Благодатним захисним омофором Пресвята Богородиця укрила 5 населених пунктів Кам’янщини. Серед них і село Грушка. Літопис свій воно веде з 1737 року. I вже третє століття головним днем для селян залишається 14 жовтня. Храмове свято, що відзначається з покоління в покоління, з роками набуло рис сімейного – тієї особливої поваги, з якою в роду ставляться до старших, тієї любові, якою огортають малят.
Грушка – село порівняно невелике, живуть тут близько 1 000 осіб. Зі щирою любов’ю упорядковують вони свою малу Батьківщину. Якісь питання вирішують за підтримки держави, щось роблять своїми силами, тож і результат цієї спільної діяльності непоганий. За рік упорядкували дороги, славно попрацювали заради того, щоб зробити Грушку та Фрунзівку (які належать до однієї сільради) чистішими та затишнішими.
Особливу увагу місцеві підприємці та депутати всіх рівнів – від сільської Ради до Верховної – приділяють тому, щоб комфортно було дітям. Якісно підготували до початку навчального року освітній комплекс, що об’єднує школу та дитсадок: замінили на сучасні всі вікна і двері, у початкових класах застелили підлогу лінолеумом. У дарунок від держави одержали новенький шкільний автобус ГАЗ. На ньому десяток маленьких мешканців Фрунзівки приїжджають до Грушки на навчання, а після уроків із комфортом повертаються додому. Є маленьким селянам і де відпочивати та розважатися: до центрального ігрового майданчика додався нині ще один, встановлений на вулиці Зарічній.
Для багатьох населених пунктів республіки насущною проблемою останніми роками є забезпеченість питною водою. Колодязі пересихають, а водопроводу в селах (серед яких і Грушка) немає. Виходом із ситуації стала державна цільова програма будівництва систем водопостачання. У нинішньому році до неї включено і Грушку. Активно розгорнулися роботи з прокладки водогону, й вірогідно, до кінця року питна вода дійде до освітнього комплексу та будинків, розташованих у нагірній частині села. Поки ж триває будівництво, селяни не сидять, склавши руки, а активно упорядковують громадські колодязі. Десяток джерел не лише почистили (що додало їм нових життєвих сил), а й удосконалили підіймальні механізми, надали їм оригінальної форми. Нині вони своїм зовнішнім виглядом нагадують глечики.
Славно попрацювавши на благо села і зібравши щедрий урожай зі своїх присадибних ділянок, які залишаються головними годувальниками сімей, грушківчани організували яскраве свято, на якому підбили попередні підсумки року. В центрі уваги були ті, хто все своє життя присвятив рідному краю. Музичні подарунки самодіяльні артисти місцевого Будинку культури подарували кожному сільському трудовому колективу. Особливі слова подяки глава Грушківської адміністрації Наталія Шевченко адресувала Миколі Лікию, Віолеті Гушило, Тамарі Куйбар, Валентині Унтурі, Івану Запорожану, які є ініціаторами багатьох добрих починів, активно працюють на громадських теренах, покращуючи тим самим життя села.
Десять подружніх пар, які нинішнього року відзначають ювілейні дати – від срібного весілля до золотого, вишикувалися на сцені, підтверджуючи: міцна сім’я – фундамент суспільства і держави. Вони ростять дітей та онуків, передають їм життєвий досвід і ази майстерності, прищеплюють працьовитість, а головне – закладають пошану й любов до рідного краю.
Це нелегкий шлях. «Коли на церемонії реєстрації шлюбу я сказала «так», у мене було багато переживань: чи правильний зроблено вибір, – поділилася Алла Унтура, яка відзначає з чоловіком Валерієм перлове весілля. – За роки родинного життя траплялося всяке, чимало було турбот і проблем. Та якби мені поставили те ж запитання, що і 30 років тому, я сказала б «так» 30 разів!»
А Володимир Лікий щиро подякував своїй Любові за кожен із 45 років, прожитих разом, за затишок у будинку, за підтримку в будь-якій ситуації та роботі, за турботу, якою оточує дітей, онуків і правнуків.
Приклад роду – це надзвичайно важливо. Тому з особливою повагою вшановують грушківчани довгожительку Тетяну Максимівну Мойсеєнко та вдову ветерана Великої Вітчизняної Парасковію Данилівну Унтуру. А новонароджена Єва Лікий, яка з’явилася на світ у серпні, – це символ надії на майбутнє села.
Яке ж свято без пригощань? Господині гостинно накрили багатий стіл, який відображав саму суть села, що майже три століття живе на перехресті шляхів, що єднають Україну, Молдову та наш край. Тут перетнулися культури й традиції, змішалися найяскравіші фарби, смаки та ідеї, дали імпульс для створення нового виду рукоділля, оригінальних рецептів, самобутньої творчості. На розшитих народними орнаментами скатертинах і рушниках розмістилися російські млинці на розписних підносах, українські варенички та молдавські голубці у глиняних мисках і багато ще наїдків і напоїв придністровської кухні, що поєднала всі традиції.
«У нас ніхто не питає односельця про його національність. Українці, молдавани, росіяни – всі живемо дружно. Ходимо в гості на свята і по-сусідському допомагаємо в роботі. Пригощаємо одне одного тими стравами, що навчили нас готувати в батьківській хаті. Нехай так буде завжди!» – висловила думку Марія Маковейчук. Вона однією з перших підійшла до столика, за яким ми з колективом Грушківського відділення зв’язку традиційно організували День передплатника. Марія Миколаївна – постійна читачка газети «Гомін». Каже, що видання допомагає зберігати рідну мову, знайомить із українською культурою в усьому її різноманітті, занурює в історію нашого народу і Придністровського краю.
Солідарні з такою точкою зору Марія Булат, Володимир Мосієнко, Марія Андон та інші постійні передплатники. Всі вони оформили у святковий день квитанції на «Гомін», уже на 2022-й рік. Та ще заохотили познайомитися з виданням і деяких односельців. «Для мене важливо мати об’єктивну інформацію про всі аспекти життя республіки, – висловилася Валентина Іордатій. – Погортавши екземпляри «Гомону», представлені на виставці, зрозуміла, що газета розповідає своїм читачам про головні події в суспільно-політичному житті, економіці, соціальній сфері, про наші проблеми та досягнення; приділяє увагу трудовим колективам, громадським об’єднанням і простим людям. Оформила передплату й у 2022-му зможу гідно оцінити видання»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.