Главі держадміністрації Кам’янки та Кам’янського району Володимиру Бичкову 9 січня виповнилося 60 років. Президент республіки Вадим Красносельський особисто вручив ювілярові орден «Трудова слава». За словами Глави держави, ця нагорода цілком заслужена, тому що Володимир Бичков – людина праці, й до того ж вся його трудова діяльність пов’язана з Кам’янським районом. Саме йому, керівнику міста і району, я присвячую свою розповідь.
Володимира Володимировича я знаю все свідоме життя. Він – один із тих учителів, які заклали фундамент мого світосприймання. Уроки історії випускника Кишинівського держуніверситету переносили наш клас у стародавній світ єгипетських фараонів і римських легіонерів. Ми дізнавалися, як жили наші предки та як розвивалися далекі країни на різних континентах. Ми співпереживали пригноблюваним народам і, затамувавши подих, слухали про паризьких комунарів, італійських карбонаріїв і декабристів. Намагалися аналізувати реформаторські ідеї, що зароджувалися у мислителів різних епох. Історія незабаром стала одним із найулюбленіших предметів. Уроків Володимира Володимировича чекали з нетерпінням – нам все було новим та цікавим. Затримайся В. Бичков у Кам’янській середній школі № 2, і, можливо, чимало випускників вирішили б вступати на історичний факультет. Але успіхи молодого фахівця помітило керівництво району – і в 1987 році нашого вчителя перевели на роботу в райком партії.
У ту пору існувала багаторівнева система підготовки кадрів. Людина з різносторонніми здібностями, як правило, отримувала можливість реалізувати їх. Керівника готували поетапно і не один рік, довіряючи спочатку відділ, а якщо впорався – важливіший підрозділ. І тепер я розумію: наш навчальний заклад тоді втратив гарного фахівця, але в масштабі району, напевно, був «прибуток», тому що виучка в райкомі згодилася Володимиру Бичкову на різних етапах – і коли він керував середньою школою № 1, і коли очолив районне управління народної освіти, й коли був обраний мером Кам’янки. На всіх постах він уважно вникав у проблеми, шукав шляхи їх вирішення і, що важливо, знаходив.
Керувати школою в 1990-х, коли в молодій республіці грошей не вистачало ні на що, означало бути й стратегом, і дипломатом, який уміє утримувати на голому ентузіазмі колектив, налагодити тісну співпрацю з батьківською громадськістю, тактовно нагадати вчорашнім випускникам про те, що їхня альма-матер потребує спонсорської допомоги. Очолювана В. В. Бичковим молдавська школа в найважчі роки становлення республіки зуміла зберегти свої передові позиції.
У районне управління народної освіти Володимир Володимирович прийшов досвідченим керівником, який, проте, не втратив новаторських ідей. Можна багато про що згадувати, але я розповім зараз лише про один аспект, який, поза сумнівом, зрозуміють читачі нашого видання. У той період РУНО та підвідомчі йому освітні установи налагодили тісний зв’язок із районним товариством української культури, очолюваним Миколою Стасішеним. Школи, де вивчалася українська мова, знайшли в Києві побратимів, які підтримували почин методично і не тільки. Між навчальними закладами були підписані угоди про співпрацю. Вчителі з Кам’янщини та Києва зустрічалися на виїзних семінарах, обмінювалися передовим досвідом у галузі навчання та виховання молодого покоління. Столичні колеги при кожній нагоді передавали в наш район книги українською мовою (їх, до речі, не вистачає і нині). Кращих учнів, як рідних, приймали на канікулах у Києві, знайомлячи дітей із придністровської глибинки з історією та архітектурою, культурою і мистецтвом, сьогоденням півторатисячолітнього міста. 1 вересня 2003 року в Кам’янській СШ № 2 та Окницькій школі було відкрито класи з українською мовою навчання – і шкода, що тепер вони припинили своє існування.
Багато років поспіль кам’янчани довіряли Володимиру Бичкову представляти свої інтереси в органах місцевого самоврядування. А в 2005-му вибрали його мером міста. Цей важливий досвід, а також досконале знання всіх проблем сіл, що входять до складу Хрустовського виборчого округу (депутатом від якого В. Бичков у попередню п’ятирічку був у Верховній Раді ПМР) стали одними з чинників, що посприяли призначенню героя мого оповідання главою держадміністрації Кам’янського району та міста Кам’янки.
Лише зовсім далекій від знання реальної ситуації людині ця посада може здатися привабливою. Проблем на Кам’янщині чимало, а грошей на їх вирішення в дотаційному бюджеті хронічно не вистачає. Так історично склалося, що наша курортна зона не може похвалитися промисловим потенціалом, отже – страждає районна казна. На її поповнення і націлив колег у першу чергу новий глава. І за підсумками 2017-го можна констатувати зростання доходів у порівнянні з попереднім роком на 7%. Раціональне використання цих коштів стало основним завданням. Завдяки такому підходу торік у районі вдалося привести до ладу чимало соціальних об’єктів, у тому числі виконати суттєвий ремонт у 10 освітніх установах. Лагодилися дороги в місті та селах, асфальтувалися тротуари. Продовжується робота з відновлення освітлення населених пунктів, їхнього упорядкування. Більше уваги приділяється роботі житлово-комунального комплексу. Керівництво району взяло за правило суворо контролювати якість усіх виконуваних робіт. «Ми не настільки багаті, щоб щороку переробляти чи усувати недоліки. Якщо на ремонт знайшлися гроші, потрібно виконати роботу так, щоб об’єкт з максимальною віддачею служив потім весь передбачений термін», – упевнений Володимир Володимирович.
Позитивно оцінив не тільки перший рік роботи на посаді глави району, а всю 40-літню працю Володимира Бичкова на благо рідного краю Президент ПМР Вадим Красносельський. Герой мого оповідання відзначений орденом «Трудова слава». Отримавши від Глави держави заслужену нагороду, він підкреслив, що це загальний успіх усіх жителів району, які ударно попрацювали на своїх робочих місцях, були небайдужі до проблем своєї малої Батьківщини – відкрито говорили про них і пропонували шляхи їх вирішення, генерували ідеї та брали участь в їх реалізації. Цю позитивну динаміку потрібно зберегти й у 2018 році. «Серед питань, які нам належить вирішувати, – розвиток інфраструктури району та упорядкування населених пунктів, підтримка місцевих товаровиробників, працевлаштування населення та його соціальний захист. Ми прагнемо до того, щоб статус курортної зони став реальністю і з-за кордону приїжджали не лише ті, хто бажає поправити здоров’я в санаторії «Дністер», а й туристи, які цікавляться історією нашого краю, культурою та звичаями багатонаціонального народу, красою природи. У ювілейний для Кам’янки рік намічено багато заходів, реалізація яких зробить наше місто комфортним для мешканців і привабливим для гостей», – поділився планами В. Бичков.
Залишається побажати Володимиру Володимировичу, щоб за той невеликий проміжок часу, який відділяє його особистий ювілей від 410-ліття Кам’янки, намічене втілилося в життя.
Ніна ПАНАЇДА.