Археологічна експозиція у виставковій аудиторії Катерининського парку, що відкрилася в рамках святкування 31-ї річниці заснування нашої республіки, за неповних два місяці діяльності здобула неабияку популярність: майже п’ять тисяч допитливих придністровців і гостей нашої республіки ознайомилися тут з таємницями століть, які відкрили для нас археологи.
За словами музейного доглядача Тираспольського об’єднаного музею Зінаїди Коломойцевої, простору світлу залу сучасної археологічної виставки тільки в перший день відкриття відвідало близько тисячі чоловік. За обліком проданих квитків кількість гостей добігає чотирьох тисяч осіб.
Екскурсовод Ксенія Бузук починає захопливу подорож крізь роки з карти, на якій зеленим кольором позначені місця найбільш крупних археологічних пам’ятників –поселень чи поховань древніх людей, наприклад, на Ближньому хуторі знайдені сарматські кургани; в Буторі та Нікольському – скіфські; у Тирасполі були розкопані поховання золотоординських часів. Однак найбільше цікавих знахідок археологам пощастило добути на розкопках в с. Глине Слободзейського району, де вони тривають і досі. За словами Ксенії Олександрівни, якщо позначити всі місця розкопок і знахідок на карті, то вона цілком «позеленіє».
Музейна експозиція побудована в кількох ярусах. У верхньому, на банерах, представлена художня реконструкція поселення стародавніх людей ІV ст. до н. е., трипільський гончарний горн – піч для випалення глиняного посуду. Це означає, що наші пращури вміли виготовляти й користуватися виробами з глини, споживали їжу цивілізовано, а не з листа лопуха чи подорожника.
У вітринах виставлені здебільшого керамічні горщики та глечики, посуд випалений і прикра-шений розписом. Як зазначають дослідники, начиння трипільського періоду відрізнялося найбільш яскравим, кольоровим, цікавим і самобутнім оформленням. Подібного на той час не відомо.
На зміну трипільській прийшла інгульська катакомбна культура, що відрізнялася зокрема способом поховання одноплемінників. Це були племена людей-богатирів. У розкопках знайдені скелети до 2 м, біля них супровідні речі: зброя, знаряддя праці, посуд, вироби з бронзи, срібла. Населення займалося скотарством і хліборобством. Щодо керамічного посуду багато рис походить від трипільської культури, присутні яйцеподібні глеки, амфорний посуд.
Дніпро-Прутська бабинська культура належить до бронзового віку (др. пол. ІІІ – ІІ тис. до н. е.) На верхньому банері бачимо поселення, майстерні та скіфських кінних воїнів. Основна форма посуду – гострореберний горщик із високими вінцями. Для цього періоду характерна відсутність будь-якого художнього оформлення чи орнаменту. Тільки на одній знахідці помітили оздоблення, яке досі ніяк не вдається розшифрувати.
Залізна доба. Чорногорівська культура (І тис. до н. е.). У вітрині представлене фото з розкопок в с. Глине. На полицях – різноманітні горщики для приготування їжі, глечики, чашки, миски, якими послуговувалися під час застілля, а також світильники та курильниці, в яких спалюють ароматичні речовини для обкурювання чого-небудь.
Бачимо вже досить оригінальний посуд різноманітного призначення: канфар – давньогрецький келих з двома вушками. Має пару високих ручок і прикрашений зображеннями з циклу сказань про бога виноробства Діоніса. Делікатність форм деяких ваз, так само як і їхні розміри, свідчать про те, що ці посудини призначалися для речовин цінніших, ніж вода, вино і звичайне масло. Амфориск – маленька амфора, в ній зберігали ароматичну олію для косметичних цілей та шлюбних обрядів. Унгвентарій – посудина для транспортування ароматичних і косметичних засобів.
Такі досить художні й вишукані вироби мали поширення й були в утилітарному використанні, в побуті людей, що жили в І ст. до н. е. на теренах нашої республіки.
Привертає увагу й велике зібрання амфор (з грец. – посудина, глечик) – глиняних посудин зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками. В давнину амфори були поширені в Середземномор’ї. У музейній колекції вони різної величини, конфігурації та походження. На ручці кожного виробу є клеймо, на якому вказано місце, майстерня виготовлення.
Ви можете побачити гераклейську, синопську, родоську або амфору Ікоса. Вони прикрашені малюнками та орнаментами. Жодна не повторює будь-яку іншу. Існує думка, що амфора має обриси постаті коханої дівчини, повторює фігуру дружини майстра. Гарна легенда, але то все лірика. Відомо, що амфори використовувалися для транспортування і зберігання різних речовин: зерна, оливкової олії, вина. Подекуди ці посудини застосовували навіть для поховання дітей.
Поряд із овальними розрізняють тонкопрофільні, а також грубіші, високі та вузькі амфори, які є зручною тарою для транспортування рідин. Зазвичай посудина містила 26,26 літри, тож греки, а пізніше й римляни використовували її як одиницю вимірювання об’єму. Кожна місцевість мала свій стандарт форми та об’єму керамічних амфор.
Зі статті Юрія Золотухіна «Таврування античних амфор» дізнаємося, що з VІІ-VІ ст. до н. е. в містах Північного Причорномор’я налагодився імпорт вина й маслинової олії з середземноморських центрів Родос, Кос, Парос, Ікос, Сіноп тощо. Широкого розмаху торгівля досягла в IV ст. до н. е., в її орбіту залучилися території від Дунаю на заході – до Дону і Волги на сході. Згодом були задіяні кочівники причорноморських степів. Античні міста Північного Причорномор’я Тира, Ольвія, Херсонес, Пантікапей виступали посередниками в торгівлі. Основною статтею імпорту було вино. Таким чином ми маємо амфори.
Ось так у вихідний день, завдяки новій музейній експозиції «Археологічна спадщина» та кваліфікованим фахівцям установи, можна здійснити цікаву подорож у часі та просторі, вивчати історію людства за матеріальними залишками діяльності людей
Олена СТЕФАНЮК.
Фото автора.