Понад 40 років ця жінка була активісткою профспілкового руху, а простіше кажучи – поєднала свою долю з профспілкою. Про таких кажуть: вона лідер по життю. Це Ніна Островар – колишній начальник Кам’янського райвідділу РАЦС, а нині пенсіонерка.
Коротку, але вичерпну характеристику колишньому профспілковому лідеру дала голова Кам’янського районного територіального об’єднання профспілок Раїса Пчелова: «Хочу зазначити, що Ніна Іванівна – дуже грамотний і компетентний керівник. З великою відповідальністю вона ставилася і до свого громадського навантаження, за її плечима кілька рангових етапів у профспілковому лідерстві. Документи організації, яку вона очолювала, завжди були в повному порядку, велися відповідно до вимог. Як старший товариш, вона ділилася накопиченим досвідом з молодими колегами: з цією метою на наше прохання проводила семінари для новообраних голів первинних профспілкових організацій.
Ніна Іванівна – людина надзвичайно скромна, але привертає до спілкування, доброзичлива та уважна до свого оточення. Ця жінка красива не тільки зовні, але і душею. Перебуваючи на посаді профспілкового лідера, вона завжди цікавилася життям членів профспілки: разом із ними ділила і радість, і горе, в будь-яких ситуаціях у неї знаходилися потрібні й важливі слова. Ніна Іванівна вміло вела роботу з залучення до громадської організації нових членів, знаходила для цього необхідні аргументи. Навіть на пенсії вона продовжує цікавитися профспілковим життям у районі, зустрічається з колишніми колегами по профспілці й також залишається відкритою до спілкування. Донині вона є активним членом громадської організації «Комітет жінок Кам’янського району».
Ніна Іванівна поділилася з нами своїм неоціненним досвідом і розповіла про важливість і роль профспілок у її житті.
Н. О.: Народилася я в Кам’янці в родині робітників. Навчалася в школі № 2. Потім закінчила Кишинівське поліграфічне училище і Кам’янський радгосп-технікум ім. І. Солтиса.
У Кам’янському райвідділі РАЦС я пропрацювала 40 років: 17 з них – інспектором, понад 20 – завідувачем. Не для однієї тисячі подружніх пар в урочистій обстановці під звуки вальсу Мендельсона я вимовляла слова: «З цієї хвилини ви є чоловіком і дружиною». А скільки новонароджених було зареєстровано…
– Як профспілки увійшли у Ваше життя?
Н. О.: Це було дуже давно, я навчалася в училищі, вступила до профспілки. Однокурсники обрали мене профоргом, відтоді моє життя пов’язане з цією організацією.
– А як це – бути профспілковим лідером?
Н. О.: Відповідально. 1974 року, я влаштувалася на роботу в РАЦС, мене обрали до складу профспілкового комітету райвиконкому. Майже десять років я відповідала за організацію дозвілля. Потім ще десять років очолювала профком райвиконкому. На початку 90-х очолила профспілку державних установ. Це громадське доручення я виконувала до виходу на пенсію. Відповідально, тому що потрібно було постаратися все робити в інтересах людей – членів профспілки.
– Якщо говорити про профспілки того часу, то як їх можна охарактеризувати?
Н. О.: Це була одна сім’я. Ми не просто проявляли турботу про членів профспілки. Ми тісно спілкувалися одне з одним, знали про те, що відбувається в житті кожного. Всі були рівні: намагалися кожного підтримати, нічим не образити. Нам було цікаво проводити разом дозвілля: свята, екскурсії. Не забували ми й про тих, хто йшов на пенсію: для них важлива була не тільки матеріальна, а також і моральна підтримка, їм треба було знати, що про них пам’ятають. Профспілки згуртовували людей не тільки на роботі, а й у вільний від роботи час. Ми цим жили. Шкода, що нині профспілки не відіграють такої важливої ролі в житті людини праці.
За заслуги перед державою та суспільством Ніна Островар нагороджена медалями «За трудову доблесть» і «За бездоганну службу» III і II ступенів
Олег САВIН.
Фото з вiдкритих джерел.