Так написав у своєму листі, адресованому дружині загиблого захисника Придністров’я Володимира Щербатого, його товариш по загальновійськовому командному училищу Сергій Даштаміров – гвардії підполковник у відставці, член Спілки письменників Дону.
ОПОНівці Молдови 13 грудня 1991 року мали намір прорватися в Дубоссари, захопити місто і розділити молоду республіку на частини. Завдяки героїзму захисників, серед яких в основному були рибницькі гвардійці, вдалося відстояти Дубоссари та цілісність Придністров’я. У тому бою був відкритий рахунок першим жертвам збройного конфлікту. На Дубоссарській розвилці біля поста ДАІ вбили Олександра Патергіна і Володимира Щербатого, а пізніше в лікарні помер від ран Юрій Цуркан. Усі троє посмертно нагороджені орденом «За особисту мужність».
Про життя і подвиг одного з них –першого заступника командира Рибницького батальйону Республіканської гвардії, досвідченого офіцера, кадрового військового капітана Володимира Щербатого згадуємо сьогодні.
Народився Володимир Васильович 1 серпня 1951 року в селі Валя-Адинке Кам’янського району МРСР.
Середню освіту здобув у Рашкові. Після закінчення вищого військового командного училища в місті Орджонікідзе служив у Чехословаччині, Північній Осетії, Росії.
З дружиною Людмилою Володимир познайомився ще під час навчання у військовому училищі. Вони по-справжньому глибоко кохали одне одного. У них народилося двоє дітей: син Едуард і дочка Ірина. Життя військового пов’язане з постійними переїздами, але Володимир завжди дуже хотів повернутися жити на батьківщину, ближче до батьків. Тільки-но випала така можливість, сім’я переїхала в місто Рибницю. Спершу глава родини не міг знайти роботу в цьому місті, а тому довелося влаштуватися на Резинський цементний завод. Пізніше все-таки він повернувся в Рибницю викладачем в ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту).
Коли розпався СРСР і ситуація на берегах Дністра почала загострюватися, а з боку Молдови почастішали провокації, Щербатий, як досвідчений військовий, зрозумів, що збройного зіткнення не уникнути. А коли дійшов такого висновку, він одним із перших серед однодумців узяв участь у створенні Республіканської гвардії. Володимира призначили на посаду першого заступника командира Рибницького батальйону, де він відповідав за боєздатність підрозділу. У його складі Щербатий захищав Дубоссари, поки місцеві городяни формували підрозділ гвардії у своєму місті. Настав момент, коли Дубоссарська гвардія практично була сформована, і це чергування мало стати для рибницьких гвардійців останнім у Дубоссарах. Для трьох бійців воно стало останнім не тільки в Дубоссарах, але і в житті.
Про подію на посту ДАІ багато писали придністровські ЗМІ. Додамо тільки, що на місці загибелі захисників у 2000 році встановлено пам’ятник, біля якого щороку відбуваються меморіальні заходи. У селі Валя-Адинке Кам’янського району, на батьківщині Володимира Щербатого, на стіні школи відкрили меморіальну дошку. Також пам’ятна дошка встановлена в Рибниці на вулиці Ювілейній, на стіні будинку, де він жив зі своєю сім’єю.
Дружина Володимира Людмила, діти та його брат Валерій знають, що Володимир не міг вчинити по-іншому. Він, як личить справжньому офіцеру і людині в ладу зі своєю совістю, став на захист своєї сім’ї, своєї Батьківщини.
Валерій Щербатий згадує, що теж хотів записатись у гвардію, та коли прийшов, Володимир виставив його за двері й коротко сказав: «Досить одного з нас, про батьків теж хтось повинен подбати…» Це мало допомогло. Після загибелі старшого сина мати прожила недовго. Горе вбило її.
Скільки ще матерів, батьків, дітей, сестер і братів забрала ця війна… і жертв могло бути набагато більше, не стань на шляху агресора ті, хто вище за власне життя ставив життя своїх близьких і незалежність Батьківщини.
Наш обов’язок – знати про них і пам’ятати їхні імена вічно.
Сергій РОСТОВЦЕВ.