Непереможна сила кохання завжди рухає вчинками і вибором людей, отже, нині говоритимемо ми про це велике почуття, зокрема, в житті Остапа і Соломії – головних героїв повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною».
Проаналізуємо цих персонажів та основні події в їхньому нелегкому житті.
Кохання – це почуття, яке дарує людині віру в себе, надію на щасливе життя, дає сили на подолання будь-яких перешкод. Саме таким було почуття цих двох молодих людей. Воно «червоною ниткою» пронизує весь твір. Кохання між Остапом і Соломією можна назвати одним із головних мотивів твору, бо, навіть ставши старим, Остап далі кохав Соломію, він чув її голос, розмовляв з нею, бачив у своїх снах, і саме це почуття додавало йому сили жити далі та мріяти про зустріч з коханою у тому, іншому житті.
Не треба забувати також і про те, коли саме відбувалися події, описані Михайлом Коцюбинським. А було це за страшних часів кріпацтва в Україні. Тобто, письменник звернувся до подій історичного минулого, глибоко вивчив життя кріпаків того часу, і за допомогою своєї творчої уяви написав повість, в якій усі події та герої – правдиві, оскільки є типовими для того часу. Сюжет твору напружений і цікавий, до того ж втеча від панів, як одна із форм боротьби кріпаків за волю та незалежність, показана дуже правдиво. Тож і бачимо ми в повісті покріпачений український народ, який прагнув до вільного життя і був готовий загинути, аби звільнитися з неволі. Дорогою ціною здобували волю українці, на долю яких випало багато важких випробувань.
Головними героями твору є Остап і Соломія, які прагнуть здобути свободу, жертвуючи навіть власним життям. Саме через цих персонажів М. Коцюбинському вдалося донести до читача волелюбні устремління всього народу. І якщо уважно читати повість «Дорогою ціною», то можна відчути і голод, і біль, і страждання героїв, їх прагнення вижити й обов’язково перемогти. І все це завдяки майстерності талановитого українського письменника.
Краса почуттів Остапа й Соломії відображена в досконалому художньому слові, що дає читачам особливу естетичну насолоду. М. Коцюбинського недаремно називають художником слова. Спробуймо ж і ми доторкнутися до його творчості.
«– То ти, Остапе?
– Я, Соломіє…
– Що ж воно буде?
– А що ж буде? Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люде не пособачились. От бачили – сакви… Бувай здорова, Соломіє.
– Тікаєш, покидаєш мене… І отже я лишуся сама з тим осоружним чоловіком… Ні, тікай, Остапе… Коли б ти знав, що робиться у горницях. Пан біга по хаті, мов скажений. «Бунтар, – кричить, – гайдамака. Він мені людей баламутить!…» Покликав осавулу: «Веди мені зараз Остапа Мандрику…»
– Так.
– «З живого шкуру здеру, чисто оббілую… Я ж йому пригадаю, гайдамаці, кондю…»
– Так…
– «В некрути, – каже, – оддам». Тікай, Остапе, тікай, серце… Спіймають – катуватимуть, нелюди, живого не пустять…
– Враг його бери… Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив він шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди… Бувай здорова, Соломіє…»
Остап і раніше не раз з обуренням говорив людям, що «…пора висунути шию з панського ярма», от і виявив свій протест через втечу.
Автор примушує нас співчувати головним героям твору, захоплюватися ними. На тлі боротьби за волю Остап і Соломія щиро кохають одне одного, але щастя не мають. Звичайно, розлука з коханим завдавала болю дівчині, але вона розуміла, що лишатися йому не можна. І хоч як їй не гірко залишатися «…з тим осоружним чоловіком», вона схвалює його вибір: «Остапе, тікай, серце… – катуватимуть нелюди, живого не пустять…» Але як тільки Остап пішов, Соломія враз відчула, що все їй противне, все гидке: і чоловік, і панщина, і все життя її… «Пропадай все воно пропадом… Піду і я світ за очі … Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде», – ось такі палкі слова кохання чуємо ми вже з перших сторінок твору.
І коли Остап втікає з рідного села в пошуках волі, Соломія вирушає за ним, за своєю долею, тому що не могла вона приректи себе на довічне життя з нелюбом. Спочатку Остапа злякало її рішення, але закоханий юнак сповнився надією на краще життя і пліч-о-пліч з коханою помандрував у пошуках волі та щастя. І взагалі невідомо, що сталося б з ним на чужині, якби не Соломія.
Читаємо повість і бачимо, яким важким був цей шлях: з першими труднощами Остап і Соломія зустрілися на переправі через Дунай. Чекаючи перевозу, вони, як і десятки інших втікачів, стоять у воді: «Тіло терпне, тіло дерев’яніє, кудись поділися ноги». Але дівчина терпляче зносить всі злигодні, вона не скаржиться, бо «…чи не однаково: гинути тут, серед сього багна, чи вдома в неволі»… Та ось гримнув постріл… Невже це кінець? Невже цей козак одним пострілом убив їхнє щастя? Упродовж усього твору ми захоплюємося Соломією, її мужністю та відвагою, здатністю на самопожертву, самовідданістю та вірністю. І хоча почуття Остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж ми розуміємо, що він теж щиро кохав Соломію. Згадаймо: коли він, безпомічний, лежав у плавнях, лякала його не смерть, а те, що він не зможе «обняти кохану». Кохання було єдиною світлою плямою в житті Остапа Мандрики, і вірність йому він зберіг до кінця свого життя.
Соломія уособлює в собі найкращі риси українського жіноцтва. Вродлива, сильна й енергійна, вона, прагнучи до волі, залишає рідне село, переборює всі труднощі небезпечної подорожі, рятує Остапа від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Соломія, віддана своєму коханому, не хоче миритися з будь-яким насильством і тому тікає разом з Остапом. Уперше в українській прозі виник образ мужньої жінки-втікачки, яку лише смерть може зупинити на шляху до мети.
У найскрутніші хвилини Соломія виявляє велику стійкість, хоробрість, волю і завзяття. Можна навіть сказати, що її краса – саме в коханні до Остапа. Соломія поєднує в собі, здавалося б, риси, які не можуть поєднатися в одній людині: мужність та ніжність, силу духу та жіночу слабкість. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого здатна на все, навіть «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Соломія шукає воду для пораненого Остапа, прагне знайти вихід із палаючих плавнів, роздобути їжу. Вона згодна прислужувати навіть злодійкуватим циганам, тільки б мати якийсь притулок, поки одужає Остап. Соломія врятувала йому життя.
Остапові вдалося вижити, але без Соломії для нього це не життя. Рятуючи його від смерті, вона загинула. Назавжди Остап залишився самотнім. Постарівши, він оселився на березі Дунаю, бистрі води якого забрали його кохану.
Красу вірності в коханні Остапа до Соломії з особливою ніжністю автор описав у епілозі, коли старий самотній головний герой підводить риску під своїм життям: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли злучиться з нею…» Так, смерть перервала життя Соломії, але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: «Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» Немов кличе Остапа вже вільна Соломія. Мабуть, єднає їх безмежна сила кохання, кличе їх до розмови, хоч уві сні.
Літературний аналіз повісті
Тема: зображення героїчної боротьби українського народу проти кріпацтва, прагнення селян-кріпаків до вільного життя.
Ідея: прославлення волелюбного українського трудового народу, утвердження непримиренності інтересів багатих і бідних, заклик здобувати волю, хоча б і дорогою ціною.
Основна думка: боротьба трудящих зі своїми гнобителями точитиметься доти, доки вони не переможуть.
Жанр: досі немає єдиної думки серед літературних дослідників, як визначати жанр цього твору: повість це чи оповідання, пригодницький це твір чи романтично-психологічний? Насправді, тонке відображення М. Коцюбинським почуттів героїв робить твір глибоко психологічним. Значні історично-часові межі, насиченість подіями, охоплення чималого відрізку життя героя дають підставу відносити його до жанру повісті.
Головні герої: кріпаки Остап і Соломія.
Композиція
Повість має особливу побудову. Вступ і закінчення є ніби своєрідною історичною рамкою, що охоплює події, зображені в творі.
Вступ (експозиція) – палке слово автора про героїчну історію народу, про його нескоренність.
I частина – втеча Остапа і Соломії від пана. Це зав’язка сюжету.
II частина – переправа через Прут і поранення головного героя.
III частина – перебування Остапа у плавнях, пошуки Соломією порятунку. Поєдинок юнака з вовком.
IV частина – головні герої у циган, арешт Остапа.
V частина. Кульмінацією повісті є спроба Соломії визволити коханого з-під турецької варти. Розв’язка твору – загибель головної героїні.
Епілог – старий Остап живе самотою і чекає зустрічі у вічності з коханою.
Евристична бесіда
– На вашу думку, хто головний герой повісті – Остап чи Соломія? (Обоє)
– Чи є другорядні персонажі у творі? Назвіть їх роль у розкритті теми, ідеї, образів головних героїв? (Іван Котигорошко, цигани)
– Які образи можна вважати символічними, алегоричними? (Комишу, вітру, вола, тура)
Виконання тестів
(за допомогою тестів можна досить точно й об’єктивно встановити рівень інформованості учнів про зміст твору та їх рівень володіння мовною лексикою).
Продовжте фразу.
1) Тема повісті «Дорогою ціною: … (боротьба проти кріпацтва, нездоланне прагнення здобути волю, вічна тема кохання).
2) У творі порушено проблеми… (людської свободи, волі, вірності, справжньої дружби).
3) Остап утік із села, тому що… (пан мав віддати його в некрути).
4) Соломія пішла з Остапом через те,.. (що кохала його).
5) Перша спроба потрапити за кордон була… (зірвана).
6) Під час другої спроби перетнути річку Остап був… (поранений).
7) Коли Соломія пішла шукати дорогу й людей, до Остапа… (прийшов вовк).
8) У цей час у плавнях сталася… (пожежа).
9) Соломія знайшла циган і… (врятувала Остапа).
10) Цигани виявилися… (злодіями).
11) Остап потрапив у в’язницю, тому що… (через поранення дізналися, що він – втікач).
12). Головна думка твору: … (уславлення самовідданої боротьби українського селянства за волю).
Післяслово
Повість «Дорогою ціною» – це перлина української літератури, яка дає змогу читачеві проникнути в історію українського народу, перегорнути її славетні й трагічні сторінки. Надзвичайно зворушує загибель Соломії у холодній воді Дунаю. Так і не осягнула бажаного щастя ця смілива дівчина. Але автор зумів упевнити читачів у непереможній силі кохання, навіть після смерті, і це має велике виховне значення.
Любов ФЕТІСОВА.