Третього вересня в день прославлення митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Бенулеску-Бодоні) архієпископ Тираспольський і Дубоссарський Сава звершив святкову Божественну літургію в кафедральному соборі Всіх Святих міста Дубоссари. Він освятив пам’ятну дошку, встановлену на фасаді соборного храму на честь 275-річчя від дня народження і 200-річчя з дня преставлення святого Гавриїла.
У заходах також взяли участь глава держадміністрації Руслан Чабан, представники Дубоссарського козацького округу Чорноморського козацького війська, православні жителі міста та району.
Пам’ятна дошка була встановлена з ініціативи Центру дослідження культурно-історичної та духовної спадщини Придністров’я за підтримки Тираспольсько-Дубоссарської єпархії та з благословення владики Сави.
Як розповів директор центру Микола Димченко, установа давно співпрацює з єпархією і за цей час спільно було встановлено декілька пам’ятних знаків, які увічнюють важливі моменти православної історії нашого краю. Раніше в місті Дубоссари вже були встановлені пам’ятні дошки на честь 220-річчя собору Всіх Святих і в пам’ять про протоієрея Михайла Стрельбицького, священнослужителя, який відкрив першу в нашому краї друкарню.
У день освячення пам’ятного знаку у своєму зверненні до дубоссарців архієпископ Тираспольський і Дубоссарський Сава сказав: «Митрополит Гавриїл Бенулеску-Бодоні був відправлений в Дубоссари на спокій, де він перебував на місці духовного ув’язнення і проживав тут. Він був мужньою людиною, людиною глибоко відданою православній вірі. Ми шануємо цю пам’ять святих угодників і прославляємо їх. Бажаю Дубоссарському району благодатних дарів Божих, щоб і місто, і район були благополучні».
ШЛЯХИ ГОСПОДНI НЕСПОВIДИМI
Гавриїл (Бенулеску-Бодоні) – молдавський та український церковний діяч, митрополит Київський та Галицький у 1799–1803 роках, митрополит Кишинівський та Хотинський у 1812–1821 роках, ректор Катеринославської слов’янської семінарії, покровитель Києво-Могилянської академії.
Митрополит Гавриїл належав до когорти чудових ієрархів Російської Православної Церкви кінця XVIII – початку XIX століття. Повертаючись до сторінок його життя, нагадаємо, що його ім’ям названа одна з вулиць у Кишиневі, а нині на його честь встановлена й освячена пам’ятна дошка в Дубоссарах.
Історія становлення митрополита багата на події. Народився майбутній митрополит (в миру Григорій Григорович Бенулеску-Бодоні) в 1746 році, в Бистриці, Бистрицького повіту Трансильванії. Його предки належали до шановного молдавського дворянського роду, який мав багатий і давній родовід. У деяких джерелах дослідники його біографії пишуть, що він за національністю румун, однак річ у тому, що Румунія виникла в 1859 році в результаті об’єднання двох князівств: Молдавії та Валахії. Незалежність же Румунії була проголошена лише 21 травня 1877 року. Як відомо, митрополит покинув цей світ 1821 року, то ж питання про те, чи міг він бути румуном, знімається автоматично.
ВIН ОБРАВ СОБI IНШУ ДОЛЮ
Незважаючи на те, що Григорій цілком міг жити в миру і в достатку, він обрав собі іншу долю, яка піднесла його до лику святих.
На початку свого шляху Григорій Григорович навчався в Бистрицькому, а потім у Семиградському училищі. Надалі він продовжив своє навчання в Києво-Могилянській академії. У 1773 році молода людина їде до Греції, щоб зміцнити знання грецької мови, яка була панівною в церкві того часу. Через три роки він повернувся до Трансильванії, вчителював у місті Носауді, а потім два роки викладав латину в господарському училищі в Яссах. Діставши рекомендацію митрополита Гавриїла (Калімаха) Григорій вирушив до Константинополя, де в Успенському монастирі прийняв чернечий постриг з ім’ям Гавриїла. На острові Патмос Гавриїл вступив до училища, де, зі слів сучасників, йому вдалося довести до досконалості свої знання з грецької та французької мов.
Епідемія чуми змусила ієромонаха Гавриїла повернутися в Ясси, де його звели в сан ієродиякона, а потім ієромонаха. Тут, в Ясській Митрополії, він проповідував слово Боже грецькою і молдавською мовами. Пізніше викладав грецьку мову в Слов’янській семінарії в Полтаві. Там же він дослужився до посади інспектора і вчителя філософії. По поверненню в Ясси, його звели в сан архімандрита. У 1786 році кандидатура Гавриїла була висунута на романську єпископську кафедру, але він не прийняв цю пропозицію. Вже через рік виїхав до Росії, де за рішенням Священного синоду та єпископа Амвросія став ректором Катерино-славської семінарії і викладачем грецької мови. Незабаром архімандрит Гавриїл був висвячений в сан єпископа Бендерського і Бєлгородського, а через рік (за велінням Катерини II) зведений в сан митрополита і призначений екзархом Молдови, Валахії та Бессарабії.
ПЕРЕВIРКА ДУХОВНОЇ СИЛИ
Подальше життя Гавриїла було пов’язане з множинними випробуваннями та перевіркою його духовної сили. Після відходу російських військ з Дунайських князівств територія перейшла під юрисдикцію Константинопольського патріархату. Нова влада намагалася скинути ієрарха, поставленого Санкт-Петербургом, і в червні 1792 року за відмову відректися від Молдо-Влахійської кафедри Гавриїл був заарештований. За вірність Російській Церкві екзарх Гавриїл, за наказом турецького султана, був відправлений до Константинополя, де перебував під вартою протягом чотирьох місяців. Священнослужитель був заочно позбавлений кафедри та підданий анафемі, піддавався погрозам і образам. Однак зламати його віру не вдалося. До наших днів дійшли його слова: «Я чернець, плакати по мені нікому, а вмирати коли-небудь все одно треба. Порушити ж присягу для того, щоб на кілька років прожити довше, вважаю за гріх».
Звільнити Бенулеску-Бодоні вдалося лише на вимогу Катерини Другої клопотанням російського посланника в Константинополі.
Після звільнення 10 травня 1793 року і повернення до Полтави його призначили митрополитом Катеринославським і Херсоно-Таврійським. Через п’ять років, у зв’язку зі зміною адміністративного поділу, Гавриїл став іменуватися Новоросійським і Дніпропетровським з місцеперебуванням в місті Новомиргороді. Під час перебування Гавриїла на Катеринославській кафедрі починалося будівництво міста Одеси. В історичних документах можна прочитати, що 22 серпня (2 вересня) 1794 року, з благословення митрополита Катеринославського і Таврійського Гавриїла (Бенулеску-Бодоні) були забиті перші палі в основу міста, а перші чотири одеські церкви також були зведені з його благословення і за його участі.
Восени 1799 року митрополит Гавриїл отримав ще одну високу посаду: його призначили на Київську кафедру, і стає він митрополитом Київським, а 7 квітня 1801 року призначений членом Святого синоду і нагороджений орденом Андрія Первозванного. Київською митрополією владика Гавриїл керував протягом чотирьох років.
Наприкінці літа 1803 року, згідно з проханням самого Гавриїла, він був звільнений на спокій з Київської кафедри з місцеперебуванням в місті Одесі. Проживаючи там, Гавриїл Бенулеску-Бодоні заснував Свято-Успенський монастир, керував будівництвом маяка для кораблів, що прибували в порт, відроджував і оживляв у цьому місті православну духовність. Після Одеси Патріарх проживав протягом чотирьох років у Дубоссарах.
ЙОГО БОГОУГОДНI ДIЯННЯ
У 1808 році Гавриїла знову призначили членом Святого синоду й екзархом Молдови, Валахії та Бессарабії з місцеперебуванням в Яссах. Саме за його пропозицією в духовних училищах почали вивчати російську мову. Через три роки, на особисте прохання, він їде в Санкт-Петербург, де викладає Святому синоду всі потреби Молдо-Влахійської Церкви та подає на розгляд свій план подальшого церковного благоустрою. Здійснити ці заходи митрополиту Гавриїлу не вдалося, через те що за укладеним 16 травня 1812 року миром Росії з Туреччиною Молдавія і Валахія відійшли до Туреччини, а Бессарабія приєдналася до Росії. Митрополит Гавриїл з усім своїм штатом виїхав до Бессарабії й оселився в Кишиневі. Тут він склав план утворення нової Задністровської єпархії, яка, за його пропозицією, стала називатися Кишинівською і Хотинською. Їй було присвоєно титул митрополії й екзархії. У 1814 році в архієрейському будинку митрополії була влаштована церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.
Для підготовки службовців цивільних установ 1816 року митрополит Гавриїл відкрив при семінарії «Благородний пансіон». Заклад для виховання дітей дворян проіснував до 1834 року і був замінений обласною гімназією.
Незважаючи на похилий вік, митрополит Гавриїл активно розвивав церковне життя в Молдавії. У Кишинівській єпархії було розпочато і здебільшого закінчено будівництво близько 200 церков. За його клопотанням 1814 року була відкрита Бессарабська екзарша друкарня, яка відіграла велику роль в поширенні церковної літератури, зокрема молдавською мовою. У період правління митрополита Гавриїла здійснили оправу молдавських богослужебних книг і заснували бессарабське відділення Російського біблійного товариства, яке видало виправлений текст Біблії молдавською мовою.
За благі праці у створенні та розвитку нової митрополії Гавриїл був відзначений государем Олександром I панагією, оздобленою дорогоцінним камінням.
Помер митрополит Кишинівський і Хотинський 30 березня (12 квітня н. с.) 1821 року о 8 годині ранку, на 75-му році життя. Тіло митрополита, за його заповітом, було поховане в Капріянському монастирі (Страшенський район, село Капріяна). Ще за життя він поспішив закінчити в ньому спорудження храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці, особисто був присутній на його освяченні та вказав місце свого поховання.
Приєднання до лику святих
Згідно з рішенням Священного синоду Російської Православної Церкви від 15 липня 2016 року відбулося прославлення митрополита Кишинівського і Хотинського Гавриїла (Бенулеску-Бодоні). Канонізація митрополита в Молдові відбулася 3 вересня 2016 року. Митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир звершив Божественну літургію в Капріянському Успенському чоловічому монастирі.
Пам’ять святителю Гавриїлу, митрополиту Кишинівському і Хотинському, Синод постановив здійснювати 30 березня (12 квітня) в день його преставлення до Господа. Митрополит Гавриїл Бенулеску-Бодоні –перший канонізований святий за понад 200 років існування Кишинівської єпархії.
Настоятель Дубоссарського собору Всіх Святих протоієрей Георгій Лісовський зазначив, що неможливо переоцінити важливість пасторської та просвітницької діяльності митрополита Гавриїла Бенулеску-Бодоні. Він був канонізований за праведне і доброчесне життя і зарахований до лику святих в чині святителя. Все своє життя він присвятив служінню Богу, святій Церкві і народу Божому.
Отець Георгій також нагадує, що собор Всіх Святих, де була відкрита пам’ятна дошка, був закладений 25 квітня 1797 року також з благословення (на той час митрополита Катеринославського і Херсоно-Таврійського) Гавриїла Бенулеску-Бодоні. Завершення будівництва та освячення храму відбулося в 1804 році.
Не так давно (у 2003 році) був оприлюднений документ, що зберігається в Національному архіві Молдови. Складений він 5 квітня 1821 року і називається «Церемонія
поховання Високопреосвященнішого Екзарха митрополита Гавриїла». Документ відтворює реальні події, в яких, як виявилося, брав участь і світоч російської поезії Олександр Сергійович Пушкін. У документі описується вся церемонія, про яку раніше практично нічого не знали.
Історики свідчать, що все відбувалося приблизно так: «1 квітня протягом години лунав благовіст у митрополичій і всіх кишинівських церквах. Після цього почався передзвін і винос тіла покійного до церкви при митрополії, де була звершена Божественна літургія. Церква ця була занадто маленькою для подібних акцій, в ній було неймовірно тісно, і тому тіло винесли в поставлений поруч намет. Там здійснили похоронну відправу, пролунали прощальні промови, які виголосили єпископ Димитрій (Сулима) російською мовою та одеський протоієрей Петро Куницький – молдавською. Різними мовами попрощалися з митрополитом семінаристи. На закінчення процедури виступив російською мовою ректор семінарії архімандрит Іриній.
Труну поставили на дроги й розпочався шлях до Капріянського монастиря. Величезна процесія рушила через Кишинів. Фактично все місто вийшло попрощатися з митрополитом – видатним діячем не тільки Молдови, а й Росії.
Завдяки цьому документу ми ще раз можемо переконатися у ставленні до цієї людини сучасників і про її вплив на історію православ’я на придністровській землі
Дмитро АКIНIН.