Хороша книга – найкращий друг. У наші дні особливо актуальним є питання, що читати та як читати дитині. Наше з вами завдання – долучати дітей до дитячої літератури й читання, виховувати їх розбірливими й уважними читачами.
Завдяки читанню розвивається пам’ять, увага, мислення, уява, смислове сприйняття. Дружба з книгою підвищує грамотність, розвиває і збагачує словниковий запас. Під час читання формується духовний світ дитини, оскільки художня література впливає на її моральний розвиток. Вона знайомить малечу з такими проявами людської натури, як дружба, ненависть, зрада, обман, боягузтво, шляхетність, готує дітей до реального життя. Читання було і залишається основним засобом прилучення дитини до культури, тому для нас важливо розвивати в ній любов та інтерес до книги та читання.
Які ж твори можна порадити почитати? Пропонуємо ознайомитися з творчістю Людмили Кудрявцевої та Георгія Панова, які з надзвичайною теплотою, щирістю та любов’ю писали для дітей і про дітей.
Людмила Леонідівна КУДРЯВЦЕВА
Поетеса народилася в місті Омську 7 вересня 1931 року. Закінчила Омський сіль-ськогосподарський інститут ім. С. М. Кірова за фахом «Інженер-гідротехнік». Працювала вона в новосибірській геофізичній експедиції, з 1962-го служила інженером-проектувальником на всіх рівнях служби протягом 16 років. Міністерство електротехнічної промисловості 1972 року перевело її до Молдавії, в Тирасполь, в «Тірелектропроект». 
Звідти Людмила Леонідівна перейшла на практичні роботи з очищення побутових, а пізніше промислових стоків.
До написання віршів серйозно поставилася з 1999 року, ставши лауреатом Придністровського конкурсу, присвяченого О. С. Пушкіну (Перша премія).
Твори поетеси друкувалися в республіканських ЗМІ, журналі «Світанок» (м. Кишинів), журналі «Тирасполь – Москва», вона постійний учасник літературних об’єднань (ЛІТО) «Взаємність» і «Світоч».
З 1995 року була ведучою Днів поезії в Державному ботанічному саду.
Деякі твори Людмили Леонідівни вивчають у школах Придністров’я, зокрема, вірш «Плач берези», оповідання «Совість».
У 2013 році вийшла у світ довгоочікувана поетична збірка «Передзвони». 2016 року опублікована книга «Лісові уроки» з серії «Артем і Аліса: вірші та оповідання для дітей».
Оповідання «Совість»
Тема: розповідь про дівчинку, яка негарно повелася стосовно хворого братика.
Головна думка: жити та діяти потрібно завжди по совісті.
Iдея: заклик до виховання молодого покоління на засадах людських чеснот, зокрема, совісті.
Жанр: оповідання.
Композиція твору
Зав’язка: п’ять соковитих морквин для хворого братика.
Розвиток дії: нехитра арифметика маленької дівчинки.
Кульмінація: хворого братика забрали до лікарні.
Розв’язка: слова бабусі про совість, яка кожній людині від народження дається.
Основні розділи твору
Зачин: «Хтозна-звідки в цю ранню пору бабуся принесла пучечок моркви…»
Основна частина: «Морквинки щезли вмить, і навіть споглядальна насолода була довшою і прекраснішою, ніж їх знищення…»
Висновок: «Совість від поганого вчинка береже, тому і берегти її потрібно».
Персонажі
Головні герої: п’ятирічна дівчинка Тетянка і бабуся.
Епізодичні персонажі: мати дівчинки, хворий братик Бориско.
Сюжет
Оповідання починається з ситуації, коли п’ятирічна Тетянка з’їла морквинки, які бабуся принесла для хворого дворічного онука Бориска. Дівчинка з’їла соковиті овочі, проте бажаної насолоди не відчула. Вона усвідомлювала, що скоїла щось погане, але через свій ще зовсім юний вік не могла зрозуміти, що з нею діється. Чому на душі так прикро?! Страх охопив Тетянку, коли вона дізналася про госпіталізацію маленького братика. Дівчинка розпитує бабусю про Совість, яка може «гризти» людину. В останніх словах мудрої бабусі криється головна думка твору: «Погано людині без совісті. Не люблять таких люди».
Ставлення автора до подій, описаних у творі
Мабуть, недаремно Людмила Кудрявцева головними героями свого оповідання «Совість» обрала маленьку п’ятирічну дівчинку та бабусю. Письменниця ніби нагадує нам, що «все починається з малого». І саме мудрість старшого покоління покликана виховати з маленького нерозумного дитяти свідому особистість – людину, для якої морально-етичні норми, загальнолюдські цінності не будуть «пустими словами».
Споконвіку в наших родинах керувалися законами етнопедагогіки. Ненав’язлива, вона виражалася в колискових піснях, казках і скоромовках, прислів’ях і приказках, які пробуджували розум, спонукали дитину замислитися над незвіданим.
Також здавна користувалися і делікатними методами заохочення та покарання. Часто, щоб дитина зрозуміла, що вчинила недобре, застосовувалися жартівливі примовки, наприклад: «Чим ви, хлопці, вдома втираєтесь? – Батько рукавом, мати подолом, а я на печі так сохну!» чи «Як подивитися, то всі люди брешуть, одні тільки ми правди не кажемо».
В оповіданні «Совість» Людмила Кудрявцева використовує ще такий прийом. Бабуся говорить про совість, як про живу істоту: «Не чіпай, дівко. Хай її совість погризе». Досить вдало автор словами мудрої бабусі дає характеристику людям щодо моральних норм: «…Вона (совість) кожній людині від народження дається. Тільки в одного вона бадьора, у другого дрімає, а в третього спить, а інший і зовсім її губить». Ці слова – ніби підсумок життєвого досвіду, власних помилок і досягнень, оцінка вчинків та життя в цілому.
Георгій Якович ПАНОВ –поет, прозаїк, ветеран Великої Вітчизняної війни, член Спілки письменників Придністров’я.
Народився 4 квітня 1927 року в селі Волчанка Москаленського району Омської області. Після закінчення дев’ятого класу середньої школи, 1944 року, добровольцем пішов в армію. 
Закінчив Харківське військове авіаційне училище, потім у складі 582-го винищувального авіаполку під час Великої Вітчизняної війни брав участь у звільненні Північної Кореї, за що нагороджений бойовою медаллю. Мав два поранення. Після демобілізації, у 1952 році, залишився жити й працювати в місті Хабаровську.
1960 року закінчив Хабаровський педінститут (факультет російської мови та літератури) й університет – факультет міжнародних відносин. На крайовому радіо співпрацював з газетою «Тихоокеанская звезда». 1966 року він знову був призваний до Збройних Сил, працював у дивізійній газеті та на різних посадах політвідділу. Службі в армії присвятив 33 роки.
Після відставки 1984 року приїхав до Молдавії, в місто Бендери (там на площі Героїв похований батько дружини Георгія Яковича – О. О. Щукін). У Бендерах Георгій Якович усього себе присвятив роботі з громадськістю: багато років був секретарем партійного бюро первинної партійної організації, на обліку якої перебувало 228 осіб; 11 років очолював Раду ветеранів Ленінського мікрорайону, яка об’єднувала близько 1 000 осіб, обирався депутатом міської Ради народних депутатів.
Ветеран і громадський діяч Г. Панов нагороджений сімнадцятьма урядовими відзнаками, зокрема медаллю ПМР «За трудову доблесть».
Літературною творчістю Георгій Якович займається з воєнних років. У 1946-1947 роках Владивостоцьке військове видавництво видало дві збірки його віршів.
У Бендерах видано книги: «Оголене коріння», «Зв’язок поколінь», «Незабутні зустрічі», а також для дітей – «Найменшим хлоп’ятам, найменшим внучатам», «З любов’ю – в дитинство», «Одержимий», «Вогні світлофорів» тощо.
Найперша його книга – «Зліт» (1946) – розповідає про військових льотчиків і механіків у роки Великої Вітчизняної війни. Взагалі тема подвигу і героїзму, тема долі людини на війні становить більшу частину творчості письменника. Їй присвячена повість «Оголене коріння», що вийшла 2000 року, книга «Зв’язок поколінь» (до 60-річчя Великої Перемоги), видана 2005 року. Збірники «Протистояння» (2010) і «Світлі імена в пам’яті людській» (2013) також розповідають про учасників Великої Вітчизняної війни та про людей, які нині живуть у нашому краї. З цією темою перегукується і книга Г. Я. Панова «За нашу Велику Перемогу» (2013).
«День Перемоги став великим святом радянського народу, який на своїх плечах виніс увесь тягар суворої війни. Він дорогий і для придністровців: люди шанують подвиги героїв і дотримуються традиції», – стверджує автор.
Чималий інтерес викликають книги Георгія Яковича, написані для дітей. Кожна з них розповідає про стосунки між людьми, про любов до батьків, про природу, про братів наших менших…
Одна за одною вийшли у світ дитячі книги: «Найменшим хлоп’ятам, найменшим внучатам» (1999), «Одержимий» (2001), «З любов’ю – в дитинство» (2002), «Вогні світлофорів» (2006), «Білолобий» (2009).
Георгій Якович – член Спілки журналістів СРСР, член Міжнародного співавторства письменницьких спілок, член Спілки письменників Придністров’я.
Твори Г. Я. Панова вивчають учні на уроках літератури рідного краю. До хрестоматії ввійшли вірші («Незвичайний подарунок», «Одержимий», «Найменшим хлоп’ятам, найменшим внучатам») та оповідання («Ванюшка», «Старість – не радість», «У сімнадцять дівочих років», «Чужі (Бендери у вогні)» і «Чорнушка»).
Оповідання «Ванюшка»
Жанр: епічна розповідь-бувальщина.
Тема: розповідь про зворушливу історію життя дівчини.
Iдея: ухвалення сміливості людини визнати та виправити свою помилку.
Персонажі: дівчина, дідусь, Ванюшка, медична сестра, Ваня.
Дівчина років 19. Вона середньої статури, одягнена просто, але зі смаком. У неї хвилясте густе волосся каштанового кольору. Добра, рішуча, вміє робити висновки, виправляти помилки.
Дідусь у віці, розсудливий, стриманий, доброзичливий, його цікавить доля інших людей, небайдужий до навколишнього середовища, готовий прийти на допомогу.
Ванюшка, хлопчик років двох. Добрий, ласкавий, ніжний, рішучий, дружелюбний. У нього великий, трохи опуклий лобик, темне волосся, носик кирпатий, пухкі губки, очі не то сірого, не то зеленого кольору.
Медична сестра працює в пологовому будинку. Одягнена в білосніжний халат і білий ковпак.
Ваня – новонароджений малюк.
Сюжет твору
Дідусь з онуком гуляли в парку, зустріли дівчину, яка народила дитину та залишила її в пологовому будинку, через що страждає. Поспілкувавшись зі співрозмовниками, вона зрозуміла свою помилку та забрала малюка додому.
Композиція
Експозиція: дідусь з онуком гуляли в парку та зустріли дівчину.
Зав’язка: вони присіли на лавку і почали розмову.
Розвиток дії: дівчина заплакала і розповіла про вчинок, за який вона картає, засуджує себе.
Кульмінація: молода мама зрозуміла свою помилку та побігла до пологового будинку.
Розв’язка: дівчина забрала свого малюка додому.
Автор розкриває нам одну з гострих проблем сучасності. Дівчину не підтримує рідня, вона боїться осуду людей, того, що її ніхто не зрозуміє. Однак вона вчасно схаменулася, зрозуміла, що так чинити не можна. Не можна зважати на інших, коли йдеться про власну долю, власне щастя і майбутнє твоєї дитини
Ольга БУРДУЖА.