Почнемо з історії
У листопаді 2006 року, рівно 15 років тому, перший Президент ПМР Ігор Смирнов підписав указ, за яким віце-президентові Придністров’я Олександру Корольову і міністру внутрішніх справ Вадиму Красносельському належало створити в Бендерах Військово-історичний меморіальний комплекс. Отже маємо чудову нагоду в ювілейні для Бендерського меморіалу дні розповісти нашим читачам про унікальний пам’ятник культури, історії та архітектури, що розмістився на території міста Бендери.
На полковому святі 55-го Подільського піхотного полку, яке за традицією розпочалося на Військово-історичному меморіальному комплексі, чинний Президент ПМР Вадим Красносельський зазначив: «Ми вшановуємо наших захисників Вітчизни, тих, хто щодня здійснював і здійснює свій ратний подвиг. Придністров’я вміє зберігати свою історичну пам’ять. Саме завдяки збереженню історичної пам’яті, недопущенню історичних фальсифікацій, ми маємо право на своє майбутнє. Нам є що передати своїм нащадкам, і ми показуємо, як це зробити».
Найбільш переконливим підтвердженням слів Глави нашої держави слід вважати військовий некрополь старих Бендер. Офіційно меморіальний комплекс був відкритий 7 жовтня 2008 року. Його розташували на території старого військового кладовища, більшість поховань на якому датується періодом російсько-турецьких воєн 1853 – 1856 і 1877-1878 рр., у тому числі оборони Севастополя (1854 – 1856 рр.), Балканської кампанії та штурму Шипкинського перевалу (1877-1878 рр.).
Бойові дії на території сучасного Придністров’я тоді не велися, проте в Бендерах розташовувалися тилові медичні установи – стаціонарний і дивізійні госпіталі, полкові лазарети. Сюди надходили тяжкопоранені солдати й офіцери. Тут вони закінчували лікування і проходили курс реабілітації або… їхнім останнім пристанищем у цьому житті ставала невелика ділянка землі неподалік від стін Бендерської фортеці, яка в різних документах називається по-різному: військове кладовище; військове виділене кладовище; Борисівське військове кладовище, військовий некрополь старих Бендер.
За основною версією істориків, кладовище в районі Борисівки заклали козаки гетьмана Івана Мазепи та солдати шведського короля Карла XII, які після поразки в Полтавській битві прибули в Бендери під захист своїх союзників – турків. Усього сюди прибуло 800 шведів, понад 4 000 запорізьких козаків, 500 козаків з Гетьманщини, а також люди, які випадково прибилися. Усіх тих, хто вмирав від ран, хвороб і голоду, ховали на ділянці землі, названій «Борисівськими висотами».
Вхід і центральна частина комплексу
Нині головний вхід у Військово-історичний меморіал прикрашає біла колонада, увінчана російським орлом. А перед входом постав пам’ятник найсвітлішому князю Григорію Олександровичу Потьомкіну-Таврійському. Бронзовий князь стоїть на весь свій велетенський зріст у парадному мундирі й задумливо дивиться кудись удалечінь, немов роздумуючи, в який бік далі розширювати кордони Російської імперії. Прихід Росії на береги Дністра – заслуга саме Потьомкіна. Звідси він бачив початок шляху до виконання «грецького проекту», покликаного затвердити Росію на Балканах, а після і відтворити Візантійську імперію під новим, російським, ім’ям.
Здавалося б, найсвітліший князь був дуже близький до своєї мети. У 1791 році Ясський мирний договір поклав кінець російсько-турецьким війнам. Кордон Російської імперії пролягав уздовж Дністра. Та … Григорій Потьомкін повертався до Петербурга з нині румунських Ясс, а тоді столиці Молдавського князівства. Недалеко від переправи через Дністер князь відчув свою кончину, наказав зупинитися і винести себе з карети. Останні його слова були такі: «Бажаю побачити сонце».
Трохи віддалік від пам’ятника Потьомкіну в некрополі зведена Тріумфальна арка –на честь перемоги Росії над Туреччиною. Від напівкруглих щаблів-терас широким віялом розходяться 3 алеї: права – до Іноземного сектора, ліва – до Історичного сектора, а третя – центральна, найкоротша – веде від колонади до центрального хреста і церкви Христа Спасителя – покровителя 55-го Подільського піхотного полку, воїни якого довгий час перебували на берегах Дністра. Ця доріжка називається Алеєю генералів. Тут поховані останки відомих російських воєначальників. Спочатку могил тут було 10, але у 2011 році на цій Алеї перепоховали Фому Лузанова, генерал-майора Російської імператорської армії. До речі, мікрорайон Лузанівка разом з однойменним пляжем в Одесі був його маєтком.
Він же заснував широко відомий курорт. Крім нього, на Алеї генералів поховані перший комендант Бендерської фортеці генерал-майор Тимофій Збієвський, його заступник генерал-майор Микола Михайлов, а також наступні коменданти фортеці: генерал-лейтенант Марцеллін Ольшевський, генерал-лейтенант Пилип Каннабіх і генерал-майор Олександр Вейдемейєр, командир 2-ї бригади 14-ї піхотної дивізії генерал-майор Павло Дубельт, начальник Дунайського артилерійського гарнізону генерал-майор Федір Долгово-Сабуров та інші заслужені генерали.
Сектори меморіалу
По обидва боки від каплиці Христа Спасителя розташовані два найбільших сектори поховань Бендерського некрополя – сектори військових поховань. І тут панує все той самий строгий і скупий стиль в оформленні: килим зеленої трави та рівні ряди однакових плит з полірованого чорного граніту. На кожній плиті – імена похованих солдатів і офіцерів, імена, ледве знайдені, витягнуті з забуття – з документів військових архівів. Понад п’ять тисяч імен і прізвищ. І навпроти кожного – дата смерті. За цими датами можна простежити майже всі події нашої бурхливої історії, починаючи з XIX століття і до нинішніх днів.
Сектор 55-го Подільського піхотного полку розташувався ліворуч від центральної алеї. Увага до цього полку в Бендерах особлива, оскільки він тут дислокувався понад 30 років. Його солдати та офіцери мали суттєвий вплив як на історію міста, так і на його зовнішній вигляд. У місті й до сьогодні проживає безліч нащадків служивих людей цієї славної частини Російської імператорської армії. Звичайно, тут встановлено пам’ятник на честь воїнів цього полку, загиблих у різних боях.
Сектор, присвячений полеглим у ході штурму Бендерської фортеці в 1770 році, розташувався праворуч від Алеї генералів. Тоді під час облоги та штурму загинуло понад дві тисячі російських солдатів. І не всі тіла загиблих встигли поховати як годиться. У другій половині ХХ сторіччя, під час виконання робіт між фортецею і кладовищем будівельна техніка підняла з землі сотні людських кісток. Полеглі під час штурму так і залишилися лежати тут, засипані землею від вибухів. Для сотень без-
іменних солдатів, які життя своє поклали в бою, був створений сектор загиблих під час штурму фортеці. А героям зведений рідкісної краси пам’ятник у вигляді ікони Божої Матері з немовлям.
У 2011 році історики встановили факт поховання на цьому кладовищі угорських і румунських військовослужбовців часів Великої Вітчизняної війни, в тому числі військовополонених. Сектор комплексу, де вони поховані, називається іноземним. У 2013 році з Угорщини та Румунії сюди приїжджали родичі похованих.
У верхній частині іноземного сектора розташована невелика ділянка, на якій є тільки одна плита. Встановлена вона на могилі Ніни Олар, яка не була ні солдатом, ні офіцером, і до армії взагалі не мала ніякого відношення, але загинула на війні. У 1992 році вона разом із чоловіком поверталася додому. Чоловік ішов трохи попереду і встиг повернути за ріг будинку, в якому вони жили. А Ніна Іванівна не встигла. Постріл з міномета обірвав життя літньої жінки, яка не мала ніякого відношення до політики. Вона виростила двох дочок і чесно виконувала свій обов’язок перед суспільством. Навіть поховати її на міському кладовищі не змогли – така поїздка тоді була небезпечна. Поховали на найближчому до будинку закритому старому військовому кладовищі. Хоча тут все і заросло, але земля була освяченою. Пізніше влада Бендер прийняла рішення про встановлення на цій ділянці пам’ятника всім цивільним жертвам подій 1992 року. Виявляється, подібного пам’ятника немає більше ніде на території Придністров’я. Пам’ять воїнів-захисників ми свято шануємо, а про невинні жертви чиїхось політичних амбіцій, на жаль, забули.
Як уже наголошувалося, все оформлення меморіалу дотримане в одному стилі, гідно, строго й урочисто. Надгробки та хрести виготовлені з чорного граніту. Всього під час створення комплексу було встановлено 249 гранітних плит з іменами 4 740 солдатів, полеглих в історичних баталіях. Відкрито пам’ятник козакам гетьмана Мазепи та Орлика. Відреставровані хрести на могилах румунських солдатів. Встановлено плиту полеглим воїнам французької армії, що в ході Бендерського повстання 1919 року захистили від румунів місцевих повстанців, які відступали після невдалої спроби встановити контроль над містом. Повністю відреставрований і відновлений Історичний сектор кладовища. А відкриття козацького хреста в пам’ять про козаків-чорноморців, загиблих під час захисту нашої республіки, стало священною даниною сучасної історії Придністров’я.
Пам’ятник великим перемогам
Військово-історичний меморіальний комплекс у Бендерах замислювався керівництвом нашої держави як місце пам’яті, як елемент історичного та архітектурного оздоблення міста. Однак виявилося, що в ПМР побудували один із найбільших пам’ятників військової історії Росії на території колишнього СРСР. Пошуковими групами та працею істориків в архівах встановлено понад п’ять тисяч імен солдатів, офіцерів і генералів Російської імператорської армії, похованих на території цього некрополя.
Пошукові роботи й на сьогодні не закінчені – тривають дослідження, які відкривають нові подробиці славних сторінок історії Держави Російської – історії великих воєн і великих перемог. Удосконалюється і зовнішнє оформлення меморіального комплексу. Капітальний ремонт некрополя розпочався у 2019 році. За цей час тут посилили підпірну стіну, частково відремонтували покрівлю та відновили вимощення. Нарешті були цілком відновлені пошкоджені щаблі з обох боків колонади. На всі ці роботи наша держава витратила 873 тисячі рублів.
Нинішнього року під час однієї зі своїх інспекційних поїздок до Воєнного некрополя Бендер Вадим Красносельський підкреслив: «Цей меморіальний комплекс має велике значення для історії міста і республіки в цілому. Об’єкт є цінним і з туристичної точки зору. Його впорядкування буде продовжено».
Iгор ШЕВЧЕНКО.
Фото прес-служби Президента.