Дні, коли на землю, що настраждалася під німецько-румунським гнітом, прийшла довгождана свобода, стали у Придністров’ї пам’ятними датами. У великих містах і найменших селах їх відзначають як передвісник свята Перемоги. Про те, як тривало визволення краю від трирічної фашистської окупації, відомо до хвилини. А от про людей, які принесли навесні 1944-го мир, знаємо значно менше.
Про одного з організаторів партизанського загону «Радянська Молдавія» хочу розповісти читачам газети. Чому саме зараз, а не в річницю звільнення краю? Тому що в нинішньому жовтні виповнилося 120 років з дня народження Якова Мухіна.
Він вступив у Червону Армію 18-річним парубком і став учасником Громадянської війни. Усе своє подальше життя юнак присвятив військовій службі. У 1937 році офіцерська доля поєднала Якова Мухіна з нашим краєм: він призначений комісаром 25-го Тираспольського прикордонного загону. Ще до Великої Вітчизняної молодий офіцер став комісаром Кишинівського комуністичного винищувального полку.
На початку війни полковник Мухін пізнав усю гіркоту втрат, б’ючись за кожну п’ядь землі, але все-таки був вимушений разом із армією відступати під натиском фашистського бліцкригу. Майже 2 роки він був комісаром розвідувального відділу Закавказького фронту, мав великий бойовий досвід. «Добре знає розвідслужбу, як військову, так і агентурну», – читаємо в нагородному листі, яким Якова Мухіна представили до ордена Червоного Прапора.
«Як комісар розвідувального відділу фронту, я за родом своєї служби добре знав, що відбувається на тимчасово окупованій радянській території. Знав про діяльність підпілля і партизанів, про їхні успіхи та невдачі. Захоплювався стійкістю та мужністю. Після довгих розду-мів твердо вирішив піти в тил ворога, пробитися до Молдавії, яку полюбив за чотири передвоєнні роки, – згадував про ту пору Яків Опанасович. – Написав до Москви в Головне політичне управління Червоної Армії. Нарешті дочекався відповіді: отримав наказ про відрядження в розпорядження ЦК Компартії Молдавії. Терміново зібрався до від’їзду. Попрощався з товаришами та друзями по Закавказькому фронту».
У грудні 1943 року полковникові Мухіну доручають створити спеціальний партизансько-диверсійний загін для визволення окупованих територій. Ця бойова одиниця повинна була, проникнувши в глибокий тил противника, збирати розвіддані, руйнувати комунікації ворога, організовувати активний опір за участю місцевого населення. Готувалася масштабна операція з метою звільнення правобережної України та виходу до державного кордону СРСР. У весняній кампанії планувалося задіяти декілька фронтів. Партизанські загони повинні були активно сприяти наступу, адже результат битв нерідко вирішують вчасно доставлені відомості або пущений під укіс поїзд ворога з підкріпленням, пальним і технікою.
У нещодавно звільненому Києві Яків Мухін встиг переговорити з найбільш заслуженими керівниками рейдів по тилах ворога. Серед них були прославлені партизанські командири Сидір Ковпак і Петро Вершигора, уродженець нашої Северинівки. Вони охоче поділилися з товаришем досвідом партизанської війни, обговорили плани «лісової кампанії», допомогли скласти маршрути руху й обрати тактику дій у ворожому тилу.
В Українському штабі партизанського руху Мухін підібрав 19 бійців зі значним послужним списком. Ядром загону стали Андрій Смирнов, який воював у брянських лісах іще восени 1941-го, Іван Ковтун і Олексій Свалов, які за два роки провели чисельні бойові операції в тилу ворога, безстрашний матрос Анатолій Ковальчук, що партизанив в окупованому Києві, досвідчений радист Віктор Шарпанов.
Спочатку група діяла у складі крупніших партизанських з’єднань, а 6 лютого 1944 року вирушила в самостійний рейд. Ось як про це згадував Яків Опанасович: «Надворі сильна заметіль. Вітер валить з ніг. У двох метрах нічого не видно. Ззаду –бандерівці, попереду, зліва та справа – німці. Партизани сідають на коней. У кожного один-два автомати, два – чотири диски з патронами, на ремені чотири – шість гранат, пістолет, за плечима мішок, у якому 1 200 патронів і запас продовольства на п’ять днів».
Півтора місяці група Мухіна рухалася по Рівненській, Тернопільській, Житомирській, Кам’янець-Подільській та Вінницькій областях України. За цей час до загону під назвою «Радянська Молдавія» приєдналися десятки добровольців. На рахунку партизанів – 17 бойових операцій. Паралельно з масштабною диверсійною діяльністю вони збирали інформацію про пересування ворожих військ і тим самим надали вагому допомогу маршалові Івану Конєву, командувачу 2-го Українського фронту, який 5 березня 1944 року розпочав Умансько-Ботошанську операцію.
Пізно ввечері 18 березня сотня кавалеристів в’їхала в село Окниця Кам’янського району, поклавши початок звільненню Придністров’я. Рухаючись попереду регулярних частин Червоної Армії, загін Мухіна першим досяг райцентру. Як з’ясувалося, вельми своєчасно: «Радянській Молдавії» за підтримки місцевих підпільників удалося запобігти знищенню складів із продовольством і протистояти атаці піхотних частин вермахту. Надалі партизани сприяли швидкому просуванню радянської бронетехніки до Рибниці.
З червня 1944 року, будучи начальником Молдавського відділу Українського штабу партизанського руху, Яків Опанасович брав участь у підготовці та проведенні Яссько-Кишинівської операції. Загін під його командуванням звільняв населені пункти Резинського й Оргеєвського районів…
В армії гвардії полковник Мухін служив до 1955 року. За доблесть і мужність, проявлені на передовій та у ворожому тилу, за багатолітню бездоганну офіцерську службу був нагороджений медалями «За оборону Кавказу», «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеня, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945», орденами Червоної Зірки та Червоного Прапора.
До останнього дня свого життя (він помер у липні 1966 року), Яків Опанасович вів велику громадську роботу, нерідко зустрічався з жителями звільнених партизанським загоном «Радянська Молдавія» населених пунктів. Завдяки його мемуарам, опублікованим у книзі «Партизани згадують», ми достеменно знаємо, як свобода та мир повернулися на нашу землю
Маргарита БАЛИЦЬКА, краєзнавець.