Тирасполю, я люблю тебе! Люблю, люблю! За що? Я не знаю… Напевно, за те, що ти є. Це так добре – те, що ти є. На світі є багато різних міст, дуже гарних, величних, дивовижних… Сподобатися можуть такі красені, як Київ, Москва, але тебе я просто люблю. Адже ти – моє рідне місто! Хіба може бути в людини два рідних міста? Або три? Ні. Воно може бути тільки одне. I для мене – це ти. Що ти кажеш? Ти не ідеальне? А яке ідеальне? I яка різниця, ідеальне ти чи ні? Ти просто моє місто!
Придністровська столиця 14 жовтня відсвяткувала 229-ту річницю з дня заснування, і кожен тираспольчанин побажав своєму місту процвітання. До привітань також вирішили приєднатися вчителі, школярі та студенти квітучого Тирасполя.
Iрина Дукрін, учитель української мови та літератури ТСШ № 8
Тирасполь
Тирасполь, я твоя дитина,
Народжена у кронах верховіть.
З тобою, рідний, вся моя родина
В майбутнє щире з гордістю летить.
Здіймаюся увись я, наче птиця.
Я хочу бачить все, торкнутися рукою.
Яка краса навколо, подивіться!
Тирасполь, ти магніт, назавжди я з тобою.
Піду до центру міста. Як же він змінився!
Чудові перламутри ринуть із фонтану.
Ти біля нього також зупинися
І милуватись ним не перестанеш.
А далі – парк імператриці Катерини.
Я від краси не маю супокою.
А на коні через дорогу там Суворов лине
Лиш з гарною, надіюсь, новиною.
Я відчуваю подих вітру,
І шум Дністра завжди зі мною.
Вдивляючись в його палітру,
Пишаюся своєю стороною!
Альона Хлопова, вчитель української мови та літератури ТСШ № 18 з гімназичними класами
Освідчення
Тирасполь – серце Придністров’я,
Зелена столиця в обіймах Дністра,
Що носить відбиток славетних історій,
Край щастя і мрій, дім надії й добра.
Осердя культури, скарбниця любові
І пам’яті сивої вічний вогонь.
У тобі злилися серця трьох народів,
Звитяга і сила, духовність й краса.
Ти маєш коріння міцне і незламне,
Яке гартувалося в плині століть.
Ні духу, ні віри тобі не забракне,
Аби розквітати й мужніти щорік.
Люблю тебе, місто, що рідним вже стало,
І вуличку кожну, твій кожний куток.
Надвечір і вдень, і у світлі світанку
З тобою я чую незримий зв’язок.
Ти став мені домом, що прийняв, як батько.
Тут стріла кохання, створила сім’ю.
Для когось ти місто, яких так багато,
Для мене – ти те, що Вітчизною звуть.
Руслан Бурдужа, студент ПДУ ім. Т. Г. Шевченка
Люблю
Люблю Тирасполь я.
Це місто над рікою
Давно стоїть на березі Дністра.
Чарує всіх своєю він красою,
Натхненням серце напува.
Люблю дивитись я на гриву
Старого славного Дністра,
Вона вже зараз майже сива,
А все ж величністю вража.
Люблю ці вулички у місті
За те, що ними я ходжу.
Стежки у парку завжди чисті,
Нерідко час там проводжу.
Люблю я Юності шістнадцять.
Там школа рідная моя.
Їй мама віддала вже років двадцять,
Бо справжня там для всіх сім’я.
Люблю я місто, і тому
Тираспольчанин я і крапка ру.
Ганна Терещенко, учениця школи № 2. Учитель: Iнна Арнаут
Місто рідне – наша гордість
Тирасполь… Невеличке затишне, ошатне містечко. Тут народилися мої батьки, тут з’явилася на світ і я. Своє рідне місто я дуже люблю і знаю його історію. Тирасполь розташований на лівому березі Дністра, столиця Придністровської Молдавської Республіки. При земляній фортеці Серединній, спорудженій 1792 року за наказом О. В. Суворова, було засноване поселення. Уже в 1795-му йому надано статус міста. З 1929 по 1940 роки Тирасполь був столицею Молдавської АРСР, а з 2 вересня 1990-го є столицею ПМР. Територія міста становить 5 556 га.
Тирасполь – важливий політичний, науковий, економічний та культурний центр Придністров’я. Тут розвинуто промисловість, енергетику, торгівлю та сферу послуг. Місто є одним із найбільш відвідуваних населених пунктів нашої республіки туристами. У столиці мешкає близько 134 тисяч чоловік. Жителі та гості 14 жовтня відсвяткували 229-ту річницю заснування міста на Дністрі. Нині це ошатне, майже казкове місто. Як змінився наш Тирасполь за роки? Який він «старий» та оновлений?
Моє знайомство з ним, моїм рідним містом, почалося, напевно, з розповідей моєї бабусі Тамари Василівни, яка повідала мені, що десь після 1960 року, потопаючий у буйній зелені Тирасполь, почав бурхливо розбудовуватися. З’явилися перші п’ятиповерхівки, а згодом і більш високі будинки. Спочатку вони були сірі та сумні…
Околиці поєднали перші автобусні маршрути, а згодом їх потіснили тролейбуси. Підняли з руїн і добудували наш драматичний театр. Звели Палац культури «Современник». Сьогодні це Палац Республіки. Бабуся згадувала, що немає вже кінотеатрів тих днів «Спутник», «Пионер», ім. П. Ткаченка. На зміну їм виріс новий кіноконцертний комплекс «Тирасполь». Також прикрасив центральну площу Палац дитячо-юнацької творчості, ресторани та кафе, міський стадіон, ковзанка «Сніжинка», басейн, спорткомплекс «Шериф». До послуг тираспольчан нові лікарні, торговельні центри та багато іншого.
Тирасполь кардинально змінився. Місто розквітає на очах. Нові споруди, заклади, банки, сучасні магазини, «Зелений ринок», затишне узбережжя та набережна Дністра, храми… Усе це – обличчя сучасного Тирасполя. Особливо тішать око відновлені історичні споруди. Центральна аптека, лікарні тощо стали прикрасою міста, зберігаючи в чомусь і стиль міських споруд кінця XIX – середини XX ст.
А як дивує та приваблює Катерининський парк! Відкритий недавно, до 30-го дня народження ПМР, і будували його недовго, всього два роки. На мою думку, для нашого краю це надсучасний, новаторський об’єкт: культурно-історичний, розважальний і спортивний комплекс. Парк надзвичайно гарний. Я вважаю, що тут буде комфортно людям різного віку. Я люблю бувати у парку разом зі своєю сім’єю. З друзями ходжу на спортивний майданчик та ролердром. Алеї фонтанів у парку викликають у мене захоплення. Оновлений ставок надає всьому затишку та спокою. У Катерининському парку все нове, цікаве та гарне.
Чи бачили ви Тирасполь увечері? Він дивовижний! Викликає подив і здивування ілюмінація пам’яток культури та споруд. Я дуже люблю своє рідне місто!
Нинішній Тирасполь у розквіті творчих сил. І дуже важливо, щоб люди все берегли та цінували рідне містечко, щоб місто, де ми народилися, де минає наше щасливе дитинство, було для кожного з нас по-справжньому дорогим.
Місто рідне, наша гордість, живи, розквітай під мирним небом!
Марія Кучіяш, учениця школи № 5. Учитель: Лариса Доля.
Я починаюся з отчої землі…
Мої перші дитячі враження тісно поєднані з рідним краєм, вулицею, домівкою, батьками та друзями.
Я городянка, народилася і живу в рідному Тирасполі, який дуже люблю. Люблю його затишні міські дворики, сквери та парки, які влітку потопають у зелені дерев, а взимку ваблять дітвору веселими розвагами. З задоволенням прогулююся центром міста та набережною. Люблю спостерігати за течією швидкоплинного й величного Дністра. Обожнюю походи в Кіцканський ліс, літні канікули в бабусі, в селі Чобручі, де створений один з унікальних парків нашої республіки. Ці моменти стали моїми першими уроками краси й любові до рідного краю.
У світі є багато прекрасних міст і країн, які я сподіваюся побачити. Однак точно знаю, що повертатимуся додому з особливим почуттям радості та нетерпіння, адже правду каже народне прислів’я: «У гостях добре, а вдома краще».
Наш придністровський край справедливо пишається своєю красою: скільки чудових місць і куточків стали улюбленими не тільки для придністровців, але й для гостей нашої республіки. Поміж таких Бендерська фортеця, Кіцканський монастир, заповідник «Ягорлик», село Рашків та багато інших. А який мальовничий наш Дністер! Не одного художника надихнув на створення прекрасних картин і фотознімків. На думку спадають рядки з вірша Галини Васютинської:
В сонячнім промінні даль вируюча,
Квітами палаючі поля,
Неповторна, мила і хвилююча
Наша рідна матінка-земля.
Звичайно, час змінює обличчя нашого міста: маленькі тираспольчани запам’ятають його вже іншим, більш сучасним і розвиненим. І це закономірно. Величний пам’ятник Катерині ІІ і прекрасний парк прикрашають відтепер центр Тирасполя і стають новою історією нашої столиці. А скільки ще змін чекають на нас?!
У нашій родині свято бережуть традиції. Однією з них є участь у Безсмертному полку з фотографією прадіда Івана Никифоровича Давидова, який захищав наш рідний край у часи Великої Вітчизняної війни. На все життя запам’ятаю мамині розповіді про дідуся, про його фронтових друзів, про те, якою ціною далася Перемога. Ці уроки патріотизму я ніколи не забуду.
Впевнена, що ось із таких дитячих вражень і починається любов до Батьківщини, її історії та природи. Я хочу і надалі жити в Придністров’ї, хочу рости, вчитися і працювати заради його процвітання.