичайних) З’їздів депутатів усіх рівнів Придністров’я, членом погоджувальних комісій з урегулювання відносин з Молдовою. На II З’їзді після проголошення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки він був обраний до секретаріату Президії Тимчасової Верховної Ради ПМРСР секретарем-перекладачем. До його обов’язків належав контроль перекладу документів Президії на молдавську мову із застосуванням кириличної графіки.
Події розвивалися стрімко. У листопаді 1990 року він придністровською стороною призначається головою Григоріопольського виконкому районної Ради народних депутатів ПМРСР. Але головні випробування чекали на нього попереду.
Наприкінці серпня 1991 року Володимира Боднара і ще кількох засновників ПМР, у тому числі Ігоря Смирнова, спецслужби Молдови заарештували й ув’язнили в Кишинівському слідчому ізоляторі (СІЗО). При цьому діяли вони вкрай жорстко, якщо не сказати – жорстоко. Під час арешту Володимира Лукича побили його дружину. Лікарі поставили діагноз: струс мозку.
Депутата Григоріопольської райради Григорія Попова під час арешту побили прикладами автоматів, зламавши два ребра. Причому в СІЗО йому два тижні не надавали ніякої медичної допомоги. У чому тільки не звинувачували заарештованих: у пособництві ДКНС, у смуті, в підбурюванні та закликах до непокори законним органам влади. Посадили їх в камери, де сиділи кримінальники, повністю позбавили доступу до інформації ззовні. «Я відчував досаду на дурість тих, хто таким непридатним методом вирішив довести свою правоту, – написав про той арешт у своїй книзі «Жити на нашій землі» Ігор Смирнов. – Бо ж чим, як не цілковитою дурістю і блефом, була спроба представити лідерів Придністров’я «гекачепістами».
Першого вересня тільки-но створений Жіночий страйком на чолі з Галиною Андрєєвою розгорнув «рейкову війну», повністю перекривши залізничну гілку Кишинів – Одеса. Жінки вимагали звільнити заарештованих лідерів Придністров’я. Другого вересня IV з’їзд депутатів усіх рівнів ПМРСР оголосив Кишиневу ультиматум, заявивши про те, що припинить подачу електроенергії Молдові (96 – 98 % від усієї електроенергії республіки), якщо заарештовані не будуть до кінця місяця звільнені. Тільки тоді Молдова вирішила звільнити придністровських депутатів. Першого жовтня вони були на волі, зокрема і Володимир Боднар.
У збройному конфлікті з Молдовою Володимир Лукич теж брав участь. Він діяв на Григоріопольському напрямку. Там не було запеклих боїв, підступних диверсій противника, але тим не менш і цей район Придністров’я потрібно було прикривати. Тож наш герой гідно виконував поставлене перед ним завдання.
Першопроходець придністровського парламентаризму
Володимир Боднар у Придністров’ї – особистість державного масштабу. Він стояв біля витоків придністровського парламентаризму. За роки діяльності йому довелося здолати шлях від заступника голови Григоріопольського райвиконкому до першого заступника Голови Верховної Ради республіки, освоюючи на цьому шляху всі щаблі парламентських сходів: голови Григоріопольського райвиконкому, депутата тимчасової, а потім і діючої Верховної Ради ПМРСР, Голови Ради Національностей, голови двох комітетів парламенту – з питань оборони та безпеки, а також з освіти, науки та культури. Володимир Лукич був беззмінним депутатом Верховної Ради ПМР усіх перших п’яти скликань.
У 2016-2017 роках він був повноважним представником Президента в парламенті республіки. Крім того, 13 років плідно працював на такому особливо важливому для держави місці, як співголова Об’єднаної контрольної комісії від Придністров’я.
Його нагороди –це його діяльність
Володимир Боднар у Придністров’ї – авторитетний громадський діяч. Він – неформальний (і формальний!) лідер придністровських українців, свого часу перебував на посаді голови Спілки українців Придністров’я, найбільш масового українського руху в Придністров’ї.
З 2005 року очолює створену ним же республіканську громадську організацію «Укрпросвіта». У 2006–2010 роках був спеціальним представником Президента ПМР в Україні.
Володимир Лукич Боднар – володар багатьох державних, громадських і відомчих нагород ПМР та України. Назвемо тільки найбільш значущі з них. Серед нагород Придністров’я відзначимо орден Республіки, орден Пошани, два ордени «За особисту мужність», медалі «За бездоганну службу» III ступеня, «Учаснику миротворчої операції в Придністров’ї», «10 років Придністровській Молдавській Республіці», «15 років Придністровській Молдавській Республіці», «10 років Верховній Раді Придністровської Молдавської Республіки», «Десять років Міністерству державної безпеки Придністровської Молдавської Республіки».
Він – кавалер українського ордена «За заслуги» III ступеня (за вагомий особистий внесок у популяризацію історичних та сучасних досягнень України у світі, формування її позитивного міжнародного іміджу та з нагоди Дня Соборності України). Нагороджений Грамотою Верховної Ради України та нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти»
Iгор ШЕВЧЕНКО.
Фото прес-служби Верховної ради.