Мова наша, мова – пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь,
Нею марять зими, нею кличе літо.
В ній криваві рими, сльози «Заповіту».
Я без тебе, мово, – без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!
Юрій РИБЧИНСЬКИЙ
Мелодія українського слова… Завжди чарує, завжди захоплює, завжди полонить серце ніжним трепетом сопілки, стоголосим співом солов’я та мальовничими барвами веселки. Здається, виплекана колоссям та виспівана птахами українська мова ввібрала в себе всю красу Землі та яскраве сяйво Сонця.
Ніжна, промениста, багатогранна, життєдайна мова… Ти квітуєш пелюстками слів у морозних думах полину, зігріваєш душу немовляти маминою колисанкою, потужним поштовхом відчиняєш перед дитинчам ворота у безмежний світ знань, кружляєш із юністю у весняному вальсі кохання, даєш поетові мужні крила, щоб зміг піднятися у височінь, ученим ти відкриваєш мудрість людської душі. Ти повна сил, як кремезний дуб широколистий, тобі рости, рости й не в’янути, бо у твоїм серці – «…великого народу ніжна і замріяна душа». І співає шану тобі народ у твій день – у День української писемності та мови.
Свято мови солов’їної
Щороку в Україні відзначають державне свято, присвячене рідній мові. Встановлене воно 9 листопада 1997 року Указом Президента «Про День української писемності та мови» на підтримку «…ініціативи громадських організацій з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації суспільства».
За православним календарем – це день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря.
Колись цього дня, 9 листопада, батьки віддавали до школи дітей, а самі йшли до церкви, ставили свічку та молилися перед образом преподобного Нестора Літописця, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися впродовж усього життя багато і старанно, тому що «користь від цього є велика», бо «хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».
Традиційно в День української писемності та мови покладають квіти до пам’ятника Несторові Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, організовують регіональні тематичні конкурси тощо. Цього дня також стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика і відбувається радіодиктант. Акцію започатковано у 2000-му. Відтоді щороку всі, хто любить і шанує українське слово, можуть взяти участь у написанні диктанту.
Перший вітчизняний історик
День української мови та писемності став офіційним святом у 1997 році, та історія його древня, як і сама українська мова…
Учені вважають, що найперше письмо зародилося в Єгипті, потрапило на Близький Схід, де набуло свого подальшого розвитку. Дещо пізніше виникли фінікійська й грецька писемності, на основі яких творилися етруська писемність, латинський алфавіт, кирилиця, глаголиця тощо.
Перше ж слов’янське письмо започаткувалося в IX ст. нашого літочислення, алфавіт створили брати Кирило та Мефодій 862 року. Вони не лише поширювали грамоту, а й були перекладачами, просвітителями (джерела засвідчують, що священнослужителі знали грецьку, слов’янську, латинську, арабську, єврейську, давньоруську мови).
Послідовником творців слов’янської абетки Кирила і Мефодія вважають преподобного Нестора Літописця. Саме з нього, на думку дослідників, і починається писемна українська мова.
Про життя цієї людини майже нічого невідомо. Народився близько 1056-го, а перше згадування про нього датується 1661 роком. Легенда розповідає, що, будучи 17-річним юнаком, він прийшов в обитель святого старця Феодосія Печерського, де прийняв чернечий сан. Покора, суворий піст, безперервні молитви й тяжка праця – такі чесноти відрізняли молодого монаха. Протягом 40 років вів він таке життя, перебуваючи в монастирі.
Для свого часу то була дуже освічена людина, яка не тільки вміла читати й писати, а добре володіла грецькою мовою, розумілася в історії. Головною пристрастю Нестора були книги. Їх він називав «річками, що напоять всесвіт, від яких виходить мудрість». Зважаючи на захоплення молодого ченця, йому дали послух літописця. З благословення ігумена Стефана Нестор почав писати історію Русі. Став автором двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст. Нестор був книжником із широким історичним світоглядом і природним літературним обдаруванням.
Усесвітню славу монаху-чорноризцю принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. До написання було залучено надзвичайно широке коло джерел, що дозволило літописцю скласти історію Русі не тільки з точки зору історії однієї країни, але й як складової частини всесвітньої історії. Літописець переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опра-цював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ». Повна назва цієї без перебільшення унікальної двадцятирічної роботи «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала…»
Достовірність і повнота писань преподобного Нестора такі, що й донині до них звертаються історики, як до найважливішого та достовірного джерела відомостей про Давню Русь. Головна ж історична заслуга літописця полягає в тому, що він зумів виробити власний погляд на історію своєї країни, створити оригінальну світоглядну концепцію. Свою долю він не відділяв від долі батьківщини, завдяки чому головна праця його життя «Повість минулих літ» сприймається не лише як величне епічне полотно, а й як ліричний твір, що найкращим чином характеризує його світлого й благородного творця.
Слова бувають різними: ніжними та грізними
Ми з вами одержали в спадщину українську літературну мову – багату, розвинену, гнучку. Нею можна висловлювати все: від найскладніших і найновіших наукових термінів до найрізноманітніших, найтонших людських почуттів.
Наша мова – безмежний океан. Це й пісня, народжена в стародавні часи, співана у радості та горі сто і двісті років тому із вуст в уста й від серця до серця; це й дума – героїчна усна українська поема, витвір всенародного генія; це й казка, легенда, переказ; це приказки та прислів’я, створювані віками; це й наша давня література: літописи, вірші та драми, в яких уславлені подвиги в ім’я захисту рідного краю; це й народна розмовна мова. Усього, мабуть, не перерахувати.
Саме з цього безмежного джерела черпають своє натхнення люди з пером у руці й творчим запалом у серці. Письменники різних поколінь і різних поглядів завжди були глибоко вдячні мові – цариці, володарці багатовікового дорогоцінного скарбу – слів-діамантів.
«Мова росте елементарно, разом з душею народу». Іван Франко
«Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу». Олександр Олесь
«Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості». Іван Огієнко
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ ст., і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу». Ліна Костенко
«Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити». Василь Сухомлинський
Цікаві факти про українську мову
Чи знаєте ви, скількома словами обходитесь у своєму житті? Учені підрахували, що звичайна людина вживає в середньому до 4 000 слів, а поет Т. Г. Шевченко використовував близько 20 000 слів.
Сучасна українська мова є однією з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. У ній нараховується близько 256 000 слів. В одинадцятитомному «Словнику української мови» зареєстровано понад 136 000 слів, однак – лише загальновживаних. Маємо ж іще терміни, діалектні слова тощо.
Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Починаючи з ХVIII і до XIX ст. використовувалося до 50 різних систем письма. Тому за кількістю орфографії українська мова перевершує навіть найскладнішу – монгольську.
Найбільша кількість слів в українській мові починається з літери «П». Найменш уживаною виявилася літера «Ф». У більшості випадків, слова, які починаються з цієї літери, запозичені з інших мов.
Чи помічали ви, як старенькі люди вимовляють замість «Ф» – «ХВ»? (фіртка –хвіртка, фанера – хванера, Федір – Хведір).
В українській мові донині збереглися назви місяців із давньослов’янського календаря. Наприклад, сiчень (час вирубки лісу), лютий (люті морози), грудень (від слова «груда» – мерзла колія на дорозі).
Народ скаже, як зав’яже
«Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках і повір’ях мові, людському слову! У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто й знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, й від лихої людини та звіра оборонитися. «Ласкавим словом і гадюк чарують», – повчає одна українська приказка, а друга додає: «Слово – не стріла, а глибше ранить». «Гостре словечко коле сердечко», «Сказаного й сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом», –запевняє народна мудрість», – зазначав Борис Антоненко-Давидович, видатний український письменник і дослідник проблем розвитку й культури української мови.
Численні прислів’я і приказки вчать глибоко шанувати рідну мову, з великою відповідальністю ставитися до кожного слова.
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові.
Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.
Слово до слова – зложиться мова.
Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.
Як овечка: не мовить ні словечка.
Слово до ради, а руки – до звади.
Не кидай слова на вітер.
Слово старше, ніж гроші.
Від красних слів язик не відсохне.
Будь господарем своєму слову.
Слово – вітер, письмо – ґрунт.
Слово – не полова, язик – не помело.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Красне слово – золотий ключ.
Для кожного його мова – найкраща й найсолодша.
Майбутнє виростає з минулого
Рідна мова – це дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури. Ми ж повинні робити все, щоб біблійне «спочатку було слово» пам’яталося всіма і завжди, щоб мова наша була материнською, тобто – рідною, щоб кожен із нас пам’ятав, що вона безсмертна, щоб ми завжди казали, що наша мова солов’їна, барвінкова, калинова, співуча… Обов’язок кожного з нас – берегти дорогоцінні скарби рідної мови, її запашні барвисті слова й образи, шліфувати та збагачувати їх, щоб передати наступним поколінням спадщину, даровану свого часу нам.
Материнська мова – виплекана народом-дивотворцем чарівна квітка з неповторним ароматом, з неповторними пелюстками та барвами. Любімо її, плекаймо та молімося за неї.
Оксана IВАСIВА, вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2.