У столичному меморіальному будинку-музеї Миколи Зелінського 27 серпня відкрилася виставка «Всьому початок тут у краю моєму рідному» відмінного працівника культури, заслуженого художника ПМР Володимира Мицикова.
Володимир Миколайович є відомим спортивним і творчим діячем Придністров’я, мистецтвознавцем, професійним художником, поетом. Він нагороджений медаллю Російської Федерації «За служіння Батьківщині з дитинства». За великий внесок у розвиток образотворчого мистецтва і культури ПМР, високу професійну майстерність та активну творчу діяльність удостоєний звання «Заслужений художник ПМР»
Народився автор в 1949 році у вірменському місті Камарлю, що на кордоні з Туреччиною. Батько його був військовим, а сам Володимир Миколайович багато вчився. Закінчив Вищу військову академію Владикавказа, Ленінградський інститут ім. Лесгафта, Московський художній інститут.
Здобуваючи освіту у Вищій військовій академії, Володимир Мициков не ставив собі за мету стати військовим. Він мріяв про спорт і кар’єру художника. Однак розклад в академії був досить жорстким. Вільного часу – всього півтори години, протягом яких зобов’язували відвідувати будь-які гуртки. Щоб продовжувати займатися спортом, Володимир Миколайович вставав о 5-й ранку і пробігав призначені собі самим 10–15 км. А ввечері він відвідував студію, де продовжував займатися живописом. І така начебто каторжна щоденна праця була для нього природною. Встановлений ним 1980 року в Москві на олімпійській трасі рекорд Тирасполя з марафонського бігу до цих пір не побитий. Володимир Мициков є майстром спорту СРСР з легкої атлетики та пауерліфтингу.
У 1971 році переїхав до Тирасполя, де пізніше зустрів свою нинішню дружину. Будучи вільним художником, забезпечував сім’ю, в якій почали з’являтися діти. Коли мав час, писав вірші. Поезії Володимира Мицикова філософські. Як кажуть шанувальники його творчості, їх потрібно не слухати, а читати. Вчитуватися. Відмовитися. Перечитувати знову і знову. Це не легка лірика, це глибока література.
У 1992 році Володимир Мициков брав участь у бойових діях по захисту Придністров’я, захищав палаючі Бендери, врятував тяжко пораненого бойового товариша.
Приватні поїздки по всьому Союзу не тільки розширювали межі побаченого, а й залишали незабутні враження, які відразу були відображені в його творах. Вироблені за багато років риси у спорті – працьовитість і завзятість у досягненні мети – дозволяють художнику віддавати себе повністю улюбленій справі – живопису.
Ставши художником, він подарував близько 100 картин міській галереї Тирасполя, 50 картин – єпархії та недільній школі. Його роботи є в різних колекціях світу: в Канаді, США, Австралії, Японії, Ізраїлі, Росії, Німеччині, Іспанії, Португалії.
В експозиції представлені 26 живописних творів, які відображають чудову природу Придністров’я. Зображені з документальною точністю населені пункти та портрети героїв нашого часу немов розповідають глядачам свою історію, проносячи її через роки, зберігаючи для майбутніх поколінь.
Уже кілька років на його картинах все частіше з’являються люди крупним планом. Художник називає їх героями нашого часу, хоч і не завжди помітними.
Сам автор стверджує, що у нього нема улюбленої картини в експозиції. «Цього року виставка вже третій раз проходить у музеї. Для мене важливо передати емоції людей. Особливо дорога для мене картина, на якій зображений ветеран Великої Вітчизняної війни Володимир Табенський. Він воював у партизанському з’єднанні, як і наш уславлений земляк Петро Петрович Вершигора. Також можете побачити фонтанний комплекс на площі Олександра Суворова. Це місце стало популярним центром дозвілля для тираспольчан», – сказав Володимир Миколайович.
На створення картини він зазвичай витрачає добу. Художник розповів, що не любить затягувати роботу на кілька днів.
Відповідаючи на запитання, що більше подобається писати, митець зазначив, що йому цікаво все. Художник розповів, що для нього процес роботи над картинами – це свого роду завдання. «Завдання, тому що мені завжди цікаво, чи зможу я впоратися, наприклад, за кольором. Холодне – тепле. Світле – темне. В цьому плані досить цікавий сам живопис. Це можливість пробувати себе, шукати й знаходити рішення. Вміти чітко відобразити конкретний час доби, наприклад», – поділився художник.
За словами завідувача меморіального будинку-музею імені Зелінського Людмили Сауляк, роботи Володимира Мицикова дають можливість відвідувачам виставки побачити мальовничу природу Придністров’я. «Володимир Миколайович є майстром. Його картини примушують зупинитися, замислитися над своїм життям, над тим, що у природі все чудово. Види придністровських міст залишаться історичною спадщиною для нащадків, тому що передані художником з точністю архітектора. Наша виставка триватиме до 27 вересня і всі охочі матимуть можливість ознайомитися з його роботами», запросила завідувач музею.
У подальших творчих планах Володимира Мицикова проведення виставки, присвяченої ветеранам спорту республіки. «На жаль, з часом їх стає менше і менше. У мене є багато робіт. У недалекому майбутньому планую це зробити. Молодь повинна знати цих людей», – сказав Володимир Миколайович
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото автора.