Придністровська земля багата талантами, саме тому їй адресовані проникливі рядки поезій, написаних визнаними поетами та дітьми.
У кожному рядку віршів – любов до рідної країни, сподівання кращої долі для народу.
Анастасія СПОРИШ
Ми теж українці!
В кожній хаті українців
У цілому світі
Мовою Тараса й Лесі
Вміють говорити.
Від Заходу аж до Сходу
Звучить наша мова,
Серцю рідна, милозвучна,
Ніжна, пречудова.
І в нашому Придністров’ї
Кобзаря читають,
Колискові, коломийки,
Гаївки співають.
Жваво гопака танцюють.
На цимбалах грають,
Традиції зберігають
І про мову дбають.
Рідне Придністров᾽я
В ріднім Придністров’ї дружно ми живем.
Небо тут безкрає і Дністер пливе.
Ниви колосяться сонячним зерном.
Хоч ми різних націй, всі ми заодно.
Рік за роком лине від літа до зими.
От і чверть століття відзначаєм ми.
Віримо, що скоро нас признає світ.
Проживем щасливо ще багато літ.
Хай у всьому світі запанує мир,
Війни і нещастя скотяться у яр.
Хай дорослі й діти радісно живуть,
Сонечко яскраве осяває путь.
В ріднім Придністров’ї дружно ми живем
Небо тут безкрає і Дністер пливе,
Духу придністровців нікому не зламать.
Умієм працювати, уміємо гулять.
Придністров’я моє
У кожного з нас є своя Батьківщина,
Навіки до неї душа приростає.
Хоч доля по світу усіх розкидала,
Та думка додому завжди повертає.
Придністров’я моє хай завжди
процвітає,
І діброва густа буйним листом шумить.
Хай на небі завжди ясне сонечко сяє,
Пісня наша дзвінка хай летить у блакить.
Пролетіло вже тридцять
напружених літ
І народжені тут, в ту тривожну годину,
В самостійне життя почали вже політ.
Придністров’я навіки для них –
батьківщина!
Галина ВАСЮТИНСЬКА
Краю мій
Розчини віконця, мій чудовий краю!
Тут багато сонця і степів розмаю.
Вітерець веселий дме на колосочки.
І розбіглись в селах вулиці-струмочки.
Хати, як сестрички, в білі сукні
вбрались,
Верби біля річки долі зачекались.
Повесні вже птахи прибули здалека.
На куточку даху звив гніздо лелека,
Мабуть, радість буде: прилетів
з любов’ю,
Адже добрі люди в нашім
Придністров’ї.
Хай зорі багаття день розпочинає,
А крилате щастя край наш не минає.
Сонячний край
Придністров’я – сонячний куточок
З добрими і щирими людьми.
З різних мов тут сплетений віночок,
Як брати, в сім’ї живемо ми.
І піснями, і теплом багаті,
Радо привітаємо гостей.
Сміх бринить веселий в кожній хаті,
І серця відкриті для людей.
В сонячнім промінні, як царівна,
Розцвітає навесні земля,
І, неначе дівчина чарівна,
Простягла калинонька гілля.
Над тобою, краю неповторний,
Промениста вранішня зоря,
І блакитні хвилі Дністер горне,
Хай несе привіт наш за моря.
В тих краях відчують добрі люди
Наше щире серце і тепло.
І нехай би людство світу всюди
Щастя, мир і спокій берегло.
Володимир ПОЯТА
Село рідне, білі хати.
Знаю всі стежини
І той шлях, що мене змалку
Повів на чужину.
Я ж по ньому, босоногий,
Бігав без упину,
А він мене на чужину
Повів та й покинув.
На той шлях, колись-то було,
Мати поглядала,
Чи не вернусь я хоч в гості,
Кожен день чекала.
Та минуло все, що було,
Як туман минає,
Тільки роси – сиві сльози –
Нам не залишає.
Краю рідний, Придністров’я,
Моя Батьківщино,
Чи згадаєш, чи впізнаєш
Мене, свого сина?
Тільки згадками, мій краю,
Серце я милую
І Дністра важке зітхання
Вві сні часто чую…
Микола СЛІПЕНЧУК
Дві основи
Країна має дві основи,
Основ основи для обнови –
Метал і хліб.
Від першого – залізна мудрість,
Від другого – приємна ніжність
Земних коротких діб;
І гарт, і витримка в металі,
Хліба озимі витривалі
Щасливої пори;
Сівалки прийдуть лиш від стану,
Потягнуть їх гуртом до лану
Потужні трактори.
Машинами гордись, країно,
Усякі випускай невпинно,
Метал живе у них.
Гордись, країно, врожаями,
Відмінними короваями,
Святим для всіх живих.
Дмитро ШУПТА
Контури Придністров’я
Гей, Придністров’я, ти – високонебе,
Твої сузір’я скупані на дні.
Наповнені загадками про тебе,
Твої минулі й нині сущі дні.
Луна затихла труб гарячих зичних,
І на вітрах розвіюється прах.
Тобі відчутних контурів фізичних
Набути пощастило в кольорах.
Зосталося прикутим на галері
Усе раниме, смертне, больове.
Новітній час у власній атмосфері
Для придністровця кожного живе.
Від Рибниці до Вилкова й Одеси
Тепер степи не спалені й руді –
Твої плугатарі й каменотеси
Тобі знаходять барви молоді.
Вони, твою складаючи окрасу,
Тебе не зможуть в правнуках зректись.
Іржею незаторкнутого часу
Уже сьогодні кожен причастивсь.
Ольга БАБОЙ
(учитель ТСШ № 9 ім. С. О. Крупко)
Разом ми єдині
Немає сили більше, ніж народ,
У кожного в грудях живе
Шматочок світлого, рідного.
Тут українець, росіянин, гагауз,
Болгарин, молдованин і араб –
Єдиною родиною живуть.
Придністров’я – куточок мій рідний,
Поглянь – дитина я твоїх просторів.
Так хочу в мирі, у спокої рости
І рученята вгору піднімати.
Щоб кожен віру в краще в серці мав
І для добра лиш в світі цьому жив.
Так хочу я, щоб світом правила любов,
Щоб між державами не було
ворожнечі.
Щоб всі кордони зникли водночас,
А між братами тільки радість
панувала.
Ми всі єдині на Дністрі
Думками й ділом вболіваєм за Росію.
Разом будуєм, робим,
Сіємо врожай, виховуємо дітей,
Пращурів своїх ми прословляєм.
Люди, всі об’єднаймось!
Обніміться, посміхніться,
Щоб ні дощ, ні завірюха
Роз’єднать нас не змогли.
Анна ДЬЯЧЕНКО
(6 Б клас ТСШ № 9 ім. С. О. Крупко)
Весна в Придністров’ї
Я прокинулась раненько
Від промінчика світленького.
Глянула я у віконце,
А мене цілує сонце.
Квіти в полі проростають,
Птахи з вирію вертають –
Всі до нашої країни
На гостину поспішають.
Як приємно походжати
По доріжках наших парків,
Подивитись навкруги,
Де весна все доторка.
В шати зелені вбирає
І дерева, і кущі.
Придністров’я оживає
Після довгої зими.
Біля церкви лебеді,
Качечки пливуть,
Ніби хмари, високо
Журавлі пливуть.
Тане білий сніг в полях
Небо прозорніш,
Придністровський край розцвів,
Людям – веселіш.
Вікторія БАБОЙ
(8 Б клас ТСШ № 9 ім. С. О. Крупко)
Ріка дружби
Чи бачили колись ви
могутнiй наш Днiстер?
Красу свою зберiг вiн
з минула й дотепер.
Тече в нiм сила мiцна i вiчна,
Творить дива рiка ця магiчна.
Дають життя й надiю швидкі потоки,
Єднаючи братiв країни
приднiстровської.
Я зростаю тут, неначе у казцi,
У мальовничому краї.
В юне серденько щедро вбираю
Доброту, любов, неповторність.
Пiсля школи до Днiстра поспішаю,
Кожен кущик і деревце знаю.
Любо у сквері де Волана гуляти,
Квiти й трави тихенько
розглядати.
А коли увечерi з бабусею гуляю,
Все навколо нiби затихає.
Замовкають жабенята у водi
Й дитячi дзвiнкi голоси.
Вiтерець легенько берегом гуляє,
А малеча спатоньки лягає.
Раптом диво моє мiсто озоряє –
Мiст вогнями рiдними палає .
Нiби берег рiчки промовляє:
«Хай доля краща буде в
Приднiстров’ї
I небо чисте i вода джерельна.
А смiх дитячий, хай лунає срiзь
На берегах Днiстра моїх
Фото з вiдкритих джерел.