Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки особистості, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства й охоплюють його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття «етикет».
Українська мова теж виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості, так званий мовленнєвий етикет – національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки, виразник людської гідності та честі, шляхетності й аристократизму духу.
Українська народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі та доброзичливі взаємини з людьми. В її арсеналі чимало цінних порад, втілених в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово – дотримай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Є й чіткі правила, хто з ким, коли та як повинен вітатися. Наприклад, молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік – із жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто заходить: «Добрий день», «Доброго вечора», «Доброго ранку». Залишаючи приміщення, кажуть: «До побачення», «Бувайте здорові». У селі традиційно вітаються з усіма односельцями та навіть з незнайомими людьми.
Основна вимога мовленнєвого етикету –ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Справді, вихована людина поштиво розмовляє завжди, скрізь і з усіма. Народна практика живого спілкування багата на слова ввічливості, які ще називають чарівними.
Українське виховання застерігає дітей і молодь від уживання грубих, лайливих, образливих слів. Осуджуються ті батьки, які сваряться при дітях. Сварки породжують потворність у взаєминах. «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається», – каже народне прислів’я. У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що сприяє пристойним людським стосункам.
Отже негарно мовчати, коли треба говорити, й негарно говорити, коли слід мовчати. Про мовчунів у народі кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав». Схвалюючи людей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка водночас засуджує порожню балаканину, зайві, фальшиві прикраси в мові («Красно говорить, а слухати нічого»). Та найбільше дістається базікам: «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка – мовний каліка», «Бесіди багато, а розуму мало».
Варто знати:
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовленнєвих висловів: звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, згода, незгода, скарга, втішання, комплімент, несхвалення, побажання, вдячність, прощання.
Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування:
1) вік, стать, соціальний статус адресата; 2) особисті якості співрозмовників; 3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування); 4) характер взаємин між співрозмовниками тощо.
Види ввічливого спілкування
В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.
Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Система етикетних звертань української мови зазнала у своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. На сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, наприклад, високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.
Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, наприклад: пане Ткачуку, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливе звертання поширилося в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтральне значення. Слово «пан» у грецькій міфології означає «покровитель усієї природи; господар». Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря дому.
Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Поширене було здебільшого на сході України. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.
Звертання товаришу використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях 1. Людина, поєднана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідейно зв’язана з іншими людьми. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, поєднаних певною спільністю (інтересами, становищем у суспільстві тощо).
Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами й мають певні обов’язки перед державою.
Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо «кредит довіри», є слово друзі.
Набір українських народних вітань-прощань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, наприклад: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Прощай! Будь здоров! На все добре! Бувайте здорові! Щасливо! Існує певна низка сакральних вітань: Христос воскрес! Христос рождається!
Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров’я!; за річ, одяг – Носи на здоров’я! Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будь ласка!
Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!
В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!
Вибачення означає усвідомлення своєї провини й намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.
У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за … Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за …
Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відповідей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка! Будьте (такі) ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки!
Прошу! – форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуговувати кілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! – прохання; 2) Прошу! – дозвіл; 3) Прошу? – спонукання повторити сказане, якщо вас не почули, не зрозуміли.
Як досягти високої культури мовлення, виразності й багатства індивідуальної мови? Поради:
– виробіть стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;
– не говоріть квапливо – без пауз, «ковтаючи» слова;
– частіше «заглядайте у словник» (Максим Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо;
– постійно збагачуйте свій інтелект, удосконалюйте мислення, бо немає думки – немає мови;
– постійно збагачуйте себе новими мовними засобами з галузі професійного мовлення свого і близьких фахів;
– вивчайте мовлення майстрів слова;
– читайте хоч би періодично українську класичну і сучасну літературу та публіцистику, пресу з тим, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної української літературної мови;
– постійно будьте уважними до своєї мови й мови найближчих осіб, колег, дбайте про автоматизм гарного мовлення;
– сприймайте мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника і помічника в суспільному житті.
Комплімент –мірило шляхетності
Поширеними в діловій царині є ситуації, які передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо. Їх мовне забезпечення пов’язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.
Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету – викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. «Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, – зазначає дослідниця А. Коваль, – вона почуває себе впевненіше, намагається відповідати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань».
Словесна люб’язність є, наприклад, одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб’язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!
Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.
Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам – це мірило шляхетності, доброго тону.
Якими компліментами користувалися українці
Українці здавна вирізнялися почуттям гумору. Пропонуємо добірку влучних висловів про бачення українцями ідеалу хлопця і дівчини.
- А в рум’янці така сила, що всі квіти погасила.
- Краса лиця – це половина приданого.
- Коси, наче шовкова трава.
- Очі, як вишні в росі.
- Красне личко – серцю непокій.
- Три речі скоро минають: луна, веселка і дівоча краса.
- Парубок, як сокіл.
- Парубок, як Місяць молодий.
- Хороший, як Микитина свита навиворіт.
- Хоч не красивий, аби щасливий.
- Те, що природа дала, милом не одмиєш.
Відомий етнограф, історик, народознавець, письменник та журналіст Василь Скуратівський писав: «Вироблені віками й закріплені у побуті кращі форми вітань-звертань – не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров’я не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше кажучи, це наш спосіб життя».
На жаль, у нинішній час ми в спілкуванні частіше чуємо й подекуди послуговуємося молодіжним сленгом, який пересипаний нав’язаними нам з інших мов, нечемними, часто навіть і брутальними словами, словами іноземного походження, які вживаються в прямому чи переносному значенні, злиттям слів, які чужі українській мовній традиції та взаєминам.
Доведено часом, що тільки чемне спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар’єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету
Галина КРИЖАНIВСЬКА.